№ 5. - 270 с.

"Громада"- громадсько-політичний збірник, який виходив у Женеві під редакцією М.Драгоманова. Починаючи з осені 1876р., було видано п’ять томів збірника. Головна мета "Громади" — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

Т. 1 : Центръ и окраины. - 493 с.

У книзі описується політичний, адміністративний та судовий устрій Галичини у складі Австро-Угорської імперії.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників.

Вип. 2 : Козаччина. - 1919. - 58 с.

Григоріїв (1883–1953) – громадський та політичний діяч, публіцист і педагог – велику увагу приділяв сприйняттю матеріалу дитиною на емоційному рівні. Його книга для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями» (1919) є своєрідною працею з історії України, яку складав сам народ. Фольклорний матеріал з історія козацтва (вип. 2) поділено на невеличкі частини, до нього додано коротку характеристику проблеми чи історичного факту.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Ч. 1. - 1920. - 210 с.

Ч. 1. - 356 с.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Це видання є перекладом з грецької на українську мову Літургії св. Іоанна Златоуста, яке здійснив І. І. Огієнко (1882–1972) – український вчений, митрополит (від 1944 р.), політичний, громадський та церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. У цій праці, як і в інших аналогічних, Огієнко ставив перед собою завдання якнайточніше передати зміст оригіналу. Текст відтворено уставом. У кінці книги наведено список праць вченого.

Книга присвячена видатному українському громадському і науковому діячу Михайлові Петровичу Драгоманову (1841-1895 рр.). У виданні змальовується його життя, діяльність та політичні погляди.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

У брошурі автор викладає свій погляд на тогочасні актуальні проблеми українського життя, зокрема на повернення інтелігенції до Радянської України та вбивство Симона Петлюри.

Книга містить дві праці Осипа Назарука, присвячені ідеям та ідеологам українського монархізму

До збірника ввійшли декілька статей українського комуністичного діяча Володимира Затонського, що стосуються політики українізації та критики поглядів М. Хвильового, О. Шумського і КПЗУ на розвиток України.