Автор в доступной форме рассказывает о том, как произошел окружающий нас мир с точки зрения науки, излагаются основные законы природы. В книге также затронуты вопросы, что представляет собой наша Вселенная, из чего состоят Земля и другие небесные тела, как они произошли, и что их ждет в будущем.

Книга авторов Японии посвящена важной проблеме - экономическому использованию солнечной энергии. Приведены технические решения ряда систем теплохладоснабжения, реализованные при строительстве индивидуальных и многоквартирным домов. Для научных и инженерно-технических работников.

На фоне использования основных энергоносителей — нефти, газа, угля, атомной и гидроэнергии, подробно рассматриваются перспективы применения альтернативных источников энергии — энергии Солнца, ветра, океана, внутреннего тепла Земли, биоэнергии, нетрадиционных источников нефти, газа, горючих сланцев и др. Дана сравнительная экономическая оценка использования различных источников энергии. Обоснована необходимость значительного увеличения объемов научно-исследовательских и конструкторских работ по совершенствованию технологии и снижению себестоимости производства и использования альтернативных источников энергии. Для широкого круга читателей — школьников, студентов ВУЗов, инженеров, научных работников, интересующихся перспективами развития российской и мировой энергетики.

Книга "Глаз и солнце" принадлежит перу выдающегося советского ученого и замечательного популяризатора науки академика С. И. Вавилова (1891-1951). В ней изложена история изучения света, рассказывается что такое свет, какова природа солнца и свойства его лучей, как устроен человеческий глаз и как он воспринимает свет. Книга описана просто, доходчиво, читается с интересом. Являясь классическим произведением научно-популярной литературы, она неоднократно издавалась у нас и за рубежем и всегда пользовалась успехом у читателей.

В книге в доступной форме дана вся информация о Солнце как центре нашей планетной системы, звезде-«желтом карлике» и главнейшем источнике тепла и света для жизни. Написана под редакцией проф. Э. Р. Мустеля Прим.: учебная литература, выпущенная до 1960 года, писалась для того, чтобы передать знание, для людей, в общем, а не для галочки.

У книзі представлені напрацювання автора як фахового філолога за кілька десятків років досліджень найдавніших початків української мови. Читачі довідаються, як ще з раннього кам'яного віку, коли людина почала виголошувати первісні членоподільні звуки, а за ними і звуконаслідувальні мовні одиниці, витворювалися, віками удосконалювалися і передавалися від покоління до покоління потужні зародкові прамовні пласти, які з часом стали основою формування розвоєвої бази української мови: первовічні вигуки й частки, корені багатьох слів, пов'язаних із первісним збиральництвом- мисливством, початковими хліборобством, тваринництвом, будівництвом, металовиробництвом, як і тотемічними та сонцепоклонницькими віру- ваннями тощо. У доісторичних часах автор простежує і деякі морфологічні, словотвірні, синтаксичні та образно-поетичні особливості нашої рідної мови. Підтвердженням висновків автора є найдавніші жанри української словесності: народні замовляння та казки, обрядові пісні сонцепоклонниць- кого походження, корінні імена особові, географічні назви, а також ведійські, античні та давньоукраїнські писемні джерела.

Небо спирається на землю при кінці світу і там баби кладуть прачі на небо. Крім видимого неба є ще інше, що називається Імперійським. Воно прикривається видимим небом, ніби склом. За народним розумінням, на Імперійському небі перебуває сам Бог, а на видимому — ангели і всі святі. Кажуть, що є такі щасливці, котрі бачили, як уночі розкривається видиме небо, відкриваючи Імперїйське — таке ясне, мов сонце.

У монографії на основі достовірних джерел висвітлено одну з невідомих сторінок історії боротьби нашого народу за незалежну державу. Показано, як на тлі перебігу загальних політичних процесів на початку 40-х років минулого століття українці намагалися вибороти своє право на рівноправне життя у середовищі світової спільноти незалежних держав. Книга розрахована на студентів, викладачів, науковців, всіх, хто цікавиться історією, кому не байдуже, чому, як сказав О. Олесь,"досі в хмарах сонце рідної землі".

З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить «Кобзар», книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

О замечательных открытиях, которые были сделаны на пути к «солнечному веществу», о загадочных свойствах невидимых лучей рассказывает эта увлекательная книга. В ней содержится уникальный материал об изобретении радиотелеграфа, об истории обнаружения гелия, первого элемента, который, будучи компонентом земных минералов, был открыт не на Земле, а на... Солнце, и о многом другом.

В нашей науке достигнут максимум её независимости не только от общества, но и от здравого смысла. За наш счет ученые занимаются тем, чем сами хотят. Они сами отчитываются перед собой и присваивают друг другу оплачиваемые нами впоследствии звания. Они сейчас борются за эксклюзивное право исключительно самостоятельно определять, что есть наука, а что нет. Более того, они желают даже на государственном уровне запрещать другим людям заниматься (даже за собственный счет) тем, что тем интересно, но что противоречит текущим научным фантазиям (пардон, "фундаментальным теориям"). Если в обычной жизни обнаруживается чья-то ошибка, её просто исправляют. Если некто рассказывает о своих фантазиях (или "теориях"), не соответствующих элементарным и легко проверяемым фактам – – над ним смеются. И только в современной науке, если солидная академическая теория (проще говоря, привычная выдумка, попавшая в учебники) не соответствует фактам – – факты замалчивают или "опровергают" другими замысловатыми выдумками ("теоретическими понятиями"), имеющими в реальности не больше оснований, чем уже опровергнутые исходные фантазии. Любопытно, как долго все мы, общество, можем позволить себе содержать такую "науку"? В её активе, например, такие "подвиги", как теоретическое доказательство невозможности ядерного оружия (Ландау, 1938 г.), решительные рекомендации по распашке целины (Шмальгаузен с коллегами, середина 50-х), "шоковая терапия" (Гайдар, 1992 г.). Во всех случаях "наукой" были предварительно "научно опровергнуты", изгнаны с работы (а иногда и посажены) разнообразные "лжеученые", например, Курчатов, Лысенко, Глазьев. Кто-то сегодня ещё не знает результатов этих теоретических прорывов "истинной науки"? Похоже, такая ситуация в науке нравится не всем научным работникам. И некоторые не стесняются об этом даже прямо писать. Страшно сказать, смеясь над святынями. Возможно, потому, что на самом деле в современной науке под видом "алмазов" научных истин скрывается слишком много окаменевшего дерьма динозавров.

В книге рассказывается о роли Солнца и солнечного света в возникновении и развитии жизни на Земле, в процессах фотосинтеза. Анализируются физическая природа и особенности действия на организм видимого света, ультрафиолетовых и инфракрасных лучей; рассматривается влияние физических процессов, протекающих в недрах Солнца, на ритм разнообразных процессов в биосфере. Особое внимание автор уделяет изучению воздействия солнечных лучей на организм человека.

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу. У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925—1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея. Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уж е визваним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році. «Прощавай, зброє», поряд з пізнішим романом «По кому б’є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору. Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний іптерес: лише за два дні було продано понад п’ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому ї ї вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію. Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без'жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» , 571 та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика». У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, з яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім’я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання). Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань», передане телеграфом з Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938—1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирає!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними. Українською мовою роман «Пращавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

Нова книжка молодого українського письменника складається з двох повістей та оповідання. Перед нами постає зовсім несподіваний і трохи загадковий Любко Дереш. . Так, це дуже дивна історія, сумна та загадкова… Вона не має ані свідків, ані спостерігачів, але ж звідкись ми її знаємо. Що насправді спричинило дивовижне перетворення молодого аспіранта Віденського університету, лінґвіста, безтурботного молодика Стефана Лянґе, що занурило його у чужу долю, піднесло аж до самого Бога, а відтоді призвело до його кінця чи-то початку? «…Сім, шість, п’ять…» — зворотний відлік. За якусь мить світ розколеться на до й після. І тієї ж самої миті, після грандіозного спалаху, на який так довго чекала купка науковців і військових, розколеться навпіл світогляд Роберта Оппенгеймера — творця та руйнівника. Хто він — містер Оппенгеймер? Геніальний науковець? Філософ-спостерігач? Миротворець чи той, що несе смерть? Що в нього було? Та все, що потрібно віндсерферові, — вітер, ідеальні хвилі на Акабській затоці, невблаганне єгипетське сонце та черговий косяк, що забезпечить неперевершений кайф, ну й, звісна річ, дошка й вітрила. Тож що трапилося, друже, звідки з’явився той внутрішній голос із його прямими запитаннями, що, здається, йде з самого серця? І ось тут з’являється страх, а з ним боягузливе бажання втекти. Тримайся, герою, якщо ти дійсно герой… Може, саме час зустрітись із собою, справжнім собою у власному серці.