У словнику зібрано найбільш складні у вживанні слова. Пояснюються написання і вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування. Для вчителів, учнів загальноосвітніх шкіл, всіх, хто цікавиться мовою.

Словник містить близько 35 тисяч слів і словосполучень. Ці слова увійшли в українську мову в різні часи з різних мов. У словнику представлено іншомовні слова, що зустрічаються в повсякденному житті, а також терміни із різних галузей знань. Словникова стаття містить граматичну та стилістичну інформацію про запозичення, фіксує його значення, що склалися давно, а також ті, що розвинулися в останні роки. Новизну пропонованої лексикографічної праці визначає подання словотвірних можливостей кожного із запозичень, прикладів уживання слова. Словник розрахований на широке коло читачів.

Словник містить близько 42 тисяч слів. У ньому розкрито процес словотворення найбільш уживаних слів української мови порівняно з російською, показано спільність словотворчих процесів близькоспоріднених мов. Словник прислужиться у вивченні словотворення, складу слова, також як довідковий посібник. Для вчителів-словесників, студентів-філологів.

У книжці в науково-популярній формі розповідається про словотворення в сучасній українській мові, зокрема про роль префіксів і суфіксів у творенні нових слів і оновленні старих, подаються словотворчі моделі.

Стан термінологічної справи будь-якої держави відображає її цивілізованість. Тому кожна держава особливо дбає про стан національної фахової мови, який віддзеркалюється у державних стандартах. Технологія творення термінологічних стандартів в ідеальному випадку повинна бути тривалим і практично виваженим процесом. Адже термінологічний стандарт – це результат спочатку лексикографічного усталення, визначеного наявними словниками та їхнім ”часом життя”, а потім практичного унормування усталеної термінології, відображеної у підручниках, навчальних посібниках, наукових працях, монографіях тощо. Попри це термінологічні стандарти, опираючись на досвід, повинні передувати галузевим, або, принаймні, виходити з ними одночасно, але вже з узгодженою (хай навіть не цілком усталеною) термінологією. У ширшому аспекті процес унормування стандартизації національних термінологій повинен переходити у загальносвітовий процес гармонізації – встановлення відношень еквівалентності між термінологіями держав у рамках одної чи кількох мов, що необхідно для кращого порозуміння на всіх рівнях міждержавних стосунків – політиці, науці, культурі, торгівлі, спорті тощо.

Пуськи бятые» — «лингвистическая сказка» Людмилы Петрушевской. Написана в 1984 году и опубликована тогда же в «Литературной газете». Состоит целиком из несуществующих слов (кроме служебных), составляющих связный рассказ с понятным сюжетом. Впоследствии цикл «Лингвистические сказочки» был автором продолжен с включением новых персонажей и развитием сюжетов.

Как общались между собой люди, например, в Западной Европе в XI–XV вв.? На каком языке или языках? Греческого или еврейского языка подавляющее большинство населения Западной Европы не знало. Латынь была достоянием ничтожного меньшинства книжников. Традиционная история говорит, что вульгарной латыни к тому времени не было, причем давным-давно. Современных же европейских языков не было (они образовались в XVI–XVII вв.).

Книга «Общеславянский язык» написана крупным французским лингвистом А. Мейе и посвящена описанию древнейшего состояния славянских языков. При установлении общеславянского языка автор использует сравнительно-исторический метод, привлекая показания других индоевропейских языков, данные славянской письменности и современных славянских языков. Работа отличается богатством привлекаемого материала, глубиной трактовки многих языковых явлений, рядом интересных этимологии, а также стройностью изложения. Книга будет полезна для широкого круга специалистов, занимающихся изучением славянских языков, и учащихся — аспирантов и студентов филологических факультетов.

«Українська граматика» Є. Тимченка (1866-1948) тричі перевидавалася за життя автора. Книга містила ряд вступних зауважень, де йшлося про предмет граматики і її поділ на частини, про звуки й літери, українську азбуку, категорії слів (частини мови), серед яких, між іншим, виділялися речівники (ймення річеве - іменник), прикметники, числівники, займенники, часівники (дієслова), прислівники, злучники (сполучники), прийменники, вигуки, про будову слів, наголос. Далі було викладено фонетику, морфологію з докладним цілісним оглядом словотворення і словозміни, а в кінці розглянуто правопис. На свій час граматика Є. Тимченка була найповнішим систематичним викладом української граматики, особливо словотвору та фонетики. Щоправда, своїх сучасників вона дивувала тим, що була видана західноукраїнським правописом - «желехівкою», хоч у другому виданні автор вніс у правопис деякі зміни, зокрема, перестав вживати літеру ї після м'яких приголосних.