У книзі Лариси Масенко - одного за найавторитетніших соціолінгвістів України - читач знайде відповіді на багато цікавих і гострих запитань. Чи може існувати і розвиватися в Україні багато мов і чи можуть бути державними дві мови? Що відбувається сьогодні з українською мовою і який досвід у вирішенні мовних проблем мають інші європейські країни? Що загрожує українській мові і що - російській? Яких помилок припустилися і припускаються українські політики та громадські діячі у мовному питанні? Про все це та багато іншого Ви дізнаєтеся на сторінках цієї книги, призначеної не лише для шкільної та студентської аудиторії, а й для журналістів, учителів та всіх допитливих і небайдужих.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

В этой книге в доступной форме дано краткое описание основополагающих идей политики, объясняется 101 ключевой термин, часто встречающийся в литературе по данной отрасли знаний. Для удобства статьи идут в алфавитном порядке. Книга будет полезна для всех: и для широкого круга читателей, и для тех, кто готовится к поступлению в высшие учебные заведения, и для тех, кто уже в них учится.

Liberal theories have long insisted that cultural diversity in democratic societies can be accommodated through classical liberal tools, in particular through individual rights, and they have often rejected the claims of cultural minorities for group rights as illiberal. Group Rights as Human Rights argues that such a rejection is misguided. Based on a thorough analysis of the concept of group rights, it proposes to overcome the dominant dichotomy between "individual" human rights and "collective" group rights by recognizing that group rights also serve individual interests. It also challenges the claim that group rights, so understood, conflict with the liberal principle of neutrality; on the contrary, these rights help realize the neutrality ideal as they counter cultural biases that exist in Western states. Group rights deserve to be classified as human rights because they respond to fundamental, and morally important, human interests. Reading the theories of Will Kymlicka and Charles Taylor as complementary rather than opposed, Group Rights as Human Rights sees group rights as anchored both in the value of cultural belonging for the development of individual autonomy and in each person’s need for a recognition of her identity. This double foundation has important consequences for the scope of group rights: it highlights their potential not only in dealing with national minorities but also with immigrant groups; and it allows to determine how far such rights should also benefit illiberal groups. Participation, not intervention, should here be the guiding principle if group rights are to realize the liberal promise.

Vol. 1 : A-E. - 504 p.

A pioneer in legal and political theory, Schmitt traces the prehistory of political romanticism by examining its relationship to revolutionary and reactionary tendencies in modern European history. Both the partisans of the French Revolution and its most embittered enemies were numbered among the romantics. During the movement for German national unity at the beginning of the nineteenth century, both revolutionaries and reactionaries counted themselves as romantics. According to Schmitt, the use of the concept to designate opposed political positions results from the character of political romanticism: its unpredictable quality and lack of commitment to any substantive political position. The romantic person acts in such a way that his imagination can be affected. He acts insofar as he is moved. Thus an action is not a performance or something one does, but rather an affect or a mood, something one feels. The product of an action is not a result that can be evaluated according to moral standards, but rather an emotional experience that can be judged only in aesthetic and emotive terms. These observations lead Schmitt to a profound reflection on the shortcomings of liberal politics. Apart from the liberal rule of law and its institution of an autonomous private sphere, the romantic inner sanctum of purely personal experience could not exist. Without the security of the private realm, the romantic imagination would be subject to unpredictable incursions. Only in a bourgeois world can the individual become both absolutely sovereign and thoroughly privatized: a master builder in the cathedral of his personality. An adequate political order cannot be maintained on such a tolerant individualism, concludes Schmitt.

How did two of the world’s most populous countries emerge from a shared colonial legacy with radically divergent and historically enduring political regimes? Investigating that question has been my professional preoccupation for the last decade. That I have finally crafted an answer in the form of this book is a testament to the extraordinary support of a great many individuals and institutions. As such, I would be remiss not to acknowledge some of the hands that have steadied my progress and encouraged my spirits along the gratifying path to the book’s completion. The earliest seed of this project formed over a decade ago when I spent six months working in Dhaka for a microfinance organization. At the time, I was struck by the considerable political differences between Bangladesh and India, despite their common colonial legacy. The idea of systematically exploring the origins of these differences germinated during my enrollment in Atul Kohli’s graduate course the Comparative Political Economy of Development, at Princeton. This engaging and provocative course, which asked ambitious questions about the origins of worldwide patterns of economic development, charted the kind of bold intellectual terrain that inspired my enrollment in a political science doctoral program and that directly led to the writing of this book.

Уже майже дев'яносто років в Європі існують рухи та режими, які називаються фашистськими або неофашистськими, якщо вони виникли після 1945 р. У цій книзі коротко викладена історія злету й падіння Націонал-фашистської партії Мусоліні та Націонал-соціалістичної робітничої партії, а також партій, які виникли в період між двома світовими війнами в австрії, Угорщині, Румунії, Югославії, Франції та Іспанії та більш-менш відкрито орієнтувались на фашистські та націонал-соціалістичні взірці. Огляд ідеологій та різновидів фашистських партій, порівняльна систематизація їхніх соціальних структур та історичних передумов виникнення прояснюють наявні спільні риси та відмінності.

У монографії використані архівні документи, епістолярна спадщина й наукові праці, на основі яких представлено життєвий шлях і суспільно-політичну діяльність відомої української шляхтянки, меценатки, громадської діячки, однієї з когорти фундаторів Товариства імені Шевченка у Львові, тітки останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського Єлизавети Іванівни Скоропадської-Милорадович (1832–1890). У дослідженні запропоновано систематизований виклад розпорошених згадок про Є. Милорадович, проаналізовано її політичні погляди й активну громадську позицію, показано її повсякденне життя, найближче оточення, родину. Праця розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться історією України.

Ця книга є найповнішою збіркою листів класика української літератури Івана Котляревського до різних осіб та установ і листів до нього від письменників, істориків, адміністративних і церковних діячів та родичів. Уміщено в ній також листи тих осіб, що цікавилися Котляревським після його смерті. Досі частина листування Івана Котляревського друкувалася лише в зібраннях творів письменника. Окремі листи були вміщені в періодичних виданнях різного часу. Читач знайде в книзі й цілком нові листи та докладні коментарі до них. Збірка листів стане в пригоді не лише дослідникам життя і творчості Івана Котляревського, а й викладачам, студентам та учням вищих і середніх навчальних закладів, всім, кому дороге наше красне письменство. Видання є першим у серії "Полтавська родина", що її започатковує відділ "Відродження духовности і національної культури" Полтавського обласного управління культури.

Постать Івана Скоропадського донині залишалася малодослідженою в вітчизняній та зарубіжній історіографії. В цій праці зроблено спробу певної "реабілітації" гетьмана на більш глибокому аналізі тогочасних джерел, а також вивчення внутрішньої ситуації в країні крізь призму зовнішніх факторів, що її зумовлювали. Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історичним минулим України та її визначними діячами.

Т. 1 : Від найдавнішого часу до кінця 18 ст.. - 216 с.

Це видання — популярну ілюстровану енциклопедію з історії України — укладено на основі найновіших досягнень історичної думки. В ньому подано короткі характеристики видатних діячів минулого, розглянуто значну кількість подій, явищ, пам'яток літератури, історії та культури, починаючи з давніх-давен і до кінця 18 ст. Краще осягнути багатовікову історію нашої держави допоможуть численні ілюстрації, карти, схеми. Видання призначене широкому загалу читачів, які бажають поглибити свої знання. Матеріали з початку 19 ст. і до наших днів увійдуть у 2—3-й томи.

Випуск книги було приурочено до 50-річчя заснування товариства. Назва видання цілком відповідає його змісту – це історія задуму, створення та діяльності товариства. Окремий розділ присвячено самій будівлі «Українського Народного Дому». Багато місця посідають характеристики окремих осіб, що були причетні до його розбудови, а список членів товариства станом на 1934 р. наведено в кінці видання. Хроніку проілюстровано портретами найбільш видатних діячів культурного життя Буковини тих часів.

З кожним роком ономастика набирає все більшої популярності: з'являється чимало наукових досліджень, частину топонімічного матеріалу вміщено в «Історії міст і сіл Української РСР». Публікації на цю тему нерідко можна побачити в журналах та газетах. Уже протягом десяти років під рубрикою «І села і міста друкує матеріали, зібрані письменником Юрієм Кругляком, громадсько-політичний тижневик Україна». Вони й лягли в основу цієї книжки. Тут за абеткою подаються коротенькі довідки про час заснування й походження назви міст і селищ міського типу Української РСР Поряд з науковими твердженнями одекуди викладено легенди й перекази, поширені в народі. Гадаємо, що це видання стане в пригоді науковцям, краєзнавцям, учителям, юним історикам та географам — усім, хто цікавиться історією рідного краю.

У навчально–методичному посібнику «Інвалідність та суспільство» подано програму курсу для вищих навчальних закладів, а також методичні матеріали до даного курсу: еволюційний шлях поглядів на питання «інвалідності»; прав людини з інвалідністю; моделі інвалідності та їх вплив на формування соціальної політики; питання інклюзивної освіти; ролі громадських організацій у формуванні інноваційних підходів до проблем інвалідності; взаємозв’язок між доступністю і забезпеченням прав людини та питання універсального дизайну. Навчально-методичний посібник адресовано викладачам вищих навчальних закладів, керівникам закладів освіти, управлінь освіти, науково-педагогічним працівникам, слухачам курсів підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів, громадським діячам.

Вип. 11. - 2002. - 400 с.