Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Книжка містить кілька есе, в яких автор аналізує праці Ж.-П. Сартара, А. Камю, поетичні твори М. Рільке, досліджує різні етнічні та філософські проблеми. У своїй сукупності ці твори Габріеля Марселя дають уявлення про новий для флософії ХХ ст. підхід до проблем існування людини, який можна умовно назвати «філософією конкретності». Розрахована на викладацьку і студентську аудиторію та на всіх, хто цікавиться проблемами філософії.

  Текст у форматі PDF 1.51 Мб

У збірнику наводяться найважливіші праці І.В. Вернадського — випускника Університету Св. Володимира, а пізніше професора, засновника кафедри політичної економії і статистики цього університету — з історії економічної думки і політичної економії (ці праці в Україні видаються вперше). У статтях науковців розкривається значення новаторських ідей І.В. Вернадського, аналізується його внесок в історію економічної думки в Україні, вперше висвітлено постать І.В. Вернадського як творчої особистості, батька геніального вченого мислителя ХХ століття — Володимира Івановича Вернадського. Для науковців, викладачів економічних дисциплін, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів, усіх,кого цікавить історія економічної думки і науки в Україні.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Історія і сучасність — це звичне словосполучення набуває незвичного значення у книзі професора Гарвардського університету Романа Шпорлюка «Імперія та нації». Читач має нагоду ознайомитися як з історією важливих суспільних явищ і подій, так і з історією їхнього осмислення у працях відомого західного дослідника — і побачити, що ці історії є частиною сучасності. Збірка статей, есе, оглядів, присвячених історії та нагальним політичним проблемам колишніх республік Радянського Союзу, представляє праці, які писалися упродовж останньої чверті XX століття і призначалися західному читачеві. Імперський спадок і національні проблеми, комунізм і націоналізм, проблеми державотворення на пострадянському просторі, становлення і розпад націй, виникнення і загибель Радянського Союзу — усі ці та багато інших проблем подаються автором крізь призму історичного досвіду становлення, розвитку і взаємодії східноєвропейських націй і держав, передусім України, Росії, Польщі і Білорусі. Книгу адресовано суспільствознавцям: викладачам, дослідникам, студентам, а також усім, хто цікавиться новітньою історією Східної Європи.

  Текст у форматі PDF 6.07 Мб

Посібник містить дані про основні інфекційні хвороби з ураженням нервової системи. До нього включені не тільки розповсюджені інфекційні хвороби, при яких часто вражається нервова система, а й деякі менш поширені інфекції. Проте додаткова інформація про ці хвороби та їх наслідки з боку нервової системи дає можливість своєчасно проводити діагностику та лікування. Посібник дає короткий перелік основних неврологічних симптомів та синдромів, а також словник термінів, які необхідно знати майбутнім лікарям. Кожний розділ посібника дає деякі нові дані клінічного перебігу, діагностики, лікування та профілактики вражень нервової системи при інфекційних хворобах, отримані співробітниками кафедри інфекційних хвороб та епідеміології ДДМА на базі міської клінічної лікарні N° 21 ім. проф. Є. Г. Полкової м. Дніпропетровська. Видання буде корисним для навчання студентів старших курсів медичних вузів ІII—IV рівня акредитації, лікарів-інтернів різного фаху, лікарів-практиків усіх спеціальностей.

Дисертація присвячена дослідженню процеса становлення, розбудови та функціонування урядової пропагандистсько-інформаційно-пресової служби доби української революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. Проведено комплексне дослідження та аналіз урядової інформаційно-видавничої діяльності означеного періоду. З’ясовано, що урядові чинники надавали важливого значення проблемі пропаганди української ідеї та інформаційної роботи в масах, про що свідчать законодавчі акти та створення відповідних урядових структур та відповідної інфраструктури інформаційної діяльності, але в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити систему урядового інформування не змогли, що і стало однією з причин поразки визвольних змагань. Ці процеси були характерними для урядів усіх державних формацій 1917-1920 рр. Ключові слова: інформаційна діяльність, громадська думка, зовнішнє інформування, урядова преса, агітаційно-пропагандистська робота, видавнича справа, інформаційна політика, цензура.

Чому зраджували і чи зраджували? Чому ставали героями і чи справді були ними? Радянський Союз розпався чи був зруйнований? Чому «всесильний КГБ» не втримав влади? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами «Секретно». Автор Володимир В’ятрович, який розсекретив архіви КГБ, розповідає про таємниці української історії: глобальні інформаційні війни ХХ століття; люди, які кидали виклик системі; щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції; механізми депортацій та нутрощі тюремної системи; поразка переможців — СРСР проти УПА; справжні причини Чорнобильської катастрофи; агонія спецслужби в останні дні СРСР. Історик оприлюднює раніше недоступні заведені «органами» справи та таємні звіти КГБ керівництву партії.

У брошюрі здійснено критичний аналіз подій доби гетьмана І.Виговського, описаних автором історичної праці початку XVIII ст., військовим канцеляристом Генерально! військової канцелярії Самійлом Васильовичем Величком та його поглядів на ці події.

Вихід у світ першого видання «Атласу анатомії людини» Френка Неттера в 1989 р. став значною подією для всіх, хто вивчає і викладає анатомію. Майже одразу ця книга стала однією із найпопулярніших у медичному світі. Така ситуація зберігається й донині. Цей успіх став можливий завдяки величезному художньому талантові доктора Неттера, чіткій роботі медичного видавництва і порадам доктора Шерон Коласино (Оберґ). Я радий, що взяв участь у роботі над другим виданням «Атласу анатомії людини», «Інтерактивним атласом анатомії» та «Інтерактивним атласом клінічної анатомії». Навіть через 10 років після виходу першого видання атласу на нього зберігається, як і раніше, дуже великий попит. Ми почали працювати над другим виданням, незважаючи на шалений успіх першого, для того, щоб покращити його якість. Працюючи над другим виданням, ми намагалися не збільшувати обсяг книги, не змінювати стиль написання, адже студенти вважають, що саме завдяки цим характеристикам книга користується такою популярністю. Найпомітнішою зміною стала поява нових ілюстрацій самого Неттера (рис. 288, 430, 432 і 511) та доктора медицини Карлоса Мачадо (див. новий розділ «Поперечні перерізи», рис. 512-525). Ці ілюстрації мають велике значення з огляду на сучасний стан анатомії; вони містять деталі, які допоможуть студентам вивчати анатомію на пошарових зрізах. Це особливо важливо у зв'язку з повсюдним впровадженням у клінічну практику сучасних засобів отримання зображень. Доктор Мачадо вніс зміни у низку рисунків, опираючиь на дані, що були виявлені завдяки комп'ютерній і магнітно-резонансній томографії. Значно змінені розділи з анатомії таза і промежини, зокрема замінено застарілу концепцію про будову сечо-статевої діафрагми, уточнено деякі особливості будови зовнішнього сфінктера сечівника. Значні зміни внесені в термінологію. Я вдячний докторові Дуан Гейне (розділ «Центральна нервова система») та докторові Роберту Леонарду (всі інші органи й системи), котрі неоціненно допомогли в цій роботі. Незважаючи на те, що майже всі анатоми користуються чинною анатомічною номенклатурою, клініцисти схильні вживати епоніми, тому найвідоміші та найпоширеніші з них зазначені у дужках. Хочу висловити величезну подяку видавцям Джині Дінґл і Томасові Муру за їхню участь у роботі, а також нашому керівнику Сенді Пурренгейдж за те, що вона змушувала нас оперативно виконувати свою роботу. Особлива подяка моїй дружині Мюріел Деллі (все ще Деллі) за те, що вона зберегла сімейне вогнище, за терпимість до мене, до моїх проектів і тих незліченних годин, що я віддаю роботі.

Роман видатного польського письменника Генрика Сенкевича (1846-1916) написаний у формі щоденника молодої людини з аристократичної сім’ї. Герой роману багатий, одержав чудову освіту, відрізняється неабияким розумом, але внутрішня спустошеність стоїть на заваді застосуванню його здібностей. Ювелірна витонченість психологічного аналізу, переконливо представлений процес засудження героєм власних хиб і хворобливого стану цілої суспільної верстви, багатство образної системи і мовностильових засобів,- всі ці моменти зумовили успіх роману як у Польщі, так і поза її межами.

У посібнику розглядаються основи безпеки життєдіяльності як комплекс взаємозв'язків у систвмі «людина - життєве середовище» різного рівня. Значна увага приділена людині, її фізіологічним та психологічним особливостям, медико-біологічним та соціальним проблемам здоров'я. Висвітлюються основні аспекти взаємодії в системі «людина — життєвв середовище», джерела небезпеки та породжені ними фактори, що призводять до порушення життєдіяльності людей у повсякденних умовах виробництва й побуту та спричиняють надзвичайні ситуації. Наведена характеристика природних, техногенних, соціально-політичних та комбінованих небезпек. Особливу увагу приділено питанням запобігання надзвичайних ситуацій, організації дій для усунення їхніх негативних наслідків, наданню першої долікарської допомоги потерпілим, питанням організації та управління безпекою життєдіяльності. Кількісні характеристики техногенних небезпек, ступінь їх впливу, конкретні методи та способи попередження або зниження їх негативних наслідків представлені в загальному вигляді. Пояснюється такий підхід тим, що ці питання будуть опрацьовані при наступному за «Безпекою життєдіяльності» (БЖД) вивченні навчальних дисциплін: «Охорона праці», «Охорона праці в галузі», «Цивільна оборона». Навчальний посібник відповідає навчальній програмі нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації, затвердженої Міністерством освіти України 4 грудня 1998 р. Розрахований на студентів та викладачів. Може бути використаний як підручник на курсах підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, представництв галузевих міністерств.

  Текст у форматі PDF 5.32 Мб

Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю. Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль. Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.

Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. «В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова — перекладач, художній переклад,— і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону — рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі»,— так висловився старший його товариш, найближчий побратим по пару Григорій Кочур.

Звідки в західноафриканського племені догонів неабиякі астрономічні знання? Як пояснити знаходження предметів ручної, а то й “фабричної” роботи у покладах порід, які утворилися, здавалось би, в “долюдські” епохи? Чи відкривали Америку до вікінгів і Христофора Колумба? Чи обмежується історія Єгипту шістьма тисячоліттями? Чи літали люди у Космос до нашої ери? Автор есею не прагне однозначно відповісти на ці запитання – він запрошує читача поміркувати разом із ним над проблемою дивовижних знань, які мали люди в ті далекі часи. Природно, не обходиться без аналізу гіпотез про контакти з інопланетянами, розвинені допотопні цивілізації, але водночас висувається й версія “інтелектуального прориву” стародавніх учених-жерців у післяпотопну, історичну епоху. Для широкого кола читачів.