У видавництві «Ярославів Вал» за підтримки видавництва «Український письменник» побачила світ українською мовою книжка відомого французького письменника ХІХ століття Астольфа де Кюстіна «Правда про Росію». Свого часу цю книгу в Росії було заборонено, їй, як свого часу її авторові, царська Росія оголосила війну. Книга Кюстіна й сьогодні вельми дратує російських псевдопатріотів, які вважають, що француз завдав їхньому народові національної образи. Українське видання книги відомого французького письменника ХІХ століття є своєрідним експозе Кюстінової «Росії у 1839 році». У ній викладено найпромовистіші епізоди й найважливіші ідейні моменти книги, перемежовані коментарями упорядника й автора передмови Дмитра Донцова.

Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

Збірник містить документи і матеріали установчих зборів Організації Українських Націоналістів, відомих в історії під назвою Конґресу Українських Націоналістів. Хронологічно збірник охоплює період 1928–1929 рр. Документи походять зі збірок Державного центрального архіву в Празі та Архіву ОУН в Києві. Матеріали згруповані в таких розділах: 1) документи організаційного характеру; 2) протоколи пленарних засідань; 3) протоколи засідань комісій; 4) реферати або тези рефератів; 5) документи, прийняті на Конґресі; 6) привітальні листи. Окремо представлено спогади С. Ленкавського й А. Федини та свідчення учасників Конґресу, взяті з кримінальних справ П. Кожевникова, Ю. Вассияна, З. Пеленського та ін. Науково-довідковий апарат складається з передмови, списку скорочень, іменного, географічного покажчиків, приміток, словника рідковживаних та іншомовних слів. У передмові подано історичний аналіз подій, розкрито історіографію питання, відзначено актуальність публікації документів. Визначено принципи археографічного їх опрацювання. Вміщено біограми тридцяти учасників Конґресу. Подано ілюстрований додаток.

Брошура випущена у далекому 1929 році у Дніпропетровську, під егідою Обласного комітету ЛКСМУ (Ленінської комуністичної спілки молоді України [у подальшому- комсомол- "коммунистический союз молодежи"]). У той час українські комуністи як переважно вихідці з народу обстоювали українську культуру і виступали за всестороннє впровадження української мови. У передмові автори пишуть: "Цей порадник має на меті дати короткі відомості, що необхідні починаючим студіювати українську мову. Тут накреслено шляхи, які ведуть до її засвоєння. Необхідно лише кожному вибрати свій найбільш доцільний шлях... Треба твердо засвоїти собі абсолютну потребу українізації, і, виходячи з цього, накреслити план самовивчення української мови". Якби не Голодомор та війна, українізація була б дійсно тотальною, оскільки її обстоювала переважаюча більшість українців.

Книга містить вибрані твори видатного німецького філософа, мистецтвознавця, соціолога, критика, одного із найориґінальніших мислителів ХХ ст. Вальтера Беньяміна (1892 — 1940). Пропоновані есеї, що стали класикою сучасної теорії культури, захоплюють широтою інтересів автора, несподіваним підходом до аналізу предмета, дивують проникливістю його соціально-культурної візії. Публікацію відкриває передмова Теодора Адорно, написана для першого посмертного видання творів Беньяміна, яка є ключем до його самобутнього філософського світогляду. Всі ці твори українською мовою виходять вперше.

До видання увійшли грамоти володимирських актових книг XVI ст. — так звані кріпосні документи (духовні, дарчі, продажні, закладні та інші). Це важливі для вивчення історії мови пам'ятки ділової писемності того часу. До тексту додаються передмова, коментарі, словник застарілих слів, укладений на основі лексичного матеріалу грамот. Для науковців — мовознавців, етимологів, істориків, юристів, етнографів, учителів, студентів.

История знаний отражена в самой науке, и в словах творцов науки содержится ключ к пониманию ее развития. Эта книга - результат систематического отбора вступлений к трудам классиков естествознания. Предисловия потому привлекли внимание составителей, что именно там, в начале монографии или мемуара, обращаясь к широкому кругу лиц, ученый объясняет цель, значение и метод своей работы. Автор окончил, быть может, главный труд своей жизни, труд, благодаря которому он более всего известен. Все последствия его работы нам теперь хорошо знакомы: они вошли в систему наших знаний, и это избавляет от конкретной необходимости знакомиться с основным содержанием его сочинения в процессе образования или практической работы.

У нашій книжці розглядаються історичні передумови складного, болючого і подекуди трагічного процесу еміграції. Головна увага звертається на три напрямки української еміграції - європейський, північноамериканський та південноамериканський. Для викладачів, студентів історичних факультетів, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю. Передмова Передумови української еміграції зі Східної Галичини і Північної Буковини Українська еміграція в країни Америки Українська еміграція в країни Європи Українська еміграція кінця XIX - початку XX ст. в історичній літературі та публіцистиці.

Збірка казок Івана Франка під назвою „Коли ще звірі говорили” перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.” В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Пропоноване видання 1968-го року містить добірку творів українських поетів-романтиків так званого "дошевченківського періоду", тих людей - від Боровиковського, Шпигоцького та Срезневського до Метлинського, Чужбинського і Забіли, кого Михайло Максимович влучно означив як poetae minores, маючи на увазі перш за все відносно незначну артистичну вартість їхніх творів у порівнянні з потужною та художньо довершеною поезією Шевченка. У порівнянні з більш поширеною антологією раннього українського романтизму, що вийшла у 1987 році у серії "Бібліотеки української літератури", яку й зараз не важко знайти, скажімо, на Петрівці, видання 1968 року більш рідкісне. Від його наступника його відрізняє перш за все трохи інша добірка авторів (скажімо, тут є Бодянський та Макаровський, але немає Маркевича, Щоголіва і галицьких романтиків), наявність, окрім поезії, критичних виступів (головно передмов до видань) і листування, а також грунтовна передмова Ієремії Айзенштока, яка вигідно відрізняється від передмови М. Т. Яценка меншою кількістю совєтських штампів та ритуальних фраз

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

У цьому випуску зібрані українські грамоти XV ст., які раніше або зовсім не публікувалися, або були опубліковані у виданнях, що не призначалися для мовознавчих досліджень. Грамоти згруповані за їх територіальним походженням: окремо подані грамоти центральної України, Західного Полісся, Галичини, українські грамоти з території Молдавії, закарпатська грамота. Кожна грамота супроводжується палеографічним коментарієм. У передмові подається загальна мовна характеристика кожної групи пам’яток, розглядаються найхарактерніші риси їх письма. До випуску додані покажчики власних імен, географічних назв і словник малозрозумілих слів.

Книга літературознавця, фольклориста, історика і громадського діяча русофільської орієнтації Ю. А. Яворського (1873–1937) вийшла друком в ті роки, коли він досліджував давньоруські літературні пам'ятники та фольклорні твори в Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини. Основний зміст збірки складають колядки та щедрівки, зібрані, як зазначено у передмові, літератором Й. Левицьким. Його записи відтворені повністю, зі збереженням орфографії оригіналу.

У цьому виданні вперше представлено унікальне джерело з історії України – корпус регестів понад 3500 документів з 29 наявних на сьогодні книг так званої Руської, або Волинської метрики, тобто Руської серії Коронної метрики, куди записувалися офіційні копії вихідних документів польської Коронної канцелярії для українських земель – Волинського, Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств – у період з 1569 по 1673 рік. Книги, за винятком однієї, зберігаються в Російському державному архіві давніх актів (РГАДА) у Москві. Регест кожного документа містить три описові позиції: 1) оригінальний заголовок, що був наданий документові при його внесенні до книг серії; 2) заголовок цього ж документа з поактового реєстру Руської метрики, складеного у 1673 р. її тогочасним писарем Стефаном Казимиром Ганкевичем; 3) відповідний заголовок з пізнішого опису Яна Францішка Цивінського (бл. 1765–1775). Доповнюючи одна одну, описові статті дають у цілому достатньо повну уяву про зміст та адресатів документа. У передмові розглядається діловодна практика Коронної канцелярії, подається історичний, археографічний й кодикологічний аналіз серії книг та згаданих подокументних реєстрів. Іменний та географічний покажчики, верифіковані за текстами самих документів, містять додаткову інформацію і є самостійними науковими довідниками для істориків і генеалогів. Видання є наслідком реалізації масштабного міжнародного проекту, являючи собою перший етап виявлення, реєстрації, а в перспективі й публікації документів до історії українських земель, що відкладалися в інших книгах Коронної метрики.

Вип. 1. - 1960. - 316 с.

Перший випуск історичного нарису «Нове українське письменство» вийшов з друку 1924 року в Києві, як публікація видавництва «Слово». М. Зеров присвятив його добі Котляревського-Квітки. Другий випуск, як заповів автор у своїй передмові, мав охопити добу романтизму та початки реалізму. В третьому випуску М. Зеров планував зайнятися дальшим розвитком реалізму та модерними течіями, і виклад мав закінчитися «на самім порозі сучасности». Але випуски другий і третій не появились. Проте свій намір дати повний огляд нової української літератури М. Зеров здійснив пізніше. Цей огляд являє собою курс його лекцій, читаних у Київськім Інституті Народньої Освіти в другій половині 20-тих років.

"Наука віршування" (назва якої відсилає нас і до Горацієвої "Науки поезії" і до Брюсівської "Науки про вірш") була першою спробою дати теорію вірша українською мовою на матеріалі як давньої (античної), так і модерної української поезії. Як і Валерій Брюсов, Б. Якубський адресував свою книгу масовому читачеві, але прагнув, як він пише в передмові, "з'єднати популярність книжки з відповіддю в ній на най складніші проблеми сучасної теорії віршування". Попри самокритичне зауваження, що "цих труднощів" автор не переміг, насправді Б. Якубському вдалося стисло, доступно, ясно і водночас з глибоким професіоналізмом викласти основи віршування в усіх його аспектах - ритміки, метрики, "евфонії" і строфіки.

Перше видання «Алхімії слова» вийшло 1951 року, але автор ішов до неї майже 20 років. Ідея розповісти про працю письменника виникла у нього ще 1930 року після виступу з доповіддю у Вільнюсі. Відтоді він паралельно з іншою роботою збирає матеріал на цю тему, поступово записи заповнюють два великих зошити, дещо публікує в літературній періодиці. Про що ця книга? Про книжки, про ремесло письменника, про важливість та співвідношення генія, таланту, праці та наполегливості в його роботі, про славу, безсмертя та невдачі, про обставини та умови створення літературних творів, про слово. Велика кількість фактів і прикладів з життя та творів письменників та поетів аніскільки не втомлює - книга читається легко, одягнена автором в улюблену форму белетризованих есе. Письменник Сергій Залигін в передмові до першого російського видання відзначив, наскільки точно автор вибрав назву для своєї роботи: метою алхіміків було одержання золота, благородного металу з простих складових, так і письменник, використовуючи для роботи те, що відомо всім – слова, незбагненним чином поєднуючи їх за допомогою натхнення, отримує на виході щось чарівне. Справді, як у письменників однієї мови, культури, покоління, виходять різні твори? Чому один веде графоманські блоги, а інший блискучу колонку? Яким чином з одних і тих же слів складаються «Фауст» і «Майн кампф»? Це навіть не загадка, це – таємниця. Загадки мають відповіді, таємниці - ніколи. Але спробувати проникнути в цю таємницю, спробувати щось зрозуміти, прояснити допомагає «Алхімія слова» Яна Парандовського.