Книга присвячена малодослідженій проблемі історії вітчизняної державності - юридичним аспектам діяльності Державної варти. Неупереджений авторський підхід і використання раніше невідомих архівних джерел дозволяють об'єктивно визначити роль цієї охоронної структури в системі влади останнього українського гетьманату. Навчальний посібник розраховано насамперед на тих, хто вивчає історію держави й права України, а також на широке коло читачів.

Ч. 1 . - 1920. - с. 1- 14

Ч. 12. - 1919. - С. 165 - 172

за 1917-1918 гг.. - 1942. - 1483

№ 21. - 1919. - 15 с.

Кн. 1. - 432 с.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

У роботі вивчено процес організації та завдання окремих підрозділів народного міністерства земельних справ, досліджено головні напрямки діяльності інституції та політику у сфері земельних відносин протягом червня 1917 р. — квітня 1918 р. Висвітлюється внутрішня структура та склад земельного відомства, питання підготовки й політичної боротьби навколо ухвалення закону Української Центральної Ради про землю та впровадження його у життя. Для істориків, викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться історією України.

Дисертація присвячена дослідженню процеса становлення, розбудови та функціонування урядової пропагандистсько-інформаційно-пресової служби доби української революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. Проведено комплексне дослідження та аналіз урядової інформаційно-видавничої діяльності означеного періоду. З’ясовано, що урядові чинники надавали важливого значення проблемі пропаганди української ідеї та інформаційної роботи в масах, про що свідчать законодавчі акти та створення відповідних урядових структур та відповідної інфраструктури інформаційної діяльності, але в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити систему урядового інформування не змогли, що і стало однією з причин поразки визвольних змагань. Ці процеси були характерними для урядів усіх державних формацій 1917-1920 рр. Ключові слова: інформаційна діяльність, громадська думка, зовнішнє інформування, урядова преса, агітаційно-пропагандистська робота, видавнича справа, інформаційна політика, цензура.

В книзі аналізується розвиток взаємовідносин між УСРР і РСФРР та еволюція державного статусу радянської України у 1920 р. На основі документальних джерел автор робить висновок про сумнівність панівних в історіографії поглядів на процес утворення СРСР як поступального об’єднання незалежних радянських республік і відповідного місця 1920 року у цій схемі. Наголошується на тому, що розвиток радянської України протягом 1920 р. мав протилежні вектори — від повного підпорядкування України Кремлю включно з переходом її в автономний статус до набуття деяких ознак незалежності. Підсумком боротьби різних підходів став договір між УСРР та РСФРР від 28 грудня 1920 р., в якому вперше на офіційному рівні радянська Росія визнала незалежність УСРР.

У книзі на основі нещодавно розсекречених унікальних архівних документів Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР, спогадів очевидців і свідчень учасників тих подій вперше в історичній науці зроблено спробу висвітлити трагічну долю тисяч інтернованих вояків японської Квантунської армії, які волею сталінської репресивно-каральної системи опинилися за тисячі кілометрів від рідної землі – в далекій Україні. Багато з них так і не побачили більше своєї батьківщини, знайшовши останній спочинок в українській землі. Наразі ця сторінка історії радянського військового полону часів Другої світової війни залишається «білою плямою» на тлі хоч якоюсь мірою відомих і відносно вивчених його сюжетів, а згадка про японських військовополонених на наших теренах, навіть у спеціалістів-істориків викликає неприховане здивування. Здається, давно настав час розвіяти морок невідомості… Розрахована на науковців, усіх, хто цікавиться вітчизняною та світовою історією ХХ ст. на широке коло читачів. На її появу чекають сьогодні нащадки жертв полону, у надії хоча би щось дізнатися про долю своїх рідних, які не повернулися додому.