Словарь содержит лексику и фразеологию современных говоров Дона на территориях Ростовской и Волгоградской областей России. В его основу легли записи живой речи жителей станиц и хуторов бывшей Области Войска Донского, а также материалы словарей донских говоров и архивные документы. Словарная статья включает слово в орфографической записи, его произносительную форму, грамматическую и стилистическую характеристику. Толкованием служит эквивалент слова или ряда слов из литературного языка либо развернутое объяснение значений слов, описанных явлений, предметов. В качестве иллюстративных примеров использованы записи устной речи носителей говоров Дона и цитаты из литературных произведений.

До книги ввійшли окремі статті, підготовлені авторами на основі їхніх виступів під час круглих столів «Інтеграція культур і толерантність проти правого екстремізму: з досвіду України та Німеччини», проведених у 2007–2008 р. Фондом ім. Фрідріха Еберта у співпраці з українськими партнерами в різних регіонах України.

Предметом рассмотрения данной работы является феномен современной организованной экономической преступности. Дается общая характеристика основных экономических преступлений, излагаются юридические и экономические аспекты контроля над организованной экономической преступностью и обеспечения безопасности экономической деятельности. В связи с тем, что организованная экономическая преступность представляет собой сложное и многогранное явление, в работе предпринята попытка проанализировать вначале организованную и экономическую преступность как отдельные явления, и затем организованную экономическую преступность уже как синтезированное образование.

Ґрунтова мікробіологія – наука, що вивчає закономірності розповсюдження, життєдіяльності, фізіологічні особливості мікроорганізмів в грунті, а також їх взаємозв’язки в угрупованнях та з оточуючим середовищем. Фундатором ґрунтової мікробіології як нової самостійної науки був С.М.Виноградський. Роботи С.М.Виноградського поклали початок розвиткові двох етапів ґрунтової мікробіології одночасно: морфологічного опису і еколого-фізіологічних досліджень. Він відкрив явища хемосинтезу, азотфіксації, розробив принципово нові підходи до вивчення ґmрунтової мікробіоти, першим сформулював системний підхід до вивчення участі мікроорганізмів у колообігу речовин у природі, який здіснюють, що стало основою нової науки – біогеохіміїї.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

  Текст у форматі PDF 2.23 Мб

Вышло в свет научно-методическое пособие «Неформальные молодежные сообщества Санкт-Петербурга: Теория, практика, методы профилактики экстремизма», подготовленное Санкт-Петербургским городским центром профилактики безнадзорности и наркозависимости несовершеннолетних «Контакт». Издание осуществлено в рамках петербургской городской программы «Толерантность».

In keeping with NIJ's mission of generating research-based knowledge that can inform policy and benefit practitioners, this Research Report presents a broad-based collection of papers representative of NIJ's portfolio of gang-related research. It emphasizes program evaluation. Evaluations often indicate the efficacy and/or shortcomings of a program; in either case, the information can be applied by those seeking solutions to similar problems. The Report examines gang-related field, survey, and records research in the interest of gender, race/ethnicity, and criminal justice system interventions.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Кн. 2 : Українська література. - 2008. - 112 с.

Навчальний посібник містить матеріали, які допоможуть випускникам загальноосвітніх навчальних закладів на високому рівні підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури. Посібник містить програмові вимоги ЗНО-2008 МОНУ, рекомендації щодо користування посібником, розділи "Давня українська література", "Література кінця XVIII—початку XX ст. ", "Література XX ст. ", "Твори українських письменників-емігрантів", "Сучасний літературний процес", "Літературні угруповання, школи та періодичні видання", які складаються з оглядових статей, біографічних довідок про письменників і аналізу їх творчості. Розділ "Теорія літератури" подано у вигляді словника літературознавчих термінів. Призначено для випускників загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, які готуються до вступу до вищих навчальних закладів.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

У дослідженні проаналізовано історичні умови, в яких відбулося переселення та перебування частини запорозького козацтва на теренах Військового Кордону Австрійської імперії. Висвітлено політичну, військову та соціальну історію цієї гілки колишніх січовиків. Розглянуто окремі аспекти політики турецького, російського та австрійського урядів по відношенню до запорожців упродовж перших десятиліть по зруйнуванню Січі. Рекомендується науковцям, аспірантам, студентам – всім, хто цікавиться історичним минулим.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591—1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.