Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Дана праця належить українському фольклористу, етнографу і літературознавцю Миколі Сумцову. Він аналізує, як пора року, коли молодята беруть шлюб, впливає на їх подальше шлюбне життя, які жертви звикли приносити богам до прийняття християнства молодята, аби забезпечити собі подружнє щастя і т. ін. Особлива увага приділяється караваю, його виготовленню і споживанню, а також іншим символам (як, наприклад, гільце).

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — український економіст, земський статистик, громадський діяч. Член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. У дореволюційний період стояв на позиціях розгортання процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, називає цей процес, небажаним. Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників. У 1917 — член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. Після приходу до влади більшовиків працює директором Тиницької сільськогосподарської профшколи. Після звільнення вчителює в Гирявській початковій школі. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. жив в селі Гирявці. У 1945 — помер.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

"Вечорниці" — збірник гумористичних оповідань, байок, гуморесок та віршів.

Т. 1. - 360 с.

Ініціатором видання двотомної російськомовної енциклопедії (1914–16 рр.) був М. Грушевський, а її авторами – українські та російські вчені. Перша світова війна перешкодила появі двох наступних томів. Головні статті написали: з географії України – С. Рудницький, зі статистики населення – О. Русов, В. Охримович і С. Томашівський, про антропологічні та етнографічні особливості українського народу – Ф. Вовк, з історії української мови – О. Шахматов. Книгу прикрашено численними ілюстраціями.

Книга складається з окремих розділів, присвячених історії та формам української архітектури, основним принципам будування українських церков і світських споруд (у т. ч. кооперативних і шкільних будівель). Окрему увагу звернуто на оздоблення та оброблення стін. Близько 70 рисунків ілюструють це видання.

Володимир Петрович Левинський (*8 серпня 1880 — 1953) — український вчений, публіцист, філософ.

Автор досліджує та аналізує український національний і культурний рух на території Російської імперії у 19 ст.

Даний матеріал є своєрідною історією України періоду 1764-1880 рр. Вона розглядається на прикладі українських народних пісень, які дають чітке уявлення про те, чим жили тогочасні українці, що їх турбувало, до чого вони прагнули. Ці пісенні твори розкривають ставлення українців до суспільства і стосунків всередині нього, їх сприйняття тогочасної політичної ситуації. У праці також міститься стаття, присвячена історії видання даного матеріалу.

Степа́н Васи́льович Руда́нський — український поет. «Був це перший, може, по Шевченкові поет на Україні, якому сила поетичного таланту давала надію на велику й корисну діяльність для рідного краю»,— писав про Степана Руданського один з істориків літератури 1. Потужний талант поета виявився, однак, в цілому незатребуваний його часом; діяльність свою в силу різних причин змушений він був згорнути в розповні творчих сил. «В Степані Руданськім... має Україна одного з тих поетів, що за життя писали багато, а за злиднями приватного і публічного життя публікували дуже мало, і яким аж пізно до смерті пощастило у читачів»,— зазначав І. Франко