Довідник містить відомості про наукові, публіцистичні, політичні, освітянські праці та літературні твори першого Президента України Михайла Сергійовича Грушевського, професора, академіка ВУАН, дійсного члена АН СРСР, визначного громадсько-політичного діяча (1866-1934 рр.), видруковані українською та іноземними мовами у 1885-2000 рр., а також інформацію про публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно його життя та діяльності.

Книга містить текст автобіографії Михайла Грушевського з 1926 р. зі вступом і коментарями Любомира Винара.

Книга описує діяльність Михайла Грушевського у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові та подальшу його співпрацю з цією установою. У додатках розміщені статті, листи, виступи М. Грушевського тощо.

Ми знаємо Грушевського-історика, не забуваємо й про Грушевського-етнографа і літературознавця. Менш відомо нам про його політичну діяльність на посаді голови Центральної ради і майже нічого ми не знаємо про те, що Грушевський є автором декількох збірників статтей, актуальність і злободенність яких можна повною мірою збагнути тільки зараз, коли нинішня ситуація майже повторює ту, що склалася в Росії на початку XX століття. Ця книга - збірник історико-публіцистичних та політичних статей Михайла Грушевського, виданих у 1917 р.

У книзі великого українського історика, вченого і громадського діяча Михайла Грушевського йдеться про історичне значення рідної мови й рідної школи, без яких немислиме ні політичне, ні економічне, ані духовне відродження України.

Издание в целом отражает становление и развитие народа, экономики, культуры и государственности Украины, никогда не прибегавшей к экспансии и постоянно ведшей освободительные войны, защищая соседние страны от татаро-турецкого нашествия. Много места уделено здесь украинско-русским и украинско-польским связям, казачеству и казацкой республике, демократические устои которой стали основополагающим принципом первой в Европе украинской конституции 1710 г., созданной гетманом П. Орликом. Книга отличается ярким художественным стилем и читается, как увлекательное литературное произведение. Рекомендуется как учебник для учащихся общеобразовательных школ и вузов, в также для всех интересующихся богатейшей историей Украины.

Т. І : До початку ХІ віка. - 1904. - 628 с.

Кн. 2 : Записки кол.Історичної Секції Українського Наукового Товариства в Київі т.XXV. - 1928. - 327 с.

Головна соціологічна праця Михайла Грушевського. Присвячена центральній проблемі тогочасної соціології — висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення й існування людського суспільства.

Михаи́л Серге́евич Груше́вский (укр. Михайло Сергійович Грушевський) (29 сентября 1866, Холм, Царство Польское — 25 ноября 1934, Кисловодск) — известный украинский историк , общественный и политический деятель Украины, участник украинорусского культурного возрождения начала XX века. Происходит из украинорусского казацкого рода Грушей-Грушевых, упоминаемого в казачьих реестрах с XVII ст, одна ветвь которого стала впоследствии лицами духовного звания. Один из лидеров украинского национального движения, председатель Украинской Центральной Рады, историк Украины и Австро-Венгрии, профессор Львовского университета (1894—1914), академик ВУАН. Грушевский является автором «Истории Украины-Руси», работы, которая охватила всю историю Украины.

Праця українського етнографа, громадського діяча, єпископа УАПЦ Марка Грушевського (1865 – 1938) є пребагатою збіркою матеріалу про дітей в українському селі (І. Франко). Подано і проілюстровано дослідження про дитячі іграшки й забави. Авторський текст доповнюють коментарі на полях відомих педагогів, психологів, медиків, письменників. Книжка зацікавить не лише фахівців – етнографів, фольклористів, педагогів, медиків, а й батьків, широке коло читачів.

Кн. 1. - 159 с.

Ч. 1. - 1920. - 210 с.

Ім'я Михайла Сергійовича Грушевського повернулося у незалежну Україну із примусового забуття. Будучи відомим ученим і державним діячем, він залишив по собі славну пам'ять як людина, що у важкі для України часи стояла біля керма Центральної Ради, що до кінця свого життя зберегла віру в щасливу долю українського народу.

Т. 1. - 1927. - 400 с.

Даний збірник досліджень і доповідей є свідченням творчої зрілості етносоціолога, фольклориста, етнографа, культуролога Катерини Грушевської (дочки академіка АН СРСР Михайла Грушевського, згодом репресованої та загиблої в ГУЛАГу). Книга стала результатом досліджень культур первісних народів. Автор вводив у науковий обіг ідеї і досягнення європейської науки, використовуючи новітні методи, що послужили розвитком нового напряму етнології в Україну.

Спільна монографія Вікторії і Віталія Тельваків, яка присвячена патріархові української історичної науки М.Грушевському. Вона стала ще одним кроком на шляху до пізнання та осмислення інтелектуального надбання Великого Українця. В ній досліджується історіографічна творчість вченого в контексті формування та розвитку української історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ століття. Монографія складається з п'яти частин. У першій автори проаналізували історіографічну традицію вивчення історико-наукових поглядів М. Грушевського, виділивши в ній три періоди: перший охоплює час від кінця ХІХ до його смерті в 1934 році; другий з 1934 до кінця 1980-х рр.; третій з початку 1990-х рр. і до нашого часу. Наведена періодизація не викликає особливих заперечень. Про те в ній варто було б виділити окремі підперіоди. Доволі ґрунтовно автори проаналізували джерельну базу дослідження, в якій виокремили три основні джерельні комплекси: 1) включає твори М.Грушевського, які характеризують його як дослідника української історіографії; 2) „великий текст", тобто всі твори, що вийшли з-під пера вченого; 3) „історико-культурний контекст" - матеріали, що характеризують епоху та умови його наукової діяльності. Слід зазначити, що виявлена авторами сукупність джерел є достатньо репрезентативною і забезпечує досягнення мети даного дослідження. Другий розділ присвячений процесу становлення М.Грушевського як дослідника української історичної науки. Він починається з часу перебування майбутнього історика в Тифліській гімназії, бо саме там були започатковані його перші спроби написання наукових праць. Автори наголошують, що творчість українських істориків М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова і В.Антоновича, мали великий вплив на формування світогляду М.Грушевського. І з цим важко не погодитись. В Київському університеті він здобув фах професійного історика. Його вчителями були В.Антонович, В.Іконников, Ф.Фортинський, які відкрили перед молодим дослідником розмаїття історіографічних шкіл та напрямів. Солідний багаж знань та умінь отримав він на наукових семінарах. В той же час, автори наводять доволі скептичну оцінку М.Грушевським Київського університету, яку він подавав у своїх мемуарах. Своєрідною альтернативою подолання недоліків університетських курсів була для юнака самоосвіта. На основі щоденникових записів, конспектів, бібліотечних реєстрів дослідники відновили і проаналізували коло читацьких уподобань історика. Отже, на їхню думку, університетські курси та наполеглива самоосвіта сприяли формуванню в М.Грушевського рис професійного історика. Ще будучи студентом він активно включився в наукове життя, виступивши з власними історичними творами та критичними рецензіями на монографії своїх колег по ремеслу. Третій розділ „Теоретичні проблеми історіографії у працях М.Грушевського" включає кілька параграфів. В ньому аналізується широке коло теоретично-методологічних аспектів історіографічного пошуку вченого, визначення ним спеціальної термінології. На думку дослідників розуміння М. Грушевським предмету вивчення української історіографії в цілому корелюється із поглядами на цю проблему сучасних науковців. З іншого боку вони відзначають і деяку архаїчність у висловлюваннях вченого про історіографічні школи та напрямки, а також певні термінологічні розбіжності та недосконалості, які були властиві для того часу. Варто додати, що й сучасні дослідники використовують різні терміни для визначення історичної науки. Взагалі на думку авторів історіографічної ідеї М.Грушевського явно випереджували свій час як у плані тематичному так і плані теоретичному.

Щоденник М.С. Грушевського написаний у 1888-1894 рр., під час навчання видатного історика в Київському університеті й підготовки його до захисту магістерської дисертації. Розповідається про громадсько-політичну діяльність вченого в Старій Громаді, про український рух початку 90-х років XIX ст., його чільних діячів (В.Б.Антоновича, О.Я.Кониського, О.Барвінського та інших).