№ 5. - 270 с.

"Громада"- громадсько-політичний збірник, який виходив у Женеві під редакцією М.Драгоманова. Починаючи з осені 1876р., було видано п’ять томів збірника. Головна мета "Громади" — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

Т. 1 : Центръ и окраины. - 493 с.

У книзі описується політичний, адміністративний та судовий устрій Галичини у складі Австро-Угорської імперії.

Вип. 2 : Козаччина. - 1919. - 58 с.

Григоріїв (1883–1953) – громадський та політичний діяч, публіцист і педагог – велику увагу приділяв сприйняттю матеріалу дитиною на емоційному рівні. Його книга для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями» (1919) є своєрідною працею з історії України, яку складав сам народ. Фольклорний матеріал з історія козацтва (вип. 2) поділено на невеличкі частини, до нього додано коротку характеристику проблеми чи історичного факту.

Ч. 1. - 356 с.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Ч. 1. - 1920. - 210 с.

Це видання є перекладом з грецької на українську мову Літургії св. Іоанна Златоуста, яке здійснив І. І. Огієнко (1882–1972) – український вчений, митрополит (від 1944 р.), політичний, громадський та церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. У цій праці, як і в інших аналогічних, Огієнко ставив перед собою завдання якнайточніше передати зміст оригіналу. Текст відтворено уставом. У кінці книги наведено список праць вченого.

В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

Книга містить дві праці Осипа Назарука, присвячені ідеям та ідеологам українського монархізму

Політичний памфлет В'ячеслава Липинського присвячений розгляду причин поразки української державності у революційних подіях 1917-1921 рр.

В основу настоящего учебника «Истории древнего Востока» положен курс лекций, читавшийся на протяжении ряда лет академиком В. В. Струве на историческом факультете Ленинградского государственного университета. Первое издание курса акад. Струве, вышедшее в 1936 г. в качестве 1-го тома серии ГАИМК «История древнего мира», для настоящего издания подверглось существенной переработке и дополнениям. Ряд вопросов истории древнего Востока не является еще разработанным в исторической науке; это, естественно, отражается и на составлении курса для вузов по этому разделу древней истории. При внесении дополнений и переработке настоящего издания автор стремился учесть требования, предъявляемые к курсу истории древнего Востока на исторических факультетах университетов и институтов.

Автор аналізує творчість радянських українських письменників під кутом зору національної ідеї

Т. 2, вып. 1 : Западная Русь и Литовско-Русское государство. - 1939. - 248 с.

У брошурі члена ОУН(М) викладаються основні складові ідеології українського інтегрального націоналізму.

Цю малу розвідку уважаю за фрагмент ширшої праці, яку повинен скомпонувати якийсь наш Клявзевіц, військовик і політичний мислитель, на тему — чи Росія є непоборна? Своїм змістом праця ця мала б довести, що спроби мілітарного розбиття і політичного поділу московської імперії в минулім: і в 1709 (що пробував я), і в 1812. і в 1914, і в 1941, — не вдалися зовсім не тому, що вони не могли вдатися, а через стратегічні, а ще більше політичні помилки, яких можна б оминути, а також через припадкові перешкоди, яких й могло не бути.