У пізнішому виданні біографії Михайла Драгоманова, автор оцінює його діяльність менш позитивно, звинувачує в постійних хитаннях між соціалізмом і лібералізмом.

Ч. 1. - 288 с.

Историк Ярослав Грыцак рассматривает личность Ивана Франко в контексте тогдашнего общества и на фоне малых сообществ, с которыми тот взаймодействовал, и пишет "биографию за характером и микроисторию по жанру". Автор в своей книге пробует показать соотношение между личностным и общественным в конструировании модерных идентичностей.

Збірка містить переписку щодо української культурної справи між Мелітоном Бучинським та Михайлом Драгомановим у1871-1877 рр.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Т. 1

Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895) - публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один з організаторів "Старої громади" у Києві. З 1870 р.– доцент Київського університету. Після звільнення за політичну неблагонадійність у 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції. У 1889–1895 рр.– професор Софійського університету.

Книга, видана невдовзі після смерті відомого західноукраїнського громадського діяча Михайла Павлика, розповідає про його життя та діяльність.

Книга аналізує розвиток українсько-польських стосунків від часів приєднання Західної України до Австрійської монархії до кін. 19 ст.

Брошура відомого вченого діаспори Любомира Винара присвячена науковій діяльності громадського діяча Юліана Бачинського та виданню його праці "Українська еміграція"

У своїй книзі Михайло Возняк розглядає причини, діяльність та значення Кирило-Мефодіївського братства.

Книга містить економічне вчення Соціялістів-Революціонерів

У книзі, присвяченій 200-річчю подіям війни 1812 р., у науково-популярній формі висвітлені економічні й суспільно-політичні передумови загострення російсько-французького протистояння і те, яким саме чином воно стосувалося безпосередньо України. Знайшли своє яскраве відображення ставлення й наміри Наполеона щодо українського населення, а також погляди й сподівання серед нього прибічників французького імператора. Охарактеризовано представництво українців у загальній боротьбі за визволення Європи. Чимало уваги приділено й подальшій долі учасників збройного конфлікту, їх участі в суспільно-політичному житті Росії та України 1820−1860-х років. Видання розраховане на науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

У монографії використані архівні документи, епістолярна спадщина й наукові праці, на основі яких представлено життєвий шлях і суспільно-політичну діяльність відомої української шляхтянки, меценатки, громадської діячки, однієї з когорти фундаторів Товариства імені Шевченка у Львові, тітки останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського Єлизавети Іванівни Скоропадської-Милорадович (1832–1890). У дослідженні запропоновано систематизований виклад розпорошених згадок про Є. Милорадович, проаналізовано її політичні погляди й активну громадську позицію, показано її повсякденне життя, найближче оточення, родину. Праця розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться історією України.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

Брошура представляє собою спробу біобібліографічного словничка представників кріпацької інтелігенції України. У виданні зібрані відомості про життя та творчість вихідців з кріпаків, котрі зробили свій внесок у розвиток вітчизняних науки та культури й діяльність яких відкриває нові можливості та напрямки у студіях з соціальної історії. Дослідження може бути цікавим як науковцям, викладачам та студентам вищих навчальних закладів гуманітарного профілю, так і небайдужим до історії України.

Цією книжкою Даніель Бовуа, один з найвідоміших західних істориків, чиї наукові інтереси пов’язані з Україною, підсумовує цикл праць, які він сам назвав «малою українською трилогією». Цей глибоко занурений у джерела, а разом з тим стилістично розкутий і пронизаний ідеєю соціальної справедливості текст не залишить байдужим ні того історика, який вважає за недоцільне виставляти минулому моральний рахунок за сучасними розцінками, ні того, хто шукає в минулому соціальних правд. Ширший читач, своєю чергою, знайде тут ще не надто частий у вітчизняному історіописанні скептицизм і критицизм, які ріднять автора з його улюбленим мислителем – Вольтером.

Це видання є першим підсумком великої роботи, здійснюваної українськими істориками впродовж останніх років, з пошуку нових архівних матеріалів, що проливають світло на проблему терору і тероризму в Україні, та їх сучасного осмислення. Книга складається з 13 нарисів: про терор і тероризм у теоретичному вимірі, про тероризм початку XX ст., про терор радянської доби, терор і тероризм у часи Другої світової війни та післявоєнний період, про придушення інакодумства в добу «застою», про проблеми боротьби з тероризмом на сучасному етапі тощо. Призначена для широкого кола читачів.