Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-29

Рубрики:

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Останнім часом дефіцит вітаміну D вважається одним з факторів розвитку цукрового діабету 2-го типу (ЦД типу 2) і неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). Мета роботи - встановити ефективність препарату Декап (холекальциферол) у пацієнтів з його дефіцитом, хворих на ЦД типу 2 з НАЖХП. Проліковані 52 пацієнти з НАЖХП і ЦД типу 2 на тлі встановленого D-дефіциту, які рівномірно були розподілені на дві групи. Хворі групи порівняння (n = 26) отримували виключно традиційну антидіабетичну терапію, а хворі основної групи (n = 26) додатково отримували препарат вітаміну D Декап, який призначали в дозі 4000 МО/добу строком на 6 місяців. Використання вітаміну D було асоційоване зі статистично значущим зниженням глікемії натще через 6 місяців лікування на 4,2 % (p = 0,041). Рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c) в основній групі пацієнтів у середньому знизився на 0,38 % (p = 0,121) через 3 місяці і залишився практично на такому ж рівні й через 6 місяців - на 0,44 % (p = 0,088). Паралельно з покращанням параметрів глікемічного контролю в пацієнтів основної групи спостерігалась тенденція до зниження індексу HOMA-2-IR на 0,28 (-0,11; 0,86; p = 0,152) і покращання чутливості до інсуліну на 1,39 (-10,04; 6,01; p = 0,621) порівняно з вихідними показниками. Використання препарату вітаміну D (Декап) асоційоване зі зниженням індексів стеатозу: FLI і TyG. Базове значення для FLI становило 74,11 +- 18,71, для TyG - 5,21 +- 0,29, а після шестимісячного курсу лікування вітаміном D знизилось відповідно на 4,4 % (p = 0,029) і 2,68 % (p = 0,031) порівняно з вихідними показниками. Висновки: встановлено, що використання препарату Декап у пацієнтів з дефіцитом вітаміну D, хворих на ЦД типу 2 з НАЖХП, у дозі 4000 МО/добу на курс не менше від шести місяців призводить до покращання параметрів глікемічного контролю й метаболічного профілю.

Type 2 diabetes mellitus (T2DM) is closely associated with an increased risk of cardiovascular diseases. It was shown that endothelial dysfunction is one of the key pathological events in the development of chronic vascular diabetic complications. An important effect of endothelial dysfunction is that it increases the production and biological activity of the potent vasoconstrictor and the proinflammatory peptide - endothelin (ET). Metformin is used in the treatment of T2DM as a first-line medication. It has been shown that the mechanism of action of metformin may be associated with biochemical processes in the gastrointestinal tract. Brain natriuretic peptide (BNP) is used as a marker in the diagnosis of heart failure. The purpose of this work was to determine and compare ET-1, NT-proBNP and glucagon-like peptide-1 (GLP-1) blood levels in diabetic patients treated with metformin. NT-proBNP, GLP-1, endothelin-1 and glycated hemoglobin were determined using enzyme-linked immunosorbent assay. To compare the data groups, Student's t-test and one-way ANOVA were used. The content of ET-1 in the blood of patients with T2DM significantly exceeds its concentration in the control samples. Monotherapy with metformin leads to a decrease in ET-1 levels by more than 65 %. The combination therapy of metformin with insulin causes even greater decrease in ET-1. The blood level of GLP-1 in patients with T2DM is significantly, more than 2 times, reduced compared to healthy people. After metformin treatment, the content of GLP-1 is increased to the control level. The concentration of NT-proBNP in the blood of diabetic patients more than 2 times exceeds the control values. Treatment with metformin leads to a decrease in the content of natriuretic peptide by more than 40 %. Conclusions: thus, treatment with metformin causes a decrease in ET-1 and NT-proBNP concentrations, and an increase in blood GLP-1 of patients with type 2 diabetes. These events together may indicate a positive protective effect of metformin on the cardiovascular system.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-5 + Р413.510.11-5

Рубрики:

Цукровий діабет

Гепатити

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.202.1 + Р415.120.23

Рубрики:

Ожиріння

Гіпотиреози

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчення ролі ренін-ангіотензинової системи в порушенні екскреторної функції нирок у динаміці алоксан-індукованого експериментального цукрового діабету. Дослідження виконані на 78 нелінійних статевозрілих самцях білих щурів з 11-, 26- та 46-денним експериментальним цукровим діабетом, викликаним внутрішньоочеревинним введенням алоксану (160 мг/кг), на тлі фармакологічної блокади внутрішньониркової ренін-ангіотензинової системи, індукованої внутрішньоочеревинним введенням каптоприлу (10 мг/кг). Вивчення екскреторної функції нирок здійснювали кліренс-методом за умов водного індукованого 2-годинного діурезу з визначенням кліренсу ендогенного креатиніну, швидкості клубочкової фільтрації, відносної реабсорбції води, умісту білка в сечі, його екскреції. Аналіз змін функції нирок після фармакологічної блокади ренін-ангіотензинової системи у щурів на 11-й день алоксанового діабету показав вірогідне зростання діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, концентраційного індексу ендогенного креатиніну, а також екскреції білка. При цьому фармакологічна блокада ренін-ангіотензинової системи практично не впливала на інтенсивність відносної реабсорбції води в алоксан-діабетичних щурів. На 26-й день розвитку алоксанового діабету після введення каптоприлу спостерігалося незначне зменшення об'єму кінцевої сечі, інтенсивності гломерулярної фільтрації, відносної реабсорбції води, концентраційного індексу ендогенного креатиніну. Разом із тим каптоприл не викликав антипротеїнуричного ефекту, а екскреція білка навіть виявила тенденцію до зростання. На 46-й день алоксан-індукованого діабету після введення каптоприлу вірогідно зменшувалися діурез щурів, кліренс ендогенного креатиніну та швидкість клубочкової фільтрації, а також концентрація білка в сечі та його екскреція. Висновки: результати дослідження дозволяють дійти висновку, що початковий етап формування ренальних порушень за алоксан-індукованого експериментального діабету пов'язаний із гемодинамічно-гіперперфузійним характером функціонування нирок за збереженого ниркового функціонального резерву та структури клубочково-канальцевого апарату нирки, авторегуляторних механізмів. Зазначені компенсаторно-функціональні зміни функцій нирок поступово ускладнюються виснаженням ниркового функціонального резерву та патологічною активацією внутрішньониркової ренін-ангіотензинової системи з подальшим прогресуванням гіперперфузійно-ішемічного ураження нирок, зменшенням маси функціонуючих нефронів.

The risk of chronic obstructive pulmonary disease (COPD), as well as thyroid diseases increases with age. COPD is a common systemic disease associated with chronic inflammation. Many endocrinological disorders, including thyroid gland diseases are related to systemic inflammation. Epidemiological studies suggest that patients with COPD are at higher risk of thyroid disorders. These associations are not well-studied and thyroid gland diseases are not included on the broadly acknowledged list of COPD comorbidities. They may seriously handicap quality of life of COPD patients. Unfortunately, the diagnosis may be difficult, as many signs are masked by the symptoms of the index disease. The comprehension of the correlation between thyroid gland disorders and COPD may contribute to better care of patients. In this review, we attempt to revise available literature describing existing links between COPD and thyroid diseases. The signs or symptoms of thyroid disorders may be non-specific, especially among the elderly, therefore the differential diagnosis between symptoms of COPD and symptoms related to thyroid disease can cause difficulties. Many data show higher risk of thyroid hormones alterations in COPD patients. Hypothyroidism may influence respiration by different mechanisms, even in subjects with intact respiratory system. Therefore, it is hard to distinguish whether hormonal changes are the reason or a consequence of different respiratory signs and symptoms. In some instances, the correction of hormonal alternations may improve the quality of life of COPD patients and other disease outcomes. The comprehension of an association between COPD, thyroid gland function and thyroid disorders may provide important information about the systemic nature of COPD.

Autoimmune thyroiditis (AT) is considered to be the most common autoimmune disease. It is currently accepted that genetic susceptibility, environmental factors, and immune disorders contribute to its development. With regard to nutritional factors, evidence implicates high iodine intake and deficiencies of selenium and iron with a potential relevance of vitamin D status. To elucidate the role of nutritional factors in the risk, pathogenesis, and treatment of AT, PubMed and the Cochrane Library were searched for publications on iodine, iron, selenium, and vitamin D and risk/treatment of AT. Chronic exposure to excess iodine intake induces autoimmune thyroiditis, partly because highly iodinated thyroglobulin (Tg) is more immunogenic. Selenoproteins are essential to thyroid action. There is evidence from observational studies and randomized controlled trials that selenium/selenoproteins can reduce thyroid peroxidase (TPO)-antibody titers, hypothyroidism, and postpartum thyroiditis. AT patients are frequently iron deficient, since autoimmune gastritis, which impairs iron absorption, is a common co-morbidity. In recent years, evidence has emerged pointing to various roles for vitamin D, including, proliferation and differentiation of normal and cancer cells, cardiovascular function, and immunomodulation. Vitamin D deficiency has been especially demonstrated in AT patients. Lower vitamin D status has been found in AT patients than in controls, and inverse relationships of serum vitamin D with TPO/Tg antibodies have been reported. Adequate selenium intake is vital in areas of iodine deficiency/excess, and in regions of low selenium intake a supplement of 50 - 100 g/day of selenium may be appropriate. Myo-inositol and selenium are able to restore the euthyroid state as well as improve the wellbeing of AT with subclinical hypothyroidism. Bearing in mind also the safety of these two molecules' usage, accentuated by the absence of side effects, the Myo-Ins-Se combination can be considered a very efficacious and safe therapy for AT treatment.

The worldwide prevalence of obesity more than doubled between 1980 and 2014. The most frequent cause, which leads to the obesity development, is an imbalance between energy intake and expenditure. In this complex process, genetic susceptibility, environmental and lifestyle factors are involved. The gut microbiota is a part of a complex network. Numerous studies have shown that the gut microbiota interacts with the host metabolism and plays an important role in various processes. The core gut microbial profile mainly embodies bacteria, belonging to the Gram-positive Firmicutes and the Gram-negative Bacteroidetes. An increase in gut Firmicutes/Bacteroidetes ratio is detected in obese patients and during high-fat diet consumption in human and animal studies. Strains belonging to the genera Lactobacillus and Bifidobacterium are commonly used as probiotics and are most studied for the treatment and prevention of obesity-associated disorders. Moreover, several potential bacterial candidates, such as Akkermansia muciniphila, Faecalibacterium prausnitzii, Prevotella copri, Roseburia or Ruminococcus, have been identified and novel mechanisms of action intervening their positive effects for obesity have been elucidated. Consequently, the gut microbiota is gaining significant research interest in relation to obesity and associated metabolic disorders in an attempt to better understand the etiology of obesity and potentially new methods of its prevention and treatment. However, traditional culture methods are very limited for identifying microbes. With the application of molecular biologic technologies, especially metagenomic next-generation sequencing, progress has been made in the study of the human intestinal microbiome.

Гиперандрогения - патологическое состояние, обусловленное действием избыточной продукции андрогенов на органы и ткани-мишени, является одним из самых распространенных гормональных нарушений, наблюдающимся у 5 - 20 % женщин репродуктивного возраста в популяции и у 35 - 41 % женщин, страдающих бесплодием, обусловленным хронической ановуляцией. Гиперандрогения проявляется совокупностью признаков поражения кожи и ее придатков (себорея, акне, гирсутизм, алопеция) и определяется термином "андрогензависимая дермопатия". В сочетании с другими манифестированными признаками вирилизации гиперандрогения в значительной мере усугубляет социально-психологические, межличностные отношения у большинства пациенток, нередко вызывая тревогу, депрессию, снижение качества жизни. В связи с этим проблема гиперандрогении имеет не только медицинское, но и социальное значение. Актуальной проблемой, широко изучаемой как эндокринологами, так и гинекологами, является такой клинический вариант синдрома гиперандрогении, как синдром поликистозных яичников. Представлено обсуждение Национального консенсуса по ведению больных с гиперандрогенией (2016), внесены предложения и дополнения к диагностике и тактике ведения пациенток с синдромальными формами гиперандрогении (пубертатно-юношеский диспитуитаризм и его эквивалент у взрослых - гипоталамо-гипофизарная дисфункция, неклассическая форма врожденной дисфункции коры надпочечников). Рассмотрены ключевые позиции, касающиеся оценки состояния углеводного обмена у пациенток с синдромом поликистозных яичников. Обсуждены схемы лечения антиандрогенными препаратами и целесообразность их применения у больных с поликистозом яичников эндокринного генеза.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-5 + Р410.13-5

Рубрики:

Цукровий діабет

Хвороби міокарда

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

In spite of large volume of data linking vitamin D (VD) with cardiovascular morbidity, autoimmunity, cancer, and virtually every organ system, VD and thyroid is a lesser-known aspect of VD in clinical practice. The reason for this almost ubiquitous role of VD is perhaps because VD receptor (VDR) is virtually expressed in every tissue and organ system of the body. This review intends to highlight the current literature on the impact of VD status and supplementation on thyroid autoimmunity. References for this review were identified through searches of PubMed for articles published to from 2015 to September 2020 using the terms "thyroid" and "Vitamin D". Significant inverse correlation was documented between anti-thyroid peroxidase antibody (TPO Ab) and serum 25-hydroxyvitamin D 25(OH)D. TPO Ab positivity is more prevalent in VD deficient individuals. A large volume of medical literature is available from observational studies linking VD with thyroid autoimmunity. Data from interventional studies documenting beneficial effects of VD on thyroid autoimmunity is also available, but lesser than that from observational studies. Short-term high dose oral VD supplementation reduces TPO Ab titers. Certain VDR gene polymorphism has been linked to increased occurrence of autoimmune thyroid disorders (AITD). Data on whether correction of Vitamin D deficiency in AITD results in reduction in the requirement of levothyroxine or carbimazole in hypothyroidism or Graves disease respectively is not available. Conclusions. In spite of large volume of medical literature from observational studies linking VD with thyroid autoimmunity, meaningful concrete clinical data on impact of VD supplementation on hard clinical end points in these disorders is lacking, and should be the primary area of research in the next decade.

Вагітність є станом підвищеної уразливості для розвитку тривоги і депресії, що є найпоширенішими психічними розладами під час вагітності та після пологів. Близько 54 % жінок відчувають тривогу протягом усього антенатального періоду, депресивні розлади виявляються у 34 % жінок. За даними деяких авторів, порушення сну, на які скаржаться від 11,5 до 85 % вагітних, можуть впливати на вираженість антенатальних і постнатальних депресивних і тривожних симптомів, а також на акушерські результати. Мета роботи - оцінити ефективність курсу комплексного лікування жінок із загрозою переривання вагітності (ЗПВ), які проживають в Луганській області та мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО), для удосконалення лікувально-профілактичних заходів та профілактики акушерських і перинатальних ускладнень. Обстежено 22 пацієнтки в I і II триместрах, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу ЗПВ у закладах охорони здоров'я Луганської області та мали статус ВПО. Вагітні методом випадкової вибірки були розподілені на підгрупи (1а і 1б); жінки підгрупи 1б додатково отримували лікування з використанням L-аргініну, магнію лактату дигідрату і піридоксину гідрохлориду протягом двох тижнів, а також вітамінно-мінеральний комплекс. Клініко-акушерське та психометричне обстеження проводилося до і після лікування. Для оцінки рівня тривожності застосовували тест Спілбергера, депресивних проявів - опитувальник Бека, вегетативних розладів - опитувальник О. М. Вейна, якості сну - опитувальник якості сну Центру сомнології, визначали концентрації прогестерону та магнію. Після проведеного лікування було відзначено статистично вірогідне зниження показників реактивної тривожності, депресивних проявів, вегетативних розладів, покращення параметрів сну, підвищення концентрації прогестерону в обстежених групах та магнію в групі 1б. Показник особистісної тривожності та концентрація магнію в групі 1а після закінчення лікування вірогідно не змінилися. Висновки: лікування із застосуванням L-аргініну, магнію лактату дигідрату, піридоксину гідрохлориду та вітамінно-мінерального комплексу показало високу ефективність щодо зниження вираженості та частоти психоемоційних розладів у жінок - внутрішньо переміщених осіб із ЗПВ. Зниження показників реактивної тривожності, депресивних розладів, вегетативних проявів, поліпшення параметрів якості сну можуть служити критеріями ефективності проведеного лікування.

Центральный несахарный диабет (НД) - заболевание, характеризующееся неспособностью почек реабсорбировать воду и концентрировать мочу, имеющее в своей основе дефект синтеза или секреции вазопрессина и проявляющееся выраженной жаждой и экскрецией большого количества разведенной мочи. Цель исследования - оценка распространенности различных форм НД и его осложнений, качества диагностики и лечения по данным областных эндокринологических диспансеров Республики Узбекистан (РУз). В исследовании использованы данные регистра больных НД, состоящих на учете в областных эндокринологических диспансерах всех регионов Республики Узбекистан и Республики Каракалпакстан (РКК) в 2018 г., а также собственные наблюдения. Установлено, что в РУз и РКК на конец 2018 г. на учете состояли 1237 детей и подростков, больных НД. Проведен анализ 397 случаев заболевания НД. Средний возраст больных составил 5,6 +- 2,0 года. Преимущественно наблюдалась идиопатическая форма НД - 214 больных (55,8 %), на втором месте по встречаемости находилась центральная форма НД - 129 больных (40,9 %), в то время как реже наблюдалась почечная форма - 26 (3,3 %) и наследственная форма заболевания - 3 (0,2 %). Большинство больных (48,9 %) не связывали начало заболевания с каким-либо фактором. Однако у 20,4 % больных НД развился после травмы черепа. У 4,8 % больных причиной болезни явились опухоли гипоталамо-гипофизарной области, а у 14,5 % больных - нейровирусная инфекция. Наследственная предрасположенность была у 0,4 % больных. Выводы: в регионах Республики Узбекистан и РКК наиболее часто наблюдались две формы НД: идиопатическая - 214 (55,8 %) и центральная - 129 случаев (40,9 %). Наибольшее число больных было в возрасте от 0 до 9 лет - 85 пациентов (22,9 %). Средний возраст больных детей и подростков составил 7,6 года. Заболевание чаще встречалось у лиц мужского пола (51,1 %).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(4УКР)026.241 + Р410.030 + Р415.202.1

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Гіпертонічна хвороба

Ожиріння

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На Буковині залежно від кліматогеографічних зон спостерігається легкий та середній ступінь тяжкості йодної недостатності. Оцінка екскреції неорганічного йоду з сечею дозволяє проводити моніторинг епідеміологічної ситуації щодо тяжкості йодного дефіциту в регіоні. Мета роботи - оцінити показники йодурії в дітей препубертатного віку, які проживають на території Північної Буковини (Чернівецька область). У рамках 20-кластерного аналізу поширеності зоба серед дитячого населення Чернівецької області обстежені 1973 дитини віком від 7 до 12 років та визначена концентрація неорганічного йоду в разовій порції сечі у 197 дітей. Одержані результати оброблені методом статистичного варіаційного й кореляційного аналізу. Обстеження мануально-пальпаторним методом показало значну частоту зоба серед дітей Буковини - 17,6 %. Тиреомегалія серед дітей референтної групи траплялася в 15,1 %. Медіана йодурії в обстеженій популяції загалом становить 60,4 мкг/л. У середньому поширеність йодного дефіциту становила 59,70 +- 1,82 %, частота тяжкої йодної недостатності не перевищила 5,22 +- 1,30 %. Аналізуючи ступінь йодного забезпечення організму дітей залежно від географічних зон проживання, робимо висновок, що в дітей, які мешкають у рівнинній зоні, та в дітей м. Чернівців спостерігається йодний дефіцит легкого ступеня (медіана йодурії становить 72,2 та 70,4 мкг/л відповідно), а в дітей гірських районів - йодний дефіцит середнього ступеня тяжкості (медіана йодурії - 42,9 мкг/л). У середньому поширеність йодного дефіциту становила 59,7 +- 1,82 %, а надмірного вмісту йоду в сечі - 18,70 +- 2,49 %. Причому показник тяжкої йодної недостатності не перевищив 5,22 +- 1,30 %. Висновки: у більшості дітей, які мешкають на території Північної Буковини, медіана йодурії знижена. У 18,7 % дітей показник йодурії більше ніж 300 мкг/л, що потребує подальшого моніторингу.

Наиболее часто встречается аутоиммунный полигландулярный синдром 2-го типа. Представляет интерес развитие и течение синдрома Шмидта, что требует всесторонней диагностики ввиду сочетания нескольких аутоиммунных эндокринопатий и рациональной терапии. Цель работы - проанализировать особенности клинических проявлений и лечения аутоиммунного полигландулярного синдрома 2-го типа на конкретном примере. Для рассмотрения представлен наблюдаемый нами клинический случай синдрома Шмидта у пациентки 36 лет. Имели место первичная надпочечниковая недостаточность с аутоиммунным процессом к 21-гидроксилазе и наличие аутоиммунного тиреоидита с развитием гипотиреоза. В клинических проявлениях заболевания доминировали синдромы гипотензии, общей и мышечной слабости, гиперпигментации, потери массы тела, диспептических расстройств, усугубившиеся в результате присоединения вирусной инфекции, на фоне отечного синдрома. Дополнительное обследование выявило значительное повышение адренокортикотропного гормона, ренина, гиперкалиемию, гиперхолестеринемию, повышение 17-гидроксипрогестерона, тиреотропного гормона, гипотироксинемию, повышение антител к 21-гидроксилазе и к тиреоидной пероксидазе при уменьшении объема щитовидной железы с наличием множественных линейных включений, повышением эхогенности. Анализ выявленных гормональных, метаболических и патоморфологических изменений позволил установить наличие в данном клиническом случае синдрома Шмидта. Проводимое лечение глюкокортикоидами сопровождалось побочными реакциями, что привело к неоднократной замене препаратов. Выбор был сделан в пользу кортефа, доза тщательно оттитрована под контролем кортизолурии. Назначение левотироксина сопровождалось достижением эутиреоза. Выводы: манифестация синдрома Шмидта при одновременном проявлении первичной надпочечниковой недостаточности аутоиммунного генеза и аутоиммунного тиреоидита с развитием гипотиреоза отличалась взаимно отягощающим течением. Имелись значительные трудности в лечении данного полигландулярного синдрома, связанные с коррекцией гипокортицизма, вследствие плохой переносимости глюкокортикоидов, что требовало постоянного наблюдения, неоднократного контроля за состоянием гормонального и метаболического статусов.