Книжка присвячена деконструктивному аналізу філософських, історико-етнографічних, художніх текстів, поєднаних проблематикою дару, привласнення, економії, сліду, часу. В авторській інтерпретації семантика кола, часу, дару, присутності поєднує концепції праць Геґеля, Гайдеґґера, Гуссерля, Мосса, Лакана, Бенвеніста та ін. Аналізу піддано також тексти творів Бодлера, Едгара По, Бланшо, Малярме та ін., де Дерріда розглядає множинність значень, взаємозв’язок і суперечність назв і понять, що належать до ключових концептів його філософії: дар і повернення, дар і час, дар і любов, час і присутність, справжнє і фальшиве, добро і зло, випадок і подія, слід і зникнення.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

Як свідчить листування Сковороди, цей трактат писався ним з перервами протягом кількох років. Харківське намісництво, про відкриття якого згадує Сковорода у супровідному листі, відкрите 29 жовтня 1780 р. Та є різні підстави вважати, що й у той час твір не був закінчений. Зокрема, листи до Я. Правицького дозволяють датувати трактат 1780 — 1788 рр. Зберігся автограф і п'ять списків твору. Вперше надруковано у виданні В. Бонч-Бруєвича 1912 р. Трактат присвячений проблемі алегоричного тлумачення Біблії. її образи й фігури, на думку автора, утворюють особливий символічний світ. З їх допомогою, вважає Сково­рода, можна знайти й пізнати вічне начало у макрокосмі. У цьому й полягає важливе моральне, повчальне значення алегорично витлумачених образів Біблії, наприклад соляного стовпа, в який перетворилася жінка Лота, врятованого царя Содому й Гомори. В образі содомської людини Сковорода критикує моральні вади своїх сучасників, охоплених жадобою збагачення й користолюбством. Автор протиставляє їм образ духовної людини, що досягнула повної свободи й досконалості. У трактаті розкриваються згубні наслідки буквального розуміння Біблії.

Contemporary accounts of what’s “natural” for human society still cite the thirteenth-century system of Thomas Aquinas – even on the Supreme Court. But those accounts ignore his biblical commentaries, which reveal something much stranger. Against the reigning impression, the commentaries embed all law, even the law of nature, in a sexually charged story of decline by specific ethnic groups – Jews and Gentiles – gendered in changing ways and redeemed by the reinsemination of divine grace. This book uses accounts of ethnicity and gender, nature and grace in Aquinas’s biblical commentaries to reframe the systematic works (especially his Summa theologiae) still quoted in court. The whole advantage of natural law is supposed to lie in its independence from any particular group, history, or religion. That is why rival views of gender and sexuality both appeal to “nature” and cite Aquinas. But Aquinas’s Summa ties natural law to specific biblical passages, where his commentary describes a nature that differs by ethnicity, varies over time, and changes sexuality by God’s decree. This destabilizes turn-of-the-twenty-first-century uses, liberal or conservative.

В учебно-методическом пособии систематизированно представлены основные сведения из области религиоведения. Раскрыты ключевые религиоведческие понятия. Охарактеризованы основные группы религий и подходы к их классификации. Рассмотрены этапы развития религиоведения и их содержание. Предназначено для студентов, обучающихся по специальности 1-21 02 01 «Философия».

This is a study of Spinoza's philosophy seen through his views about the existence, nature and role of God. The titles of Parts i and n derive from the memorial written by Pascal in 1654: Dieu d'Abraham, Dieu d'Isaac, Dieu de Jacob, non des Philosophes et des Savants. Part 1 looks at the God of the Philosophers: at God's existence and nature — at how God relates to us and to the rest of the world in terms of causality — at how a knowledge of God is supposed to fit in with other sorts of knowledge. Part 11 looks at what Spinoza tells us about religion - its origins, history and practice. Part in considers his own positive approach to God and religion: his views on religious freedom, his understanding of eternity and his puzzling use of the figure of Christ. The book ends with an assessment of Spinoza on God and religion.

Фредерик Уильям Фаррар (1831–1903) был проповедником при университетской церкви в Кембридже, затем капелланом при дворе королевы Виктории. Его проповеди посещало все высшее лондонское общество. Он – автор многих серьезных религиозных трудов. Помимо книги «Жизнь Иисуса Христа», русскому читателю известны такие произведения как «Искатели Бога», «Свидетельства и доказательства истории Христианства», «Жизнь и труды апостола Павла», «Первые дни христианства», «Жизнь и труды отцов и учителей церкви». «Жизнь Иисуса Христа» представляет собой достаточно объемный труд. Книга состоит из двух частей, обе из которых последовательно (настолько, насколько это видится очевидным автору) излагают все события земной жизни Мессии. Первая часть затрагивает жизнь Иисуса до его выхода на служение и то время, когда деяния Его были достаточно популярны, а если в каких-то кругах и ставились под сомнение, то не вызывали протеста. Часть же вторая раскрывает перед читателем уже тот период жизни Христа, когда возникает достаточно сильная оппозиция Его миссии. «Жизнь Иисуса Христа» предстает перед читателем как своеобразный комментарий на первые четыре книги Нового Завета. Она написана скорее для человека сведущего в учении христианства, чем для человека незнакомого с Евангелием, и не только сведущего, но и думающего, утверждающегося в своем веровании. Автор достаточно хорошо знаком с географией Палестины и бытом, который окружал Иисуса Христа, что дает возможность проникнуть в ту обстановку, в те настроения и чувствования, присущие тому времени и положению вещей. Создается такое впечатление, что Фаррар лично присутствовал при событиях двухтысячелетней давности, все видел и умело передал всю яркость, всю живость увиденного в своей книге. Есть, конечно, и такие представления у автора, которые не основаны на реальных знаниях, а строятся на предположениях и посему нельзя полностью доверять последним, закладывать их в основу своей веры, своего богословия. Достаточно ценной представляется возможность проникнуть в некоторые тонкости оборотов языка, на котором написаны евангелия, что Фаррару с легкостью удается благодаря своим лингвистическим познаниям. Знакомства с апокрифическими писаниями и преданиями о жизни Иисуса Христа обогащает читателя при чтении произведения Фаррара, не претендуя на непреложность и абсолютную правду. Все это в общем делает прочтение книги «Жизнь Иисуса Христа» достаточно интересным, познавательным. Своеобразный язык написания доставляет удовольствие (за что можно особо поблагодарить и переводчика издания). Чувствуется тот живой интерес, с которым автор исследовал данную тему и эта увлеченность, эта проникновенность в суть, это вдохновение умело передается с каждой строкой написанного.