Уперше українською (перекладів на жодну з інших слов’янських мов немає) надруковано працю французького історика XVIII століття — перший західноєвропейський твір, цілком присвячений історії України. Зі сторінок книги промовляє шира симпатія автора до України, захоплення героїчною боротьбою козаків за волю. Попри помилки, упередження, схиляння перед потужністю імперії, проти якої боролись козаки, перед культом Катерини II, узагальнення Ж.-Б. Шерера звучать цілком по-сучасному: «Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, — і саме цього не хочуть йому пробачити».

Бібліографічний покажчик, який упорядкували члени Комісії всесвітньої літератури ім. Миколи Лукаша НТШ, відображає переклади творів світової літератури, які публікувалися в західноукраїнській періодиці від 1914 до 1939 рр.

Т. 1 : Есаулов сад. - 384 с.

  Текст у форматі PDF 0.52 Мб

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925—1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея. Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уж е визваним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році. «Прощавай, зброє», поряд з пізнішим романом «По кому б’є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору. Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний іптерес: лише за два дні було продано понад п’ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому ї ї вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію. Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без'жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» , 571 та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика». У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, з яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім’я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання). Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань», передане телеграфом з Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938—1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирає!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними. Українською мовою роман «Пращавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

Зіґмунд Фройд — один з тих велетнів духу, що навчили людину сміливо, не ховаючись від правди, придивлятись до власного єства. Запропонований читачевій увазі твір — узагальнення й підсумок усього доробку вченого, популярний, та аж ніяк не спрощений виклад психоаналітичної теорії вустами її автора.

Твір Фердинанда Тьоніса (1855-1936), що вперше вийшов друком у 1887 р., присвячений розробці типології суспільного життя та покладає початок сучасній соціології в Німеччині. Автор поставив перед собою завдання прояснити фундаментальні поняття соціологічної науки, обираючи основною засадою суспільного життя волю, яку він трактує скоріше не у психологічному, а в етичному сенсі - як джерело будь-якого наміру і дії.

Навчальний посібник для студентів вузів мистецтв та культури. В книзі розкриваються основні тенденції розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Детально проаналізовано численні твори мистецтва з музеїв і приватних зібрань.

Навіть у найкультурнішій і найдуховнішій організації Київської Спілки письменників тільки вдається атмосфера "гідність нащадків батька Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА". Насправді ж панує лише панегірицтво. А чому таким стає взагалі весь люд, з якої причини, запитує сам у себе Віктор БАРАНОВ, та радить і всім запитати теж самим у себе. /Журнал письменників України "Київ" 3–4, 2014, стор.9–10/. Шановні читачі, – цей твір написаний мною від щирого серця і відкритої простолюдної творчої душі. Читаючи Ви будете в незмірній насолоді. Описую чистою правдою так, як це було. А причина негативності в органах і в організаціях – відсутність правомірного чіткого ідеологічного керувальництва! Правда, де яких недоосвітила, та вважаю достатньо і цього... Гадаю, в нашій країні як і в інших європейських все одно в решті – буде справедливість!

В предлагаемой читателям книге искусство итальянского кватроченто представлено на широком историческом фоне. Автор увлекательно рассказывает о жизни и творчестве мастеров раннего Возрождения - Джотто, Брунеллески, Донателло, Мазаччо, Верроккьо, Боттичелли, Перуджино и других. Рассматривая созданные ими произведения, он словно бы снимает налет хрестоматийности, открывая их в новом, неожиданном ракурсе. Нестандартный взгляд на эпоху, живой и доступный язык делают издание интересным самому широкому кругу читателей. В книге А.В.Степанова "Искусство эпохи Возрождения. Италия. XIV-XV века" на первый план выдвигается самоценность и глубина художественных произведений. Автору удалось преодолеть временную дистанцию и приблизить к нам творчество художников Ренессанса, сделать его доступным для сегодняшнего восприятия. Книга интересна не только для специалистов, но и для широкого круга читателей. Она может стать учебным пособием для студентов, изучающих историю искусства. Книга снабжена серьезным справочным аппаратом. В ней около 200 цветных и тоновых иллюстраций.

Памятник, обычно называемый «Младшая Эдда», написан исландским ученым, поэтом и политическим деятелем Снорри Стурлусоном в 1222— 1225 гг. в Исландии. Снорри Стурлусон — самый знаменитый из исландцев. Однако значение «Младшей Эдды» не только в том, что она — одно из произведений самого знаменитого из исландцев. В сокровищнице мировой литературы «Младшая Эдда» — произведение единственное в своем роде.

Як свідчить листування Сковороди, цей трактат писався ним з перервами протягом кількох років. Харківське намісництво, про відкриття якого згадує Сковорода у супровідному листі, відкрите 29 жовтня 1780 р. Та є різні підстави вважати, що й у той час твір не був закінчений. Зокрема, листи до Я. Правицького дозволяють датувати трактат 1780 — 1788 рр. Зберігся автограф і п'ять списків твору. Вперше надруковано у виданні В. Бонч-Бруєвича 1912 р. Трактат присвячений проблемі алегоричного тлумачення Біблії. її образи й фігури, на думку автора, утворюють особливий символічний світ. З їх допомогою, вважає Сково­рода, можна знайти й пізнати вічне начало у макрокосмі. У цьому й полягає важливе моральне, повчальне значення алегорично витлумачених образів Біблії, наприклад соляного стовпа, в який перетворилася жінка Лота, врятованого царя Содому й Гомори. В образі содомської людини Сковорода критикує моральні вади своїх сучасників, охоплених жадобою збагачення й користолюбством. Автор протиставляє їм образ духовної людини, що досягнула повної свободи й досконалості. У трактаті розкриваються згубні наслідки буквального розуміння Біблії.

У потоці українського літературного життя кінця 50—60-х років XIX ст. яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Жвава, енергійна натура, людина всебічно обдарована від природи, Свидницький тягнувся до живого діла, прагнув конкретними справами реалізовувати програму діячів революційної демократії в галузі народної освіти, в піднесенні ролі художнього слова як активного знаряддя виховання мас. Типовий для свого часу письменник-різночинець, Свидницький намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів — піснях, фольклорно-етнографічних нарисах, оповіданнях, йому належить пальма першості і в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. На жаль, тяжкі умови, в яких доводилося працювати діячам демократичної культури, постійні переслідування з боку царських властей, цензурні утиски, побутова невлаштованість, підірване замолоду здоров’я не дали можливості розквітнути яскравому талантові Свидницького, передчасно обірвали саме життя письменника. За життя не побачив світу його найкращий твір — роман «Люборацькі». Мав рацію І. Франко, коли з глибоким смутком писав, що автор цього роману належав до тих талановитих, але нещасливих людей, котрі, сковані ланцюгами соціальної неволі, не змогли прикласти «до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя» Однак історія поставила все на свої місця. Твори Свидницького, наснажені щирим вболіванням за долю простої людини, пройняті гострим осудом і кріпосницької, і буржуазної дійсності, позначені неповторними прикметами самобутнього таланту їх автора, витримали іспит часу. Великий Жовтень, поклавши початок новій ері в історії людства, наблизив явища прогресивного мистецтва до найширших мас трудівників. Сьогодні поряд з багатьма визначними явищами світової літератури в активі радянського читача перебуває і роман Свидницького «Люборацькі» як одна з яскравих художніх пам’яток середини XIX ст.

"Історія освіти в Україні" Степана Сірополка належить до найкращих досягнень історіографічної спадщини нашого народу, твір є унікальним дослідженням культурно-освітньої діяльності, яка провадилася протягом століть на українських теренах.