Словник містить найбільш поширені на території України власні імена людей. Він повинен сприяти встановленню й закріпленню певних норм у написанні власних імен людей в офіційному та розмовно-побутовому вжитку.

В центре исследования - генезис Брестской церковной унии, породившей глубокий конфессиональный раскол в истории Украины и Белоруссии и заложившей основы Греко-католической церкви. В книге показано, какие религиозные и общественные процессы в украинско-белорусских землях привели к переходу Киевской митрополии в 1595-1596 гг. под юрисдикцию Римского престола и как в отношениях православных и католиков той эпохи выявились особенности двух христианских традиций - восточной и западной. Для специалистов-историков, преподавателей вузов, студентов и всех интересующихся историей христианских конфессий в славянских землях.

Словник складається з двох частин — власне Російсько-українського словника та українського покажчика. Загальний обсяг — понад 30 тисяч термінів з різних розділів інформатики, кібернетики, обчислювальної техніки та програмування. У першій частині Словника вміщено пронумеровані в алфавітному порядку російські терміни та їхні українські відповідники. У другій частині вміщено в алфавітному порядку українські терміни з посиланням на номери їхніх російських відповідників, а це дає змогу використовувати Словник і як українсько-російський. До Словника входять слова-терміни і складені терміни, які являють собою сполучення двох, а інколи і більше слів. На всіх термінах проставлено наголос. Дається граматична характеристика слів. З масиву українських термінів вилучено мовні покручі та кальковані або транслітеровані російські терміни, повернено багато суто українських репресованих термінів. Словник зорієнтовано на широке коло користувачів — учнів старших класів, студентів, аспірантів, викладачів та науковців. Його можна використовувати і як посібник для учнів, які поглиблено вивчають інформатику, кібернетику, математику, обчислювальну техніку та програмування.

Словник містить близько 42 тисяч слів. У ньому розкрито процес словотворення найбільш уживаних слів української мови порівняно з російською, показано спільність словотворчих процесів близькоспоріднених мов. Словник прислужиться у вивченні словотворення, складу слова, також як довідковий посібник. Для вчителів-словесників, студентів-філологів.

Т. 1 : А - Жюри. - 1953. - 506 с.

У словнику подано терміни, які вживаються в основних галузях науки і техніки, а також службові слова і фразеологічні звороти, притаманні науковій і технічній літературі. Для школярів старшого віку, студентів вищих навчальних закладів, викладачів, науковців.

Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Монография посвящена анализу наиболее значимых событий политической истории Золотой Орды второй половины XIII - начала XIV в. Охарактеризованы основные направления внешней и внутренней политики золотоордынских ханов. Рассмотрены вопросы административно-территориального устройства Золотой Орды, представлена новая хронология правления первых золотоордынских ханов, а также предложена реконструкция системы престолонаследия, существовавшей в Золотой Орде. Предназначено для историков, археологов, всех, кто интересуется вопросами средневековой истории.

"Острозька Біблія 1581 р." (далі скорочено О. Б.) – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Повна назва книжки – «Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску» . Надрукована О. Б. впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров (Федорович) (р. н. н.–1583). Це останнє відоме видання славетного друкаря.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

До словника входить понад 3 тис. англійських усталених виразів з їх українськими та російськими відповідниками. Це такі, що означають подяку, вибачення, поздоровлення, привітання, відмову, згоду,прохання тощо, специфічні допоміжні словосполучення, без яких не обійтись при формуванні висловлювань. Наводяться приклади їх вживання і використання при перекладі та живому спілкуванні. Словник допоможе в перекладі текстів, спілкуванні з англомовними партнерами, представниками зарубіжних фірм.

Несчастнейшей из человеческих жизней может быть названа жизнь героя этой книги, императора-младенца Ивана VI Антоновича. Виновный лишь в том, что появился на свет наследником российского престола, ставший в двухмесячном возрасте царем, он процарствовал чуть более года, был свергнут и вместе с семьей посажен под стражу. Весь остаток своей жизни - а прожил он неполных двадцать четыре года - несчастный провел в заточении, причем последние восемь лет - в одиночной камере Шлиссельбургской крепости. О трагической судьбе "третьего императора" и о России его времени рассказывает в своей новой книге известный петербургский историк, автор многих замечательных исследований по русской истории XVIII столетия Евгений Викторович Анис

Первая русская императрица Екатерина Алексеевна (1725 -1727) не принадлежала к числу выдающихся государственных деятелей; она царствовала, но не управляла. Тем не менее Екатерину, несомненно, можно назвать личностью незаурядной. Бывшая «портомоя» и служанка пастора Глюка, пленница сначала фельдмаршала Б. П. Шереметева, а затем А. Д. Меншикова, она стала законной супругой царя Петра I, а после его смерти была возведена на русский престол. Об удивительной судьбе этой женщины и о внутренней и внешней политике России в годы ее царствования рассказывает в своей новой книге крупнейший знаток Петровской эпохи и признанный классик историко-биографического жанра Н. И. Павленко. В качестве приложения к книге полностью публикуется переписка Петра I и Екатерины, которую царственные супруги вели на протяжении двух десятков лет.

Село Капшино возникло на левом берегу реки Нерль в устье речки Капша в период заселения этой местности угро-финскими племенами весь и меря. Укрепилось село и превратилось в крепость в период княжеских усобиц Х1-ХП в. Необходимость укрепления западных границ Ростово-Суздальского княжества вынуждала князей возводить крепости в устьях рек Нерли, Хотчи, Дубны, чтобы не допустить проникновение с запада новгородцев внутрь ростово-суздальской земли. В числе крепостей, воздвигнутых в XIII в., крепость Константин в устье реки Нерли Юрием Долгоруким в 1134 г. Им же была основана крепость Константин недалеко от устья р.Жабни. Крепость Капшин возникла на берегу р. Нерли с той же целью. И неслучайно на берегах Волги, Нерли, Хотчи, Дубны происходили ожесточенные сражения между княжескими противниками. Не раз, не два поселения, крепости, христианские храмы сжигались дотла, уничтожались (1149 г., 1181 г., 1216г., 1237-38 г., 1372 г.). Только присоединение земель по правому берегу Волги к Тверскому (1399 г.), а затем к Московскому княжеству (1485 г.) положило конец набегам и опустошениям многострадальной Калязинской земли. Возникновение монастыря в с. Капшино, возможно, относится ко времени правления московского князя Василия Дмитриевича (1389-1425 г.), как считает автор "Очерка" истории села Капшина" (1900 г.) Иоанн Колоколов. Причем автор очерка со всей определенностью утверждает, что монастырь в с. Капшине существовал еще при царствовании Ивана IV Грозного. В Кашинской Писцовой книге за 1628-1629 гг. записано: в монастыре значится три храма: соборный храм знамения Честного Животворящего Креста Господня, теплый с трапезою во имя Покрова Пресвятой Богородицы и малый над-вратный - во имя Святителя Николая. И.Колоколов предполагает существование еще одного храма препод.Макария. В вотчине Капшина монастыря имелось 18 деревень, 45 пустошей, в них 5 дворов служных, 2 двора детенышевых, двор оброчный, 26 дворов крестьянских, 15 дворов бобыльских, пашни, пере-мога и лесам поросло 549 четей (823дес.)5, чистового леса 38 десятин. В 1710 году территория Знаменского Капшин монастыря имела следующий вид: ограда деревянная - передняя стена — 53 сажени (112,89 м), западная стена по берегу р.Капши 41 саж. (87,33 м), стена по берегу р.Нерли 61 саж. (ок. 130 м), восточная стена 34 саж. (72,42 м). Церкви монастыря: церковь Знамения Честного и Животворящего креста Господня деревянная с папертью, крыта тесом. Содержание монастыря в 1710 году следующее: кроме сельскохозяйственных доходов с владений, монастырь имел сбор с арендных земель, мельницы, оброк с хлебопашцев, собиравшийся натурой и деньгами. В 1710 году монастырь собирал оброки и плату за аренду с деревень Купрово (4 руб. 16 алтын 4 деньги), Бельская 4 руб., Теленина 13 алтын 12 деньги, Подмохово45 алтын, Подтесово 1,5 руб., Кочережки 2 руб., Залтына 2 деньги и т. д. Однако и монастырь вносил государственные платежи деньгами, нес ямские повинности, на покупку хлеба работникам, плата с каждого двора деньгами и провиантом. Война со Швецией и Турцией требовали все новые и новые платежи. По указу Екатерины II в 1764 году Знаменский Капшин монастырь был упразднен и превращен в приход. В конце XVIII века с.Капшино увеличилось за счет крестьян малых деревень (не менее 5 дворов). В конце XIX в. в с. Капшино церковь Знаменская, построена в 1830 году, распространена в 1858 г., каменная, престолов 5: в холодном Знамение креста Господня, Покрова Пресвятой Богородицы и Святителя Николая; в теплом - Святого пророка Илии и преподобного Макария Калязинского. Всего в приходе 335 дворов, 1105 мужчин, 1243 женщин. Число прихожан по состоянию на 1915год-2105-2405 человек. В настоящее время церковь в с. Капшино не сохранилась. Остались руины церковной колокольни, которая вряд ли подлежит восстановлению.