У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

Можливо, ми звикли до Чорнобиля... Як це не дивно. Ми звикли до наявності Зони відчуження, до болю відірваних від коріння людей, до небезпеки, що причаїлася під Саркофагом, до гіркого присмаку полину у наших душах. Звикли і змирилися. Поринули у поточні нагальні проблеми: добробут, недуги, політика... І все ж відчуваємо, що не до кінця усвідомили та оцінили подані природою уроки, не знайшли відповідей на поставлені нам запитання – куди йти далі, після катастрофи, і якими нам бути. Календарна дата катастрофи, що є близькою до Великодня – символу Воскресіння, нагадує, що Чорнобильська трагедія – знакова подія.

Подлинным критерием состояния дел в любой стране является то, насколько хорошо в этой стране заботятся о детях - состояние их здоровья и защищенности, их материальное благополучие, образование и социализация, - а также насколько их любят и ценят в семье и обществе, где они родились

Спробуйте уявити собі багату, заможну країну, обмежену на заході Карпатами, а на сході — Дніпром. Край, мешканці якого живуть у достатку, ведуть жваву та вигідну торгівлю із Заходом і Сходом. ТІЇ мешканці широко відомі у навколишньому світі як хлібороби і вмілі майстри, могутні та відважні воїни, мудреці. Країна, мешканці котрої не потребують жодної візи, щоб перетнути всю Європу — аж до узбережжя Атлантичного океану. Країну, добробуту якої, можливо, заздрили її сусіди на півночі, сході та півдні. Ні, це не така собі казка із прийдешніх століть чи модерна комп’ютерна гра про державу Україна, котра успішно інтегрувалася, нарешті, у Європейську спілку. Ні, це зовсім не казка з майбутнього і не гра. Це наукова реконструкція, зроблена на підставі археологічних джерел—решток давно зниклих із поверхні землі поселень і поховань та знайдених у них посуду, інструментів, зброї при підтримці цілого арсеналу природничих наук — від геофізики до молекулярної біології. Це всього лише спомин про прадавню країну, котра існувала на цій землі ще якихось 5000 років тому. Це спогади про країну, мешканцям якої ми багато чим завдячуємо, історія якої стала інтегральною складовою історії України. І нині серед нас живе чимало людей, чиї предки багато тисячоліть тому створили це диво на землях між Карпатами і Дніпром — Трипільський Світ.

Розвиток науки і техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їхнього духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти. Загальні цілі і завдання науки на конкретний період розвитку кожна держава визначає виходячи з їх соціально-економічного і політичного стану.

Соціально-економічна програма кожного суспільства передбачає ріст добробуту й здоров'я населення. Одним з найважливіших напрямків рішення цієї проблеми є більше повне задоволення потреб населення у високоякісних і різноманітних продуктах харчування, покращення культури їхнього споживання за рахунок удосконалювання технології виробництва, поліпшення якості готової продукції, скорочення відходів і втрат. У виконанні цих завдань більша роль належить масовому харчуванню, усфері якого переробляється значна кількість продовольчих ресурсів до послугами якого користу ється більша частина населення республіки. Тому створення нової і удосконалювання існуючої технології виробництва продукції масового харчування та підвищення її якості мають важливу народногосподарську значимість. Зазначені питання зважуються на основі глибокого знання технологічних властивостей продуктів, що переробляють, і їхньої погодженості з умовами технології виробництва продукції. У цей час у галузі накопичений значний матеріал по технологічних властивостях продуктів, що переробляють, і технологічним закономірностям виробництва на їхній основі продукції масового харчування. Автори вважали за доцільне узагальнити цей матеріал у взаємозв'язку із загальнотеоретичними поданнями природничих наук, що сприяє його більше глибокому усвідомленню й дозволяє широко використати теоретичні подання природничих наук як наукова база для вдосконалювання технології виробництва продукції масового харчування.

The sense that well-being remains elusive, transitory, and unevenly distributed is felt by the rich as well as the poor, and in all societies. To explore this condition of existential dissatisfaction, the anthropologist Michael Jackson traveled to Sierra Leone, described in a recent UN report as the “least livable” country in the world. There he revisited the village where he did his first ethnographic fieldwork in 1969-70 and lived in 1979. Jackson writes that Africans have always faced forces from without that imperil their lives and livelihoods. Though these forces have assumed different forms at different times—slave raiding, warfare, epidemic illness, colonial domination, state interference, economic exploitation, and corrupt government—they are subject to the same mix of magical and practical reactions that affluent Westerners deploy against terrorist threats, illegal immigration, market collapse, and economic recession. Both the problem of well-being and the question of what makes life worthwhile are grounded in the mystery of existential discontent—the question as to why human beings, regardless of their external circumstances, are haunted by a sense of insufficiency and loss. While philosophers have often asked the most searching questions regarding the human condition, Jackson suggests that ethnographic method offers one of the most edifying ways of actually exploring those questions.

  Текст у форматі PDF 18.96 Мб

  Текст у форматі PDF 4.02 Мб