Т. 2 : Спалах пророцтва: Гегель, Маркс та послідовники. - 494 с.

Цей твір, за словами Бертрана Рассела, - праця надзвичайної ваги, яку варто читати за її блискучу критику ворогів демократії - як давніх, так і сучасних. Автор досліджує в ній не лише стародавню грецьку філософію і новітні філософські течії від Канта до наших днів, але й розглядає мистецтво урядування, історію розвитку і занепаду грецьких демократій, подає зразок наукової логіки і критичного аналізу. Карл Поппер спиняється на завданні суспільних наук, аналізує історію фашизму і комунізму, критикує історицизм Платона, Гегеля й Маркса.

Ви познайомитесь з поки що єдиним повним перекладом з давньогрецької на українську четвертої книги "Мельпомена" Геродотової "Історії в дев'яти книгах". Це перший опис Скіфії і народів, що її населяють, який дійшов до нас. Опис створений головним чином на розпитах знаючих осіб з числа грецьких колоністів (немає доказів, що Геродот побував у кримських і приазовських містах). Характеристику скіфських рік Геродот починає з Істра (Дунаю), що «тече через усю Європу, беручі початок в землі кельтів». Він вважає Істр найбільшою з відомих рік, до того ж завжди повноводною, влітку й взимку. Після Істра найбільша ріка — Бористен (Дніпро). Геродот правильно вказує, що тече вона з півночі, але нічого не говорить про дніпровські пороги, отже, не знає про них. «Біля моря Бористен — уже могутня ріка. Тут до нього приєднується Гіпаніс (Південний Буг), що впадає в той самий лиман». Геродот дав відомості про західні береги Чорного моря від устя Дністра до Босфору і більшої частини узбережжя Балканського півострова. У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу; у яких значна роль відводиться Гераклові. Опис Скіфії він закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками з племені амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай, що полягє в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не уб'є ворога.

Ця, тонована в чорне, книжка (збірка статей) одразу ж — без попереджувальних готувань — обпалює і заводить до несхибного наступального виру. В ньому — чесний поступ до живої української правди. Нашої істини. І нашої національної постави. Через посутнє пізнання внутрішнього прихованого ворога. Справжнього — недекоровааного. Заголовним словом до видання стоїть прозора невідворотна сполука — «УКРАЇНОФОБІЯ: «П’ята колона» та її ляльководи». З конкретними фактами, посиланнями, першоджерелами. Автор дослідження — талановитий український публіцист з правого боку, фаховий історик Віктор Рог. У своїх публікаціях автор відстежує — почасти до знемоги різко — отсю-от нашу трагедійну тяглість традицій, що живиться імперським гноєм ще від часу Романових, потому з комуністичної доби і ось уже цілих 17 років у самостійній державі Україна.

Кн. 2 : Гаррі Поттер і таємна кімната. - 2004. - 134 с.

This book investigates intractable conflicts and their main verbal manifestation - radical disagreement – and explores what can be done when conflict resolution fails. The book identifies agonistic dialogue - dialogue between enemies - as the key to linguistic intractability. It suggests how agonistic dialogue can best be studied, explored, understood and managed even in the most severe political conflicts when negotiation, mediation, problem solving, dialogue for mutual understanding, and discourse ethics are unsuccessful. This approach of viewing radical disagreement as the central topic of analysis and conflict management is a new innovation in this field, and also supplements and enhances existing communicative transformational techniques. It also has wider implications for cognate fields, such as applied ethics, democratic theory, cultural studies and the philosophy of difference. This book will be of great interest to students of conflict resolution, peace and conflict studies, ethnic conflict and International Relations in general.

Ч. 2. - 192 с.

В роках 1939-1941 Організація Українських Націоналістів дійшла до верху своєї могутности. Зовнішньо-політичні умовини її діяльности в тому часі були дуже тяжкі, зате внутрішня українська політична дійсність давала їй небувалі досі можливості, через фактичну відсутність якоїнебудь іншої конкуренційноі української ідеї та організованої політичної сили і через мовчазну готовість української суспільности підчинитися керівництву ОУН, якщо б виявила вона в тому часі потрібний політичний розум. Не дивлячись на те, яким шляхом пішли пізніші події і чи було в можності ОУН відвернути їхній біг, треба сказати, що ОУН не використала вийняткової своєї історичної нагоди. Внутрішня хвороба почала підточувати її силу і величезну енерґію молодости політичного руху звернула на взаємопоборювання і самовинищування. Не варто закривати на те очей, промовчувати чи виправдувати об'єктивними причинами, бо від того ані нічого не завернеться, ані не поправиться. Краще мужньо глянути правді в очі з надією, що наші наступники не повторять помилок своїх попередників. Пам'ятаймо, що легше здобутися на геройство в обличчі ворога, як на відвагу визнати власні помилки. Зиновій Книш В історії українського націоналістичного руху період цей болючий, проте важливий. Бравши участь у подіях того часу, вважав я потрібним утривалити в формі спогадів те, що бачив тоді і переживав, так як воно збереглося в моїй пам'яті. Це спогади самовидця, не праця історика. Читачів прошу мати це на увазі. Тому — може й за багато в деяких місцях — особа автора висувається наперед, замість скромно стояти в тіні. Я свідомий цього недоліку. Хотілося б сказати на оправдання, що через те аж ніяк не мав я наміру поменшувати ролі й вартости інших націоналістів тієї доби. Переповідаючи подїі того часу, хочу вставитися в моє тодішнє положення і передавати тодішній спосіб думання і мій власний і інших тогочасних дієвих осіб. Критичне ставлення до деяких фактів і подій тоді було майже неможливе. Зате можливе і потрібне воно тепер і позмозі старався я в примітках і коментарях давати йому вияв. Для повноти образу користувався я інформаціями й розповідями інших осіб, що приймали активну угасть у націоналістичному русі в тих роках: Андрійків Іван (псевдо), Гайвас Ярослав, поручник Гутович-Норим Євген, Іванович Петро (псевдо), інж. Ґ-ий П., Карманін Юрко, Книш Ірина, д-р Коропей Йосип, Кранський Володимир (псевдо), Кричук Степан, Кришталь Юрко, д-р Лапичак Тома, д-р Мацях Євген, інж. Модрицький Северин, д-р С. С-ий, Терен Михайло, Тупісь Степан, поручник Чигун Володимир. Сердечне спасибі їм за допомогу. Дякую теж усім іншим, що тим чи іншим способом причинилися до написання цієї книжки. Па цьому місці висказую теж мою подяку Вельмишановним: полковникові Андрієві Мельникові, Голові Проводу Українських Націоналістів, генералові Миколі Капустянському, Заступникові Голови Проводу Українських Націоналістів, Ярославові Гайвасові, редакторові Олегові Ждановичєві і докторові Євгенові Мацяхові за їхні критичні завваження. Нехай вибачать мені, коли не з усіх їхніх порад я скористав. Це право автора. І не значить те, що їхні поради й завваження не були для мене цінні. Книжка ця була написана ще в 1954 році. Від тоді перейшла цілу історію, мусіла боротися за те, чи виходити їй у світ, чи лишатися в рукописі і плісніти десь в архівах. Одні вважали, що замало в ній критики противників і що критика ця за легка, другі хотіли б, щоб більше хвалити однодумців. Ці причини, разом з труднощами роздобули гроші на друк, склалися на те, що книжка спізнилася на п'ять років. Та й виходить покищо тільки перша її частина. Від того, як поставляться до неї читачі і чи підтримають вони мої видавничі зусилля, буде залежати, чи і коли будуть надруковані три дальші її частини. А я стояв і стою на становищі, що від лайки противника і власної самохвальби позиції націоналізму не окріпнуть. І хоч через те прийшлося мені пережити багато гіркого за тих п'ять років, від того мойого глибокого переконання не відступлю. І може з досвіду тих сумних років, що його старався я зафіксували в цих моїх спогадах і матеріялах, виловить хтось зерно істини, очистить з попелу вигорілих пристрастей і прийде тоді час, коли Сяйво Небесне зійде на серця всіх націоналістів і знатимуть вони, що чинити, щоб поширити царство Волі і Правди в Україні і щоб у тому їхня ласка й хоробрість кріпшали на вічну славу Батьківщини.

Despite Alexander the Great's unprecedented accomplishments, during the last seven years of his life, this indomitable warrior became increasingly unpredictable, sporadically violent, megalomaniacal, and suspicious of friends as well as enemies. What could have caused such a lamentable transformation?

This book grows out of intellectual exchanges that began in October 2007 at “Islamophobia/Islamophilia: Beyond the Politics of Enemy and Friend,” the inaugural conference of the Islamic Studies Initiative (ISI) at the University of Michigan. I would like to thank Mark Tessler, director of the International Institute at the University of Michigan, for the generous support he has given this project from start to finish. Alexander Knysh, director of the ISI, helped conceptualize the original conference; Bryce Adams handled logistics; and Juan Cole and Sherman Jackson provided early inspiration. Some of the conference participants could not contribute essays to this volume, but I would like to thank Engseng Ho, Marcia Hermansen, and Mayanthi Fernando for helping us map out topics and approaches that would ultimately be explored by others. Paul Silverstein, Sally Howell, Mucahit Bilici, and Naamah Paley came to the project late, while other duties weighed heavily on them. I thank them for their keen interest and ability to adapt ongoing work to the needs of this volume, which has been greatly improved by their efforts. To the other contributors, Tomaž Mastnak, Moustafa Bayoumi, Lara Deeb, Muhammad Qasim Zaman, and Esra Özyürek, I owe special gratitude for their persistence, good ideas, and gracious dealings with their editor. Finally, I would like to thank Rebecca Tolen, for shepherding the volume through to print, and the anonymous reviewer at Indiana University Press, who encouraged us to add additional layers of critical nuance to our essays.

Т. 1. Вип. 3 : Ссавці. Куницеві. - 1968. - 280 с.

Ця книга Л. Лук'яненка — новий жанр у його літературній творчості. Досі з в'язнівського життя він публікував твори, скомпоновані з документів та його побіжних роздумів. "З часів неволі" — правдиві спогади про концтабірне життя політв'язнів-друзів і просто знайомих автора, адміністрацію, режим ув'язнення, роздуми про долю України та розмірковування над методами боротьби за її незалежність. І безупинне протистояння намаганням адміністрації зламати політв'язнів і примусити до зради. У низці нарисів є слабодухі й нікчемні люди. Вони на маргінесі оповіді. Абсолютна більшість постатей української національно-визвольної війни та боротьби — це справді найкращі сини й доньки української нації, це золоті люди. Вони не фотокопії, вони образи, що їх відтворила пам'ять автора-політв'язня Лук'яненка, у чомусь неповна, зате щира і пристрасна в своїй любові до України і ненависті до ворогів. Книга — не літепла, вона гаряча.