У видавництві «Ярославів Вал» за підтримки видавництва «Український письменник» побачила світ українською мовою книжка відомого французького письменника ХІХ століття Астольфа де Кюстіна «Правда про Росію». Свого часу цю книгу в Росії було заборонено, їй, як свого часу її авторові, царська Росія оголосила війну. Книга Кюстіна й сьогодні вельми дратує російських псевдопатріотів, які вважають, що француз завдав їхньому народові національної образи. Українське видання книги відомого французького письменника ХІХ століття є своєрідним експозе Кюстінової «Росії у 1839 році». У ній викладено найпромовистіші епізоди й найважливіші ідейні моменти книги, перемежовані коментарями упорядника й автора передмови Дмитра Донцова.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Ч. 1 : Переписка Петра І с Екатериною Алексеевною. - 1861. - 180 с.

Очерк подготовлен на основе документов архива Капитула Императорских и Царских орденов XIX века и содержит обширные сведения по истории наград Российской Империи. В книге собраны различные редакции статутов всех российских орденов и знаков отличия беспорочной службы, проекты статутов, а также нормативно-правовые документы, относящиеся к истории российских наград.

Это дурное предзнаменование!" - произнес А.С.Пушкин, когда его обручальное кольцо упало неожиданно на ковер. Вера в приметы, интерес к обрядам, гаданиям были широко распространены в среде дворянства пушкинской поры. Слова, предметы, поведение людей и животных - все имело в глазах даже самого просвещенного человека первой половины XIX века свой тайный смысл. О том, во что верили, чего боялись, чего старались избегать, а чего страстно желали Александр Сергеевич Пушкин и его современники, читатель узнает из первых рук: из воспоминаний, писем, газетных и журнальных публикаций того времени, любовно собранных и тщательно, со вкусом организованных автором книги.

В XVIII веке в России впервые появилась специализированная служба безопасности или политическая полиция: Преображенский приказ и Тайная канцелярия Петра I, Тайная розыскных дел канцелярия времен Анны Иоанновны и Елизаветы Петровны, Тайная экспедиция Сената при Екатерине II и Павле I. Все они расследовали преступления государственные, а потому подчинялись непосредственно монарху и действовали в обстановке секретности. Однако борьба с государственной изменой, самозванцами и шпионами была только частью их работы — главной их заботой были оскорбления личности государя и всевозможные «непристойные слова» в адрес властей. Герои этой книги — служаки и подследственные, свидетели и палачи, благонамеренные изветчики и убежденные кляузники. Основываясь на многочисленных документах, авторы описали весь путь их «хождения по мукам» — от анонимного доноса или «сказывания государева слова и дела» до следствия, сибирской ссылки или плахи.

Книга рассчитана на широкого читателя, в том числе учителей истории, учащихся средних и студентов высших учебных заведений. Она может быть использована всеми, кто интересуется историей России. В пособии излагается комплекс важнейших, на взгляд авторов, проблем истории нашей страны, точки зрения дореволюционных, советских и современных историков, а иногда и ученых-эмигрантов на эти проблемы. В ряде случаев помещен не только новый историографический, но и фактический материал по вопросам, которые совсем не рассматривались, рассматривались недостаточно полно или искажались в прежних, а иногда и современных, школьных и вузовских учебниках по истории России.

Непроста, часом трагічна доля українського книговидання – тема невеличкого, але дуже змістовного історичного нарису С. О. Єфремова (1876–1939) – громадсько-політичного й державного діяча, літературного критика й історика літератури, академіка Української академії наук. Автор досліджує досить значний період: з кінця ХVІІІ ст. по 1916 р., тобто до центру його уваги потрапляють утиски української культури з боку уряду царської Росії.

У потоці українського літературного життя кінця 50—60-х років XIX ст. яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Жвава, енергійна натура, людина всебічно обдарована від природи, Свидницький тягнувся до живого діла, прагнув конкретними справами реалізовувати програму діячів революційної демократії в галузі народної освіти, в піднесенні ролі художнього слова як активного знаряддя виховання мас. Типовий для свого часу письменник-різночинець, Свидницький намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів — піснях, фольклорно-етнографічних нарисах, оповіданнях, йому належить пальма першості і в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. На жаль, тяжкі умови, в яких доводилося працювати діячам демократичної культури, постійні переслідування з боку царських властей, цензурні утиски, побутова невлаштованість, підірване замолоду здоров’я не дали можливості розквітнути яскравому талантові Свидницького, передчасно обірвали саме життя письменника. За життя не побачив світу його найкращий твір — роман «Люборацькі». Мав рацію І. Франко, коли з глибоким смутком писав, що автор цього роману належав до тих талановитих, але нещасливих людей, котрі, сковані ланцюгами соціальної неволі, не змогли прикласти «до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя» Однак історія поставила все на свої місця. Твори Свидницького, наснажені щирим вболіванням за долю простої людини, пройняті гострим осудом і кріпосницької, і буржуазної дійсності, позначені неповторними прикметами самобутнього таланту їх автора, витримали іспит часу. Великий Жовтень, поклавши початок новій ері в історії людства, наблизив явища прогресивного мистецтва до найширших мас трудівників. Сьогодні поряд з багатьма визначними явищами світової літератури в активі радянського читача перебуває і роман Свидницького «Люборацькі» як одна з яскравих художніх пам’яток середини XIX ст.

У монографії досліджується проблема розвитку української державності “нового часу в один з найбільш критичних періодів її існування - добі правління російського імператора Петра І. На основі аналізу широкого документального матеріалу аналізуються напрями реформи державного управління, проведеної царським урядом в Україні через засновану 1722 р. Малоросійську колегію, з’ясовуються характер нововведень, їх мета та наслідки для подальшої долі української державності. Детально висвітлюється політична діяльність наказного гетьмана П. Полуботка, а також Я. Лизогуба, В. Жураківського, Д. Апостола, Г. Грабянки, М. Ханенка та інших відомих тогочасних політиків. Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться історією України

І. Огієнко одним із перших серед науковців, спочатку в «Українській культурі», а згодом і в «Історії українського друкарства» оприлюднив нечувані за своєю зверхністю й зневагою до цілого народу гласні й негласні документи минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису. Окрім того, він переконливо, аргументовано показав, як, незважаючи на всілякі утиски, заборони й переслідування, українське друковане слово пробивалося до народу, будило думку, піднімало його з колін.

Посібник є першим спеціальним комплексним дослідженням історії та діяльності Миколаївського військового губернаторства у дореволюційній та новітній історіографії, особлива увага звернена на колоніальну політику царського уряду та організацію державного управління у південному регіоні України. Охарактеризовано діяльність військових губернаторів у галузі місцевого самоуправління, їх ставлення щодо окремих груп населення, зокрема євреїв. Вперше поставлено й розкрито земельну політику царського уряду в даному регіоні, управління м. Севастополь в 1805-1864 рр. Встановлено прізвища і черговість вищих урядових чиновників Російської імперії, які поєднували в своїх руках військову та цивільну владу і одночасно були головними командирами Чорноморського флоту і портів, визначено їх внесок у розвиток Миколаєва і Севастополя як значних воєнно-морських, торгово-індустріальних центрів Півдня України. Здійснена спроба переосмислення негативних стереотипів щодо досвіду державної служби, який залишила Російська імперія, діяльності військових губернаторів і їх внеску в розвиток південного регіону України, що в радянській літературі або зовсім не розглядались, або розглядались під негативним кутом зору.