Зроблено спробу оцінити події 1932-1933 років в Україні, що пов'язані з голодомором, у результаті якого загинули мільйони людей. Дано відповідь на два запитання: чому таке жорстоке насилля відбулося на українських землях і чому його забули.

Розглядається проблема свободи та шляхи її розв'язання у філософських системах Декарта, Спінози і Лейбніца. З'ясовується актуальність цієї проблеми для сучасної української філософії.

Висвітлено коло проблем, які стосуються співвідношення науки, метафізики і релігійних цінностей у контексті сучасної філософії науки, зокрема, впливу релігії на світогляд, причин актуальності релігійних цінностей, "аксіології" наукової діяльності, специфіки релігійної форми теоретичного мислення та її впливу на формування засад класичної науки, віри як інтенції мислення, причин конфлікту між наукою та релігією, пізнавального потенціалу інтуїтивного судження, так званої "релігійності наукового типу" тощо.

Проаналізовано становлення сучасного дискурсу тіла та виокремлено його основні етапи, які відображають критичне осмислення, заперечення та спростування метафізичного принципу десоматизації людини, властивого модерній філософії. Всебічно розглянуто засадничу роль тілесності в конституюванні соціальної реальності й основних соціокультурних феноменів.

Проанализированы вопросы возникновения современного дискурса тела и выделены его основные этапы, которые отражают критическое осмысление, отрицание и отвержение метафизического принципа десоматизации человека, свойственного модерной философии. Всесторонне рассмотрена основополагающая роль телесности в конституировании социальной реальности и основных социокультурных феноменов.

Розкрито генезис та основні риси філософської системи С.Л.Франка (1877 - 1959 рр.) - видатного російського мислителя, висвітлено її місце в пошуках нової онтологічної парадигми XX ст. у взаємозв'язку з іншими філософськими напрямами російської та світової філософії. Досліджено онтологічно-гносеологічні, філософсько-релігійні, антропологічні та соціально-етичні виміри філософського проекту мислителя, доведено оригінальність його металогічного підходу до поєднання принципів всеєдності та персоналізму.

Раскрыты генеза и основные черты философской системы С.Л.Франка (1877 - 1959 гг.) - известного русского мыслителя, освещено ее место в поисках новой онтологической парадигмы ХХ в. во взаимосвязи с другими философскими направлениями русской и мировой философии. Исследованы онтологично-гносеологические, философско-религиозные, антропологические и социально-этические измерения философского проекта мыслытеля, доказана оригинальность его металогического подхода к совмещению принципов единства и персонализма.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю0в61 + Ю0в62

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто феномен влади та питання розробки потестарного аналізу як дослідницького методу в контексті соціальної філософії та гуманітарних наук. Висвітлено засади влади та її генезис як основу культури, представлено категоризацію волі та волевиявлення. Викладено вихідний та основний потестарні закони, концепцію легітимації, визначено головні легітимізовані патерни та їх зв'язок з різними соціально-політичними устроями.

Рассмотрены феномен власти и вопросы разработки потестарного анализа как исследовательского метода в контексте социальной философии и гуманитарных наук. Освещены основы власти и её генезис как основа культуры, представлена категоризация воли и волеизъявления. Изложены исходный и основной потестарные законы, концепция легитимации, определены главные легитимирующие патерны и их связь с разными социально-политическими строями.

Уперше в історії вітчизняної суспільної думки здійснено аналіз метафізичної сутності економічного знання. Показано, що зміст економічного не вичерпується тимчасовими формами, оскільки за явищами та їх зовнішніми маніфестаціями завжди містяться численні смисли. На підставі встановлення співвідношення економічної теорії, філософії економіки, етичної економіки, філософії господарства відокремлено предмет і метод метафізики економіки. Розкрито зміст понять "дух" і "душа" економіки, визначено її феноменологічний статус, а також раціональний, ірраціональний, трансцендентний рівні осягнення економічного буття.

Впервые в истории отечественной общественной мысли осуществлен анализ метафизической сущности экономического знания. Показано, что содержание экономического не исчерпывается временными формами, поскольку за явлениями и их внешними манифестациями всегда содержатся многочисленные смыслы. На основе установления соотношения экономической теории, философии экономики, этической экономики, философии хозяйства обособлены предмет и метод метафизики экономики. Раскрыто содержание понятий "дух" и "душа" экономики, определены ее феноменологический статус, а также рациональный, иррациональный и трансцендентный уровни познания экономического бытия.

Розглянуто предмет, методи, категорійно-понятійний апарат онтології та метафізики. Висвітлено концепції провідних західних філософів, зокрема, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, в контексті онтологічних ідей і критики метафізики.

Рассмотрены предмет, методы, категорийно-понятийный аппарат онтологии и метафизики. Освещены концепции ведущих западных философов, в часности, Э. Гуссерля, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, в контексте онтологических идей и критики метафизики.

Ураховуючи відродження інтересу до метафізичних міркувань, окреслено складові явища "присутності", що постало однією з найперших характеристик людського способу буття у світі. Стверджено, що однією з найважливіших форм зрощення трансцендентного та іманентного у "присутності" є феномен людського почуття.

Досліджено метафізику Еросу в творчості Б.Вишеславцева у контексті філософської традиції російського релігійного ренесансу кінця XIX - початку XX ст., а також сучасної західноєвропейської та вітчизняної філософії. Проведено історико-філософський аналіз поняття Еросу у представників російського релігійного ренесансу. Установлено, що у визначенні Еросу Б.Вишеславцев не належить до жодного з зазначених напрямків, тому що у своїх дослідженнях він не акцентує уваги на проблемі статі, а міркує про Божественний Ерос. За компаративістським аналізом трагічної суті Еросу у Платона та Б.Вишеславцева виявлено істотне розходження інтерпретації концепції спрямованості Еросу в цих мислителів (Платон згадує два Ероси - Ерос Небесний та Ерос Земний, а Б.Вишеславцев - тільки один - Ерос як становлення морального життя людини). Єдиний Ерос у творчості Б.Вишеславцева з'являється у вигляді дихотомічного прагнення до нижчих і вищих цінностей.

Досліджено проблеми метафізики всеєдності в російській релігійній філософії. З'ясовано предмет метафізики всеєдності та процес формування основних метафізичних концепцій даної філософії в XIX - XX ст. На підставі аналізу текстів мислителів російського духовного ренесансу, реконструйовано головні характерні особливості відповідного напрямку в історії філософії. Відображено позитивний зміст релігійності, метафізики всеєдності, через яку осмислюється сутність людського буття та реалізується своєрідна форма антропоцентризму.

Показано, що витоком феномену поетичного мислення античності у Давній Греції є поняття "пойесіс" як витворення, вищим проявом якого є самопізнання. На підставі розуміння твірної природи поетичного мислення розкрито його формальні та змістові аспекти. Формально фрейм пойесісної дії визначається творчими структурами: сказанням як формуванням образу світу, який у своїй анонімності онто-гносео-аксіологічно визначає умови буття людини в його словесному вимірі; писанням як творчим процесом, за якого персоніфікується цей завданий у вигляді тої ж фабули образ світу; читанням як прилученням до явищ культури, в якому здіснюється відкриття у самій людині нових рівнів буття та читач є співавтором письменника. Зміст феномену поетичного мислення розкрито на підставі комплексного історико-філософського аналізу едіопології Софокла як поетичної реалізації головних смислових інтенцій епохи. Досліджено трагічність самопізнання Едіпа у контексті філософсько-антропологічних ідей античності та виявлено творчу природу дбання, діалогу, трагедії як структури, що породжує певний етафізичний досвід, а також саму едіпологію як розгортання фундаментального питання про буття людини, яке поєднує міфологічні, гносеологічні й онтологічні аспекти. Розуміння творчої природи поетичного мислення є однією з умов існування культури як такої.

Проведено історико-філософський аналіз практично не вивченого вітчизняними дослідниками філософського напрямку "німецька середньовічна містика". Доведено, що концептуальною специфікою німецької середньовічної містики є трансперсональна метафізика, теоретичні джерела якої експлікуються в християнському неоплатонізмі, поміркованому містицизмі XII ст. та європейській містиці любові XIII - XIV ст. На підставі системного аналізу німецької середньовічної містики сформульовано специфічні характеристики даного напрямку у вигляді цілісної онто-гносео-антропологічної поліконцептуальності, представленої в онтології такими рисами як індетермінізм, трансцендентний суб'єктивізм, понадсистемна еквівокаційність, динамічна субстанціональність, апофатизм; у гносеології - симбіозом парадоксального мислення, містичної інтенційності й логіко-раціонального обгрунтування; в антропології - у вигляді антропософського універсалізму та самоапофатики шляхом духовно-трансцендентної ідентифікації. Проведено дослідження ремінісценцій фундаментальних ідей німецької середньовічної містики та зроблено висновок про вплив представленого вчення на формування німецького ідеалізму та ірраціоналістичних напрямків некласичної філософії XIX - XX ст. Показано ідейну спорідненість української та німецької шкіл філософії, джерела якої експлікуються в XIV ст. на основі звертання до візантійського апофатизму. Виявлено, що трансперсональна метафізика німецької середньовічної містики містить у собі продуктивні ідеї для формування концептуальних положень нової метафізики.

На основі відкритого у постнекласичній філософії та експлікованого у загальнофілософському сенсі топологічного підходу здійснено аналіз трансформаційних процесів у філософії епохи трансцендентального мислення, який дозволяє зробити висновок про те, що метафізика не втратила свою значимість у постнекласичній філософії та основним процесом, що детермінує всі етапи трансформації некласичної та постнекласичної філософії, є релятивізм. Доведено, що застосування топологічного, релятивістського та деконструктивного підходів (перший використовується у даній роботі у загальнофілософському сенсі, а останній розглядається як новий інтегродиференціальний метод) щодо основних філософських концепцій епохи трансцендентального мислення (трансцендентальної системи І.Канта та діалектичної системи Г.Гегеля, що знаходились біля джерел релятивістської транформації філософії, феноменології Е.Гуссерля та М.Гайдеггера, що виявили основні ідеї некласичної філософії, а також до систем постнекласичної філософії) дозволило знайти ряд нових закономірностей у зазначених системах та у метафізиці досліджуваного періоду.

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

Проаналізовано закономірності еволюції візантійського неоплатонізму. Відмінною рисою візантійського неоплатонізму є побудова філософської теології, ідею якої засновники візантійського неоплатонізму запозичили з системи Прокла. У межах першого кола еволюції візантійського неоплатонізму виникли три оригінальні філософські системи: антиметафізична філософія надбуття Діонісія (Філопона), філософія буття Максима Сповідника та метафізика візантійських есенціалістів VII - початку XVI ст. У 1530-ті рр. внаслідок теологічних дискусій виникла особлива форма візантійського неоплатонізму - паламізм, яка в межах власного інтенсивного розвитку пройшла три стадії еволюції, аналогічні до загального ходу еволюції класичного візантійського неоплатонізму: неоареопагітизм Палами, християнське прокліанство Каліста Ангелікуда, паламітська схоластика другої половини XIV і XV ст. Дослідження еволюції візантійського неоплатонізму дозволяє виявити конкретні форми, яких набував вплив філософії на християнську теологію на грецькому Сході в VI - XV ст.

Розглянуто проблему ціннісних вимірів буття людини у контексті розвитку некласичної метафізики. Досліджено генезу формування метафізики та її проблематику. Особливу увагу приділено антропологічним та аксіологічним параметрам трансцендентального та трансцендентного пізнання. Визначено місце метафізики у поліфонії детермінацій класичної та некласичної філософії. Розглянуто онтологічний космоцентризм метафізики античності versus теоцентризму. Проаналізовано диференціацію метафізичного знання у новочасних стратегіях мислення. Досліджено метафізичний дискурс трансцендентного та трансцендентального. Розглянуто антропологізм некласичної метафізики. Обгрунтовано метафізичний зміст аксіологічного виміру буття. Розкрито антропосоцієтальний смисл метафізики ціннісного вибору.

Рассмотрена проблема ценностных измерений бытия человека в контексте развития неклассической метафизики. Исследован генезис формирования метафизики и ее проблематика. Особое внимание уделено антропологическим и аксиологическим параметрам трансцендентального и трансцендентного познания. Определено место метафизики в полифионии детерминаций классической и неклассической философии. Рассмотрен онтологический космоцентризм метафизики versus теоцентризма. Проанализирована дифференциация метафизического знания в стратегиях мышления Нового времени. Исследован метафизический дискурс трансцендентного и трансцендентального. Рассмотрен антропологизм неклассической метафизики. Обосновано метафизическое содержание аксиологического измерения бытия. Раскрыт антропосоциетальный смысл метафизики ценностного выбора.

Висвітлено взаємозв'язок метафізичного світовідчуття людини зі світоглядом конкретної доби. Запропоновано метод, який дозволяє пов'язати сучасну проблематику теорії літератури з медієвістичними пошуками в контексті національної ментальності та релігійної традиції. На підставі аналізу барокових текстів показано спорідненість українських духовних і соціальних традицій із загальноєвропейськими. Увагу приділено українській метафізичній поезії XVII ст., зокрема, творчості І. Величковського, І. Орновського, С. Мокриєвича, Д. Братковського, П. Орлика, І. Максимовича, С. Яворського.

Проведено критичний аналіз історико-філософської концепції М. Грота, її методологічних і світоглядних засад. Висвітлено умови формування історико-філософських поглядів вченого та методологію його досліджень, розкрито основні принципи та методи розуміння історико-філософського процесу. Простежено та реконструйовано життєвий шлях вченого, досліджено його погляди на метафізику. Введено новий термін "монодуалізм" в авторську концепцію метафізики для позначення першооснови світу, відповідно до якого цю концепцію названо монодуалістичною. Розвинуті М. Гротом ідеї розглянуто як важливий крок на шляху становлення сучасної історико-філософської науки України.