Монографія присвячена лексико-семантичному, структурному та етимологічному аналізу особистих імен власне слов'янського походження, що функціонували у побуті українців 14-17 ст. та збереглися ще з тих часів у складі сучасних українських прізвищ.

У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

Розглядаються загальні питання теорії прізвища, історія становлення цього феномену та специфіка функціонування родових назв в Українських Карпатах. Аналізуються мовний та правовий статуси прізвища, глобальні національні, регіональні ознаки прізвищевих назв, їх варіантність, лексичне значення тощо. Подаються всі прізвища, які функціонують на території Закарпаття в перші повоєнні роки і тепер (понад 11,5 тис.). Біля реєстрового прізвища наводяться нинішня його географія побутування, перші фіксації прізвищевої назви в давніх документах Карпатського регіону, дані про соціальний статус засновника роду. Статті завершуються етимологічною довідкою щодо походження прізвища

Ми знаємо Грушевського-історика, не забуваємо й про Грушевського-етнографа і літературознавця. Менш відомо нам про його політичну діяльність на посаді голови Центральної ради і майже нічого ми не знаємо про те, що Грушевський є автором декількох збірників статтей, актуальність і злободенність яких можна повною мірою збагнути тільки зараз, коли нинішня ситуація майже повторює ту, що склалася в Росії на початку XX століття. Ця книга - збірник історико-публіцистичних та політичних статей Михайла Грушевського, виданих у 1917 р.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд - для англійців, Сорбонна - для французів, Карловий університет - для чехів, Ягеллонський - для поляків.

Автор аналізує становище українців під владою різних держав та в еміграції, на основі чого виводить шляхи боротьби за вільний національний розвиток України.

Мемуари українського політичного діяча Івана Кедрина розповідають про такі важливі події в історії України як Перша світова війна, Українська революція 1917-21 рр., політична діяльність українців у складі Польщі, боротьбу ОУН і УПА, працю національних організацій в еміграції

Книга Костя Левицького досліджує український національний рух у Західній України в 1848-1914 рр.

Як почалася наша народна свідомість. Наша народна свідомість переходить на історичне поле. Ослабленнє нашої народної свідомости по 1848 році. - Москвофільство Народовці. - Українці. Українці - І москвофіли

У книзі автор аналізує становище різних частин України, що опинилися у складі СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Особливу увагу він звертає на розвиток політичних настроїв західних українців та пропонує тактику поведінки, метою якої є незалежна соборна Українська Держава.

В цій брошурці гасло самостійної України було поставлено ясно - “Україна для українців”. При чому Україна розумілася, як цілісність усіх етнографічних українських земель. Цією публікацією іменем “РУП” М.Міхновський проголосив “Єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”, себто був проголошений принцип “Самостійності і Соборності України”, і це стало заповітом для тодішніх українців і їх нащадків, а сам Микола Міхновський став пророком нашого національного визволення.

"Українське язичництво" Галини Лозко - це спроба систематизувати найдавніші вірування нашого народу. Це погляд на українську міфологію як на Олімп давніх Богів, яким вклонялися предки українців. Відродження предківських знань про світ - головна ідея книги. Додається також народовірський календар та праслов'янський Іменослов. Книга буде корисною вчителям-народознавцям, студентам і всім, хто цікавиться етнічною вірою українців.

Книга розкриває найдавніший період історії України - часи від кам'яного віку до початків писемності. Висвітлюються найважливіші моменти життя предків сучасних українців. Всім, хто цікавиться історією України.

У монографії вперше в історичному аспекті розглядається народна вишивка як своєрідне художнє явище і як один із поширених видів народної творчості, в якому знайшла свое відображення художня культура українського народу. Комплексно досліджується мистецтво вишивки в усіх різновидах, її соціальне значення і місце в художній традиції українців. Дається аналіз техніки виконання, художніх особливостей різнопланових видів вишивки, здійснена класифікація змісту і форми орнаментальних мотивів і композиційних схем. Для мистецтвознавців, істориків мистецтва, етнографів, народних майстрів вишивки.

П'ятдесят років тому комуністична влада Польщі вчинила катастрофічну наругу над українцями Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, насильно пересиливши їх із споконвічних батьківських земель на північно-східні території, що відійшли від Німеччини. З метою повної асиміляції близько 150 тисяч наших братів і сестер по крові було розселено по кілька сімей серед польського етносу. А перед цим, у 1944-1946 роках, 482 тисячі українців із вказаних етнічних земель нашого народу насильно відправили в Радянську Україну. Автор на основі численних документів і матеріалів показує процес освоєння українцями привісленських територій з часів Київської Русі, постійне прагнення тамтешньої людності жити спільно з Матір'ю-Україною, - аж до трагічних подій 1944-1947 років. Дослідження виконане в рамках програми "Українознавство в системі освіти, науки і культури" Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка і рекомендоване Міністерством освіти України як посібник студентам і викладачам, котрі вивчають історію України, а також розраховане на всіх, хто цікавиться минулим нашого народу.

Історична праця Дмитра Дорошенка займає особливе місце не тільки в науковій спадщині вченого, але і в українській історіографії. Це одне із перших грунтовних досліджень історичної долі закарпатських українців від найдавніших часів до 1919 р.

Українська міфологія є цінним залишком нашої давньої культури. Якщо переглянути праці зі слов'янської міфології, видно, що найбільша частина матеріалу, на які вони спираються, - українська. Тим часом самі українці майже не знають цього.

У монографії вперше розглянуто процес розвитку головних уборів та зачісок, що побутували на території України з найдавніших часів до початку XX ст. Висвітлюються всі види і форми головних уборів різних соціальних груп населення, загальні риси та регіональні відмінності. Показано роль атрибутів, символів, знаків у головних уборах, особливо обрядових. Для істориків, етнографів, мистецтвознавців, художників, викладачів та студентів, усіх, хто цікавиться питаннями матеріальної та духовної культури українського народу.

На матеріалах архівних джерел, мемуарів, записаних авторкою усних спогадів корінних галичан: українців, поляків, євреїв - свідків подій, розглянуті соціальні, економічні умови життя трьох народів у міжвоєнні роки, в час Другої світової війни. Основна увага приділяється поведінці місцевого населення в роки так званого "остаточного розв'язання єврейського питання". Вперше публікуються імена галичан - поляків та українців, котрі були знищені фашистами за допомогу євреям. Більш повно, ніж у попередників, представлено дані про галичан.