У книзі вивчаються різноманітні аспекти впливу повстання Степана Разіна на події в Україні: повстання в Слобідській Україні 1670 р., зв'язки Разіна з козацькою старшиною Правобережжя і Лівобережжя, вплив повстання на політику старшини.

Монографія Сергія Наумова присвячена дослідженню українського національного руху, зокрема його політичної фази в інтерпретації Мірослава Гроха чи модерному етапові в класифікації Івана Лисяка-Рудницького. Розглядається реґіон Лівобережної України в межах Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній Російської імперії. Мотивація реґіонального підходу зумовлена особливістю цього краю у порівнянні з Півднем чи Правобережжям України, його осібною роллю в процесі українського націєтворення. Автор усвідомлює внутрішню неоднорідність обраного реґіону, викликану особливостями історичного розвитку та географічним положенням. Варто погодитися із дослідником щодо можливости екстраполювати сформульовані висновки на загальноукраїнський рух у межах імперії. Тим більше, що в постійному полі зору автора залишається Київ. На сьогодні ця тема дослідження досить актуальна. Її результати важливі з погляду вивчення досвіду діяльности політичних партій у доволі непростих умовах української дійсности. Нагальним є вивчення впливу політичного руху на процес політизації суспільства та зростання національної свідомости населення напередодні боротьби за національну державність в роки української революції. Мусимо констатувати недостатній рівень вивчення українського політичного руху як на конкретно-історичному рівні, так і на рівні загальнотеоретичному, викликаний головно подальшою ходою політичних подій на теренах колишньої Російської імперії.

У праці висвітлюється історія козацького устрою та державотворчих процесів на Правобережній Україні в останній чверті XVII ст., яка розкривається через призму міжнародних відносин країн Східної та Південно-Східної Європи. Досліджується військово-політична діяльність маловідомих до цього часу козацьких гетьманів Є. Гоголя, С. Куницького, А. Могили, Гришка, Стецика. С. Самуся та інш. Розраховано на науковців, викладачів і студентів вузів, усіх, хто цікавиться історією України.

Походи турецької армії та її союзників на Правобережжя і до Чигирина, а також битви, які відбулися в межах тієї операції османського війська, дістали назву Чигиринських походів 1677–1678 років. У цій книжці нами, на основі історичних джерел та робіт українських і закордонних вчених, зроблена спроба висвітлити Чигиринські походи, що, злившись із сірою стрічкою української Руїни, протягом тривалого часу залишалися поза увагою української історичної науки й освітлювалися головним чином російськими вченими. Ці походи, безперечно, заслуговують на те, щоб згадка про них жила в народній пам’яті.

У монографії висвітлено особливості організації та діяльності інституту мирових посередників при проведенні селянської реформи 1861 року на Правобережній Україні. З’ясовано основні чинники розширення сфери діяльності мирового інституту та особливості його функціонування у Південно-західному краї аж до початку XX століття. Встановлено, що мирові установи зазнали трансформації від широкої самостійності до її обмеження, а згодом відбулося їх перетворення на невід’ємну частину адміністративного апарату. Визначено роль мирових посередників у розробці та впровадженні ініціативних проектів в аграрній сфері на Правобережжі. Розраховано на науковців, викладачів, студентів, всіх зацікавлених історією Правобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Цією книжкою Даніель Бовуа, один з найвідоміших західних істориків, чиї наукові інтереси пов’язані з Україною, підсумовує цикл праць, які він сам назвав «малою українською трилогією». Цей глибоко занурений у джерела, а разом з тим стилістично розкутий і пронизаний ідеєю соціальної справедливості текст не залишить байдужим ні того історика, який вважає за недоцільне виставляти минулому моральний рахунок за сучасними розцінками, ні того, хто шукає в минулому соціальних правд. Ширший читач, своєю чергою, знайде тут ще не надто частий у вітчизняному історіописанні скептицизм і критицизм, які ріднять автора з його улюбленим мислителем – Вольтером.

У монографії розкрито особливості політики Російської імперії щодо національних меншин Правобережжя України наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. Проаналізовано зовнішні та внутрішні чинники політики російського царату в етнічній сфері, висвітлено діяльність інституцій державного управління та адміністративного контролю в етнополітичному просторі регіону, простежено основні принципи соціально-економічної, освітньої, церковно-релігійної політики Російської імперії та її вплив на етнодемографічні та етносоціальні процеси, становище поляків, росіян, євреїв, німців і чехів регіону. Видання розраховане на істориків, широке коло читачів, які цікавляться етнонаціональними питаннями.