Книга, полное название которой звучит как «Исторической словарь российских государей, царей, императоров и императриц, в котором описаны их деяния, кончина, места погребения, имяна их супруг и детей, с приложением двух родословных с Княжескими Российскими Гербами, из коих первая начинается от Рюрика Перваго Российскаго Князя, и оканчивается чрез 21 степень Детьми Царя Иоанна Васильевича Грознаго. Вторая, от выехавшаго в Россию Литовскаго Князя Гандала, то есть: от предка Михаила Фёдоровича Романова и до ныне благополучно Царствующей Императрицы Екатерины II. Великия и пресветлейшия ея фамилии. Собранной из разных российских бытописаний и расположенной по азбучному порядку Иваном Нехачиным», вышедшая в Москве в 1793 году, - одно из первых сочинений по истории России, изданных для широкого круга читателей. Его составитель - московский купец, литератор Иван Васильевич Нехачин (1771-1811) написал охватывающий всю историю Российского государства труд, собрав биографии представителей династии Рюриковичей и Романовых и присоединив к ним сведения о происхождении русских княжеских фамилий. В работе над словарем Нехачин использовал практически все изданные к тому времени летописи и сочинения по русской истории. При этом он дал их сравнение, что говорит не только о его трудолюбии, но и в целом показывает высокий уровень российской исторической науки конца XVIII века, в преддверии появления «Истории Государства Российского» Н. М. Карамзина.

Словарь-справочник по педагогическому речеведению сотворен первый раз. В нем раскрыты главнейшие понятия педагогической риторики, теории слова, культуры педагогической речи и гласа. Второе издание словаря-справочника имеет большую численность словарных заметок в сравнении с первым изданием. Каждая словарная заметка сопрягается с перечнем литературы, исследование которой может помочь чтецам лучше осознать какое-нибудь понятие, расширить фактологическую базу

У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

Аристократы – представители родовой знати, имеющие, как правило, высшие титулы и заслуги не одного поколения. В странах Европы, в России, в меньшей степени в Азии и Америке они оставили свой яркий след в памяти человечества. По их жизни порой судили о целых странах и эпохах. Новая книга из серии «100 великих», написанная известным историком Юрием Лубченковым, рассказывает о сотне наиболее выдающихся аристократов всех времен и народов от героев античности до графа Льва Толстого, князя Кропоткина, барона Врангеля, Уинстона Черчилля и Шарля де Голля.

Книга"100 великих дипломатов" из серии 100 великих рассказывает о самых известных и удачливых дипломатах всех времен и народов. Перед читателем пройдет яркая портретная галерея профессионалов - от Перикла до президента Рузвельта, от Сигизмунда Герберштейна до Александры Коллонтай, от князя Горчакова до графа Чиано (зятя Муссолини). Кроме того, полагает автор, государственные деятели, политики, правители часто обнаруживают куда больший дипломатический талант, нежели карьерные дипломаты, например Иван III, Генрих IV, Людовик XI, Наполеон, Петр I, Фридрих II, Рузвельт, Сталин, Черчиль... Они держали в своих руках все нити международных отношений, войны и мира, умело сочетали в своей политике дипломатические и военные методы.

Автор цього твору – владика Василій (у миру – Василь Дмитрович Богоявленський, 1867–1918), архієпископ Чернігівський і Ніжинський. Зміст книги охоплює історію краю від язичницьких часів, розповідає не тільки про святих великомучеників, храми й монастирі, їхню архітектуру, оздоблення та святині, а й про славних полководців – чернігівських князів. Книга написана живою мовою, до того ж вона багато ілюстрована і має чималий довідковий апарат.

В данном учебном пособии изложены разделы курса «Вспомогательные установки, оборудование и трубопроводы тепловых электрических станций» по золоуловителям, вопросам охраны воздушного бассейна и дымовым трубам ТЭС, написанные профессорам Рихтером Л. А. и разделы по регенеративным подогревателям, написанный доцентом Князевым А. М. Эти разделы в течение ряда лет читались авторами для студентов специальности «Тепловые электрические станции». В главе «Регенеративные подогреватели» не представлен тепловой, гидравлический и механический расчеты подогревателей.

Ка́нев (укр. Канів) — город областного подчинения в Черкасской области Украины, административный центр Каневского района (не входит в его состав). Основан в XI веке киевским князем Ярославом Мудрым.

"Острозька Біблія 1581 р." (далі скорочено О. Б.) – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Повна назва книжки – «Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску» . Надрукована О. Б. впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров (Федорович) (р. н. н.–1583). Це останнє відоме видання славетного друкаря.

Алессандро Гваньїні (Гваніус, Гванінус) (1538 — †1614) — італієць з Верони, який служив у Великому князівстві Литовському, у Вітебську, і залишив кілька праць, які стосуються історії східних слов'ян. Найвідоміший своєю працєю «Хроніка Сарматії Європейської», що була надрукована в Кракові в 1578 році. В ній описується історія Польщі, Литви, Русі, Московії, Мазовії, Прусії, Померанії та ін. Пропоноване дослідження греко-католицького священника о. Ореста Купранця стосується аналізу назв "Русь", "Україна", "Волинь" у світлі текстів Гваньїні. Праця цінна в першу чергу для збереження видавничої спадщини української еміграції.

«Российская грамматика» — одно из главных филологических сочинений М. В. Ломоносова и одно из важнейших по значимости в истории русской филологии. Первая печатная (типографски изданная) русская научная грамматика на родном языке. Ломоносов начал работать над «Российской грамматикой» в 1749 г. 20 сентября (по ст. стилю) 1755 г. Ломоносов преподнёс перебеленную рукопись РГ великому князю Павлу Петровичу. Из печати книга (тираж — 1200 экз.) вышла в январе 1757 г. На титульном листе 1-го изд. указан не год выхода «Российской грамматики» в свет, а 1755 г. Аналогично — 1755 годом — помечены и все последующие издания «Российской грамматики» XVIII в.: 2-е изд.(1765), 3-е (1771), 4-е (1777), 5-е (1784). В 1764 г. в Петербурге «Российская грамматика» вышла в переводе на немецкий язык.

Мета даного навчального посібника — через призму столиць та їх правителів показати як становилась і розвивалась історія української державності. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Київське князівство ХV ст., Запорозька Січ, козацько-гетьманська держава XVII-XVIII ст., УНР, Гетьманат, ЗУНР — усе це ланки єдиного історичного процесу, який, попри всі драматичні повороти, відбивав постійне прагнення українського народу жити незалежним державним життям.

Монографію "Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і центральна Україна" доктора історичних наук, професора НаУКМА Наталі Яковенко присвячено історії упривілейованого стану на теренах України у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської, формуванню з розмаїтих груп військовослужбового населення та князівської верхівки єдиного "шляхетського народу" та його розвитку протягом понад двох століть від входження руських земель до ВКЛ й аж до козацької революції 1648 року. Головним об'єктом авторської уваги є витоки та соціяльна структура української знаті, її персональний і чисельний склад, правовий та майновий статус елітарних груп

Т. 2. - 490 с.

Ч. 1. - 432 с.

Монографію "Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і центральна Україна" доктора історичних наук, професора НаУКМА Наталі Яковенко присвячено історії упривілейованого стану на теренах України у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської, формуванню з розмаїтих груп військовослужбового населення та князівської верхівки єдиного "шляхетського народу" та його розвитку протягом понад двох століть від входження руських земель до ВКЛ й аж до козацької революції 1648 року. Головним об'єктом авторської уваги є витоки та соціяльна структура української знаті, її персональний і чисельний склад, правовий та майновий статус елітарних груп

Ротшильды - самая преуспевающая, могущественная и богатая династия, которая почти в течение века служила немецким князьям. Детальное изучение деятельности придворных факторов дало возможность автору привлечь для сравнения и других придворных финансистов, чтобы убедительней показать Ротшильдов в их полном значении. Некоторые понятия представлены более правильно, многие события и лица описаны с новых позиций.