Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття. Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.

Дана публікація присвячена історії рукописної книги у світі. Матеріал поділений на три розділи: рукописна книга стародавнього світу, рукописна книга середньовіччя та раннього відродження та рукописна книга у південних і східних слов'ян. Розглядаються різні технології виготовлення книг, що існували в різних частинах світу, матеріали, що для цього використовувалися. Видання доповнене ілюстраціями із зображенням давніх книг, процесом їх виробництва.

Т. 1. - 1946. - 453 с.

«Вони бояться правди — хай світ почує правду!» — такий епіграф написав український автор Василь Савченко на своїй книжці «Безимлаг», виданій в Авґсбурзі 1948 року. «Вони» — це ті, в кого руки залиті кров'ю мільйонів невинних жертв українського й інших неросійських народів СССР; це ті, що на одній шостій частині світу запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. Це — большевики, московські імперіялісти, колонізатори. Не зважаючи на те, що російська імперія існує вже більше чотирьох сторіч, а сучасна комуністично-російська система — майже 40 років, світ і до цього часу мало поінформований про жахіття в тюрмі народів — СССР. Навіть тоді, коли протягом 1955–1956 рр. на Захід повернулася численна кількість кол. вояків німецької армії, що потрапили під час другої світової війни до російського полону і, як живі свідки нелюдських знущань у совєтських концтаборах, свідчили про масове народовбивство, арешти і заслання в СССР, — світ далі майже не звернув на те уваги. Знову ж, коли українська еміґрація на Заході, маючи численні свідчення й оригінальні документи від запроторених до совєтських концтаборів українців (напр., з Мордовських концтаборів), закликає вільний західній світ вжити супроти носіїв російського імперіялізму та його допоміжних сил моральних і матеріяльних санкцій, — вільний світ не то що вперто мовчить, але й ще поступово вплутується в коло московської коекзистенції, вишукує шляхи мирних контактів та співпрацює з народовбивцями, а цим самим посередньо сприяє системі невільництва і концтаборів у СССР. Видаючи книжку «Концентраційні табори в Совєтському Союзі», ми хочемо відкрити бодай частину заслони, де як свій, так і чужий читач зрозуміє суть жахливої політики, що її практикує червона Москва на неросійських народах.

Данное пособие подробно рассматривает адмиралтейские навигационные морские карты, особо отмечая их отличия от советских карт. Брошюра содержит наиболее важные рекомендации и предостережения Адмиралтейства, адресованные к судоводителям. Тексты перевода, по возможности, приведены к соответствующим формулировкам и терминам, принятым в советской морской картографии и объявленным, в частности, в издании "Условные знаки для морских карт и планов" УГС ВМФ. Брошюра утверждена в качестве учебного пособия для судоводительских отделений и факультетов морских учебных заведений; может быть использована в качестве практического справочника штурманским составом морского флота.

В книге представлено собрание текстов А. Лосева из его многотомного труда "Истории античной эстетики" исключительно по проблеме музыкальной эстетике античной эпохи. Для всех кто интересуется музыкой, эстетикой и философией.

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925—1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея. Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уж е визваним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році. «Прощавай, зброє», поряд з пізнішим романом «По кому б’є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору. Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний іптерес: лише за два дні було продано понад п’ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому ї ї вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію. Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без'жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» , 571 та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика». У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, з яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім’я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання). Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань», передане телеграфом з Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938—1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирає!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними. Українською мовою роман «Пращавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

У монографії розглядаються процеси розвитку сучасних літературних мов світу, характерні ознаки мови нації - її функціональна різноманітність, тенденції збагачення словникового складу, інтернаціоналізація лексичних засобів, зокрема в галузі нової термінології, - що не однаково проявляються в старописемних і молодописемних мовах. Аналізуються процеси розвитку мов у СРСР і США, а також у країнах, що розвиваються, африканського, південноамериканського і азіатського континентів. Для мовознавців - дослідників, викладачів і студентів, суспільствознавців, вчителів, лекторів і пропагандистів.

Нариси про народження писемності в різних народів світу

Важливе значення для пізнання духовної атмосфери, в якій розвивалося українське мистецтво, має вивчення еволюції естетичної думки на Україні в такі складні для становлення та розвитку культури українського народу часи, якими були XVII і XVIII ст. Зміст цього процесу полягав у поступовому відмиранні середньовічних естетичних понять, народженні нового світосприйняття з його реалістичними тенденціями. Істотне місце в практичному осмисленні естетичних філософських та етичних понять посідає емблематично-символічна образотворчість, яка є наочним виявом не лише естетичної свідомості, а й усього комплексу духовної культури епохи. Тут широко використовувалась міфологія, література та мистецтво античного світу, образи християнського середньовіччя, фольклорні мотиви.

Путеводитель посвящен Севастополю, истории его застройки, достопримечательным зданиям и монументам. Много иллюстраций.

Автор книги - викладач Сторожинецького ліцею Чернівецької області, придумав вічний календар, незмінний на всі майбутні роки для щоденного і щорічного користування людьми всього світу. В календарі розміщення днів, чисел, тижнів, місяців зроблено так, що кожен день тижня навічно пов'язаний тільки з певними числами. Всі країни будуть починати кожен місяць і кожен рік у понеділок, а закінчувати їх у неділю. Постійність вічного календаря дасть неабиякий економічний ефект. Із книги читачі також дізнаються про календар і час, старий і новий стилі, варіанти вічних календарів, про те, як перейти від теперішнього календаря до вічного тощо. Видання буде цікавим широкому колу читачів.

У потоці українського літературного життя кінця 50—60-х років XIX ст. яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Жвава, енергійна натура, людина всебічно обдарована від природи, Свидницький тягнувся до живого діла, прагнув конкретними справами реалізовувати програму діячів революційної демократії в галузі народної освіти, в піднесенні ролі художнього слова як активного знаряддя виховання мас. Типовий для свого часу письменник-різночинець, Свидницький намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів — піснях, фольклорно-етнографічних нарисах, оповіданнях, йому належить пальма першості і в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. На жаль, тяжкі умови, в яких доводилося працювати діячам демократичної культури, постійні переслідування з боку царських властей, цензурні утиски, побутова невлаштованість, підірване замолоду здоров’я не дали можливості розквітнути яскравому талантові Свидницького, передчасно обірвали саме життя письменника. За життя не побачив світу його найкращий твір — роман «Люборацькі». Мав рацію І. Франко, коли з глибоким смутком писав, що автор цього роману належав до тих талановитих, але нещасливих людей, котрі, сковані ланцюгами соціальної неволі, не змогли прикласти «до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя» Однак історія поставила все на свої місця. Твори Свидницького, наснажені щирим вболіванням за долю простої людини, пройняті гострим осудом і кріпосницької, і буржуазної дійсності, позначені неповторними прикметами самобутнього таланту їх автора, витримали іспит часу. Великий Жовтень, поклавши початок новій ері в історії людства, наблизив явища прогресивного мистецтва до найширших мас трудівників. Сьогодні поряд з багатьма визначними явищами світової літератури в активі радянського читача перебуває і роман Свидницького «Люборацькі» як одна з яскравих художніх пам’яток середини XIX ст.

Т. 1 : Повісті та оповідання. П'єса. - 1985. - 640 с.

У колективній монографії висвітлюється роль і значення мови в системі ідеологічної роботи, у формуванні матеріалістичного світогляду, вихованні нової людини. Простежується взаємозалежність розвитку мови і пошуків нової художньої форми в літературі. Об'єктом уваги дослідників є мова як акумулятор культури та одна з форм її вираження, значення наукової термінології в епоху НТР, відображення суспільного сприйняття світу у мовній семантиці.