The twentieth century brought enormous change to subjects such as language, metaphysics, ethics and epistemology. This volume covers the major developments in these areas and more.

This fourth volume traces the history of Renaissance philosophy and seventeenth century rationalism, covering Descartes and the birth of modern philosophy.

Т. 1. - 1968. - 519 с.

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати постметафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію. Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів. У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII — початок XIII сто- літь). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеаломта методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму. Книга розрахована на науковців,викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.

Основные проблемы мировой философии являются, конечно, проблемами и русской философии. В этом смысле не существует никакой специальной русской философии. Но существует русский подход к мировым философским проблемам, русский способ их переживания и обсуждения. Разные нации замечают и ценят различные мысли и чувства в том богатстве содержания, которое дается каждым философом. В этом смысле существует русский Платон, русский Плотин, русский Декарт, русский Паскаль, и, конечно, русский Кант.

Т. 1 : От древности до Менделеева. - 1956. - 564 с.

В сборник работ польского философа Романа Ингардена, ученика Гуссерля, феноменолога, основоположника рецептивной эстетики, вошли изданная посмертно "Книжечка о человеке" (1972), в центре которой проблема взаимоначал человеческой природы и звериной, а также статьи "Об ответственности и ее оптических основах" (впервые опубликована на немецком языке в 1970), "Чего мы не знаем о ценностях" (1970) и др. Автор демонстрирует мастерство методологии, органично соединив метафизику, экзистенциализм, онтологию, эпистемологию, аксиологию, эстетику и т.п., виртуозно работая на пограничье наук.

Энциклопедия включает более 3500 статей, раскрывающих содержание важнейших понятий всех областей философии: гносеологии, метафизики, психологии, этики, эстетики, философии права, истории и культуры, религиозной философии и др. Это первая в России за последние 75 лет попытка дать непредвзятую картину философии от времен античности до наших дней.

Книга славетного німецького філософа (1724 – 1804) – його найвідоміший твір. З нього фактично бере початок німецька класична філософія, до нього зверталися й продовжують звертатися багато мислителів різних шкіл та напрямків.

Людина, її сутнісна визначеність та свобода як найважливіший елемент цієї визначеності – тема, обшир котрої важко перебільшити. Тим паче, що тут є істотні варіації, пов’язані з певними історичними періодами. Є мабуть, також інваріанти. Аналіз співвідношення перших з останніми – одне з наріжних завдань сучасної антропологічної рефлексії. На ньому й зосереджено зусилля авторського колективу нашої книги. Звичайно, здійснюючи такий аналіз, ми зачіпаємо окрім загальнометафізичних вимірів свободи також її політичні, юридичні та інші аспекти. Окрім вимірів вселюдських – етнокультурні. Окрім індивідуально-особистісних – соціально-спільнотні. Проте в кожному з таких вимірів ми виокремлюємо і робимо предметом уваги її, свободи, екзистенційне осереддя. Відповідно до цього, два перших розділи книжки присвячено головним етапам розвитку поняття свободи в класичній європейській філософії (Михайло Булатов), а також у вітчизняній філософсько-антропологічній думці, починаючи з шістдесятих років XX століття (Віталій Табачковський). Наступний розділ – про свободу й розум (Тарас Лютий) у класичних та сучасних зарубіжних версіях. Четвертий розділ – роздуми про те, чи можлива метафізика свободи у XXI столітті (Генадій Шалашенко). У п’ятому розділі – розглядається проблема свободи в контексті раціоналізації людського буття (Євген Андрос). Автор шостого розділу (Андрій Дондюк) досліджує ідею свободи під кутом зору проблеми Іншого у феноменологічній традиції. Сьомий розділ розкриває статус моральної свободи в сучасних антропологічних інтерпретаціях (Галина Ковадло). Автор восьмого розділу (Назіп Хамітов) прагне розкрити майбутні екзистенціалії свободи під кутом зору її гендерних вимірів. Завершальні розділи присвячено взаємозв’язку антропологічних та політологічних вимірів свободи: Олег Ярош висвітлює проблему ідеологічної гегемонії та вплив останньої на межі свободи, Валерій Загороднюк – проблему свободи в контексті контроверзи неоконсерватизм – соціал-демократія.

У монографії вперше в історії вітчизняної суспільної думки здійснено аналіз метафізичної сутності економічного знання. Автори показують, що зміст економічного не вичерпується тимчасовими формами, оскільки за явищами та їх зовнішніми маніфестаціями завжди містяться численні смисли. Розкриття співвідношення економічної теорії, філософії економіки, філософії, етичної економії, філософії господарства дало змогу виокремити предмет і метод метафізики економіки. Досліджено "дух" і "душу" економіки, її феноменологічний статус, раціональний, ірраціональний, трансцендентний рівні осягнення економічного буття. Показано нові горизонти й перспективи розвитку вітчизняної науки в дослідженні трансформацій свідомості людини та її світогляду в епоху тотальної економічної раціоналізації соціокультурної реальності. Книга розрахована на викладачів, науковців, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів, усіх, кого цікавлять проблеми філософського і економічного осмислення буття людини.

  Текст у форматі PDF 3.13 Мб

Сборник посвящен 70-летию со дня рождения Александра Павловича Огурцова и основывается на материалах семинара по метафизике, который проводился в Центре методологии и этики науки в течение 2005–2006 гг. Статьи группируются «в округе» Декарта: проблемы интенции, метода и его связи с философскими началами. Читателю предлагается также фрагмент парижских лекций Иоанна Дунса Скота, впервые переведенный с латыни на русский язык.

Во второй том настоящего издания включена наиболее известная издательская компиляция «Спекулятивная Грамматика», а также переписка Пирса с секретарем Смитсоновского института профессором Сэмуэлем Лэнгли и Виолой Уэлби, автором вышедшей в одно время с Principia Mathematica книгой «Что такое Значение». Пирс не ограничивает знак функциями обозначения и сообщения, но говорит о нем как о некоем учреждающем событии репрезентации — действия, подчиненного особой семиотической каузальности и организующего взаимосвязь между чувственной достоверностью и мотивацией человеческих поступков, между эгоистическим намерением и публичной истиной, между словами и вещами. Понятия убеждения, значения, истины, реальности формируют условия успешной интерпретации помимо опыта индивидуального сознания, по ту сторону индивидуальной воли. Обращаясь к этим понятиям, семиотика Пирса сохраняет за собой стремление классического трансцендентализма к исследованию условий возможности интерсубъективного знания, но при этом отказывается от фундаментального для трансцендентальной философии понятия сознания и всех связанных с ним методологических процедур, осуществляя попытку доказать, что феномен и суждение обладают особого характера общим онтологическим источником, а не просто набрасывают друг на друга некую общую меру. Путь семиотики — поистине «путь отчаяния», осуществление «трагической судьбы достоверности себя самого». Но теперь уже не сознание, а Убеждение выступает в качестве единственного гаранта синхронности индивидуального намерения и смысла происходящего в действительности.

Сучасний грецький філософ і теолог, автор широковідомих на Заході праць "Ерос та особистість", "Свобода моралі", "Метафізика тіла", "Криза пророцтва" та ін., у своїй книжці "Нерозривна філософія" концептуально розглядає основні етапи розвитку європейської філософської думки від прадвніх міфів до новітніх учень. Крізь призму опозиції "спільний логос - особистий логос" Янарас показує нерозривність європейської філософії, ті глухі кути та трагічні наслідки, до яких призводило порушення гармонії цих двох логосів. Виняткова цінність книжки полягає в тому, що автор навчає читача філософському мисленню та філософській творчості.

Лет за пятьсот до Рождества Христова в Великой Греции произошло самое замечательное событие мировой истории: открытие диалога. Вера, убеждения, догмы, анафемы, моления, запреты, приказы, табу, тирании, войны, славословия уже действовали на мир угнетающе; несколько греков договорились — мы никогда не узнаем каким образом — что возьмут за обычай постоянно вести беседы. Они сомневались, убеждали друг друга, расходились во взглядах, меняли мнения, опровергали один другого. Вести беседы им, вероятно, помогала их мифология, которая, как и Синто *, являлась собранием различных иносказаний и космогонии. Эти — разнообразнейшие — беседы стали первоосновой того, что сейчас мы — не без некоторой помпезности — называем метафизикой. Таким образом, без нескольких греков, овладевших искусством вести разговор, вся западная культура становится непонятной.

Текст одного из наиболее значительных трудов Мартина Хайдеггера впервые предлагается русскому читателю в полном объёме. Вступительная его часть была опубликована в 1989 году в журнале «Вопросы философии» в совместном переводе В.В. Бибихина и А.В. Ахутина и уже тогда вызвала огромный и совершенно оправданный интерес. Теперь проблемы, которые в начальных главах были только поставлены великим немецким философом, получают подробное рассмотрение и развитие. Книга возникла на основе лекционного курса, прочитанного Хайдеггером во Фрайбурге в зимнем семестре 1929-30 гг., т.е. в непосредственной связи с тематикой «Бытия и времени», основополагающего труда раннего периода его философствования, и представляет особый интерес в двоякой связи. С одной стороны, она содержит развёрнутый анализ скуки как основополагающего настроения современности; с другой, предлагает столь же детальное определение сущности организма и жизни – в «Бытии и времени» эта проблематика была лишь обозначена Хайдеггером.

Всякую философию, поскольку она опирается на основания опыта, можно назвать эмпирической, а ту, которая излагает свое учение исключительно из априорных принципов,- чистой философией. Последняя, если она только формальна, называется логикой; если же она занимается лишь определенными предметами рассудка, то она называется метафизикой.. Так возникает идея двоякой метафизики - метафизики природы и метафизики нравственности. Физика, следовательно, будет иметь свою эмпирическую, но также и рациональную часть; точно так же и этика, хотя здесь эмпирическая часть в отдельности могла бы называться практической антропологией, а рациональная - собственно моралью.

Настоящая книга является продолжением капитального труда Е. А. Торчинова (1956—2003) «Религии мира: Опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния», вызвавшего огромный интерес как в научных кругах, так и среди широкой читательской общественности. Книга продолжает исследование трансперсонального опыта как основы феномена религии, сосредоточивая внимание на изучении он-тологического статуса сознания, на метафизике и эпистемологии трансперсонального опыта. Основной материал для изучения как самого трансперсонального опыта, так и ведущих к его обретению практик, дают религии Востока, о которых идет речь в первом разделе книги. Во втором разделе исследуются философские аспекты измененных состояний сознания, а также нейрофизиологический аспект глубинных религиозных переживаний. Именно в области трансперсонального происходит сопряжение различных путей поиска обновления для западной мысли — в обращении к неевро-пейской мысли и в интересе к сознанию и его измененным состояниям, ибо именно неевропейские учения придавали особое значение не только психопрактикам, как методикам достижения конкретных, строго определенных состояний сознания, но в первую очередь их теоретическому и даже понятийному осмыслению.

Если рассуждение это покажется слишком длинным для прочтения за один раз, то его можно разделить на шесть частей. В первой окажутся различные соображения относительно наук; во второй – основные правила метода, найденного автором; в третьей – некоторые из правил морали, извлеченных автором из этого метода; в четвертой – доводы, с помощью коих он доказывает существование Бога и человеческой души, которые составляют основание его метафизики; в пятой можно будет найти последовательность вопросов физики, какие он рассмотрел, и, в частности, объяснение движения сердца и рассмотрение некоторых других трудных вопросов, относящихся к медицине, а также различие, существующее между нашей душой и душой животных; и в последней – указание на то, что, по мнению автора, необходимо для того, чтобы продвинуться в исследовании природы дальше, чем это удалось ему, а также объяснение соображений, побудивших его писать.