Отражается современное состояние педагогики и психологии, в частности подходы и концепции, наиболее расространенные как в отечественной, так и в зарубежной науке. Структура и содержание учебного пособия соответствуют государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования второго поколения по дисциплине «Педагогика и психология». Книгу дополняют практические задания и глоссарий. Высокая культура и одновременно простота изложения материала помогают оптимальному его усвоению. Для студентов высших учебных заведений, педагогов и психологов.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Науково-методичні матеріали присвячені проблемам фахових слів та словосполучень, зокрема етимології, термінологічному сленгу, вживанню в "нерідному" контексті, перекладу, абревіації. Значну питому вагу займають розвідки, пов'язані з обчислювальною технікою. Збірник складений колективом авторів (викладачів, ад'юнктів, курсантів) за загальною редакцією професора Лілії Олександрівни Пономаренко. Викладений матеріал призначений для викладачів, ад'юнктів, курсантів і всіх тих, хто цікавиться питаннями термінології.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899-1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917-1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця - це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Т. 1 : 1747-1787. - 649 с.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

Т. 1. - 1997. - 399 с.

У представленій книзі генерального директора Культурного центру України в Москві, доктора історичних наук, члена-кореспондента АПН України Володимира Мельниченка всебічно розкривається неодноразове перебування Тараса Шевченка в Москві. Дослідник встановив адреси, які відвідав письменник у місті, передав атмосферу тих часів, розкрив дружні стосунки Тараса Григоровича з Михайлом Щепкіним, Осипом Бодянським, Михайлом Максимовичем.

Дане видання є збіркою народних творів, героєм яких став Тарас Григорович Шевченко.

  Текст у форматі PDF 0.89 Мб

Збірник генеральських, генеральсько-професорських творів та пам`яті населення України українською і російською мовами – це головні фактори, які являють собою, життєво-необхідним посібником для молоді в майбутньому. Микола Григорович ЖУЛИНСЬКИЙ директор інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України академік НАН України сказав, що цей збірник багатогранний та цікавий за змістом. Щоб випустити його у світ потрібен перегляд редактора, оскільки писано двома мовами з шести джерел. Інший історик, теж так мовив з тяжким подихом... А головний редактор однієї державної редакції сказав: "Таку книжку може писати тільки професор, яких у нас на черзі 40. А ви не є таким, то ми відповімо, що ваша збірка має безліч недоліків, тому не приймається до друку за державні кошти!" Але ж я не маю коштів на редакторів, тому випускаю свою збірку у світ лише за усною гуманною оцінкою професорів і за своїм редагуванням за свої хлібні на благо майбутньому... Гадаю, читачі мого збірника – зрозуміють... І може хтось згадає заслуженим словом...

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899–1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917–1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця – це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Олександр Корнійович Мицюк (1883—1943) — український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч. У 1906 р. О. Мицюк — один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. Група громадських діячів України — М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк, О. Мицюк проголосили про її створення, але далі її існування й діяльність до 1917 р. не простежується. У 1915 р. О. Мицюк — один із організаторів Юнацької спілки (ЮС) — безпартійної молодіжної організації у підросійській Україні, яка виступала за автономію України. За Директорії — міністр внутрішніх справ (з 26 грудня 1918 р. по 12 лютого 1919 р.).[1] Після відставки уряду в лютому 1919 р. О. К. Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький «Господарсоюзи» (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 р.).[2] В кінці 1920 емігрував до Чехословаччини. Відразу по тому включився в громадську роботу. З 1921 О. Мицюк — дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займається науковою та просвітницькою роботою. Він — професор Української господарської академії і Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Активно співпрацює з українськими виданнями за кордоном. У 1929 р. в місячнику «Розбудова нації» виходить стаття професора Мицюка «Фашизм». В ній він підкреслює невмістність назви «фашизму», якою охрестили український націоналізм його противники. Уже в цій першій статті, присвяченій аналізу фашизму як суспільно-політичної течії, автор доходить висновку про його подібність до більшовизму[

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Прикладів органічного споріднення індивідуальності поета з народною поезією можна навести безліч, і одним з найяскравіших буде приклад Шевченка. Дана праця є одним з перших ґрунтовних досліджень подібного зв'язку. У роботі аналізуються тексти поезії Тараса Григоровича, розглядається яким чином народна пісня вплинула на їх форму і зміст і з іншої сторони, яким чином Шевченко вплинув на формування народної творчості.

Дане видання є працею українського радянського поета, літературного критика та публіциста Якова Григоровича Савченко. Воно присвячене п'ятнадцятиріччю одного з найбільших українських театрів — театру ім. І. Франка. Розглядаються актори та режисери, які працювали у театрі за ці роки та вистави, які виносилися на розсуд публіки. Описуються різні періоди формування та розвитку театру на фоні різноманітних суспільно-політичних подій, досягнень соціалістичного будівництва. Матеріал доповнений знімками акторів, інших театральних діячів та сцен з вистав.