Збірник "Переяславська рада 1654 року" висвітлює проблематику українсько-московської угоди, укладеної в результаті січнево-березневих переговорів 1654 р. між Богданом Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем. Перша частина видання містить передруки праць української історіографії та публіцистки останньої чверті XIX - 70-х років XX ст. До другої частини ввійшли наукові дослідження сучасних істориків - огляди української, російської, польської та англомовної історіографій, статті про Переяславську раду, її причини та наслідки. Науковими аргументами ще раз спростовується т.зв. переяславська легенда про добровільне входження України до складу Московської держави як вияв "споконвічної мрії" українського народу до "возз"єднання" Русі. Московський напрямок дипломатії Богдана Хмельницького мав такий самий зміст, як і турецько-кримський, шведський, семигородський та ін. Основним завданням української політики того часу був пошук сильного військового союзника у боротьбі з Річчю Посполитою за об'єднання всіх етнічних українських земель в державно-адміністративному устрої Війська Запорозького. Для науковців, студентів, викладачів та всіх, хто цікавиться історією.

Літочислення Дніпропетровська викликає жваві суперечки в історіографії. Для пересічного мешканця все просто — місто виникло в 1776 р. Початок саме такому стереотипу масової свідомості поклало гучне святкування 200-річчя Дніпропетровська у 1976 р. Ця дата є дотепер актуальною як для офіційних органів влади, так і для офіційної історії міста. Теза про те, що місто виникло наприкінці XVIII ст. як принципово новий об’єкт, не пов’язаний з історією попередніх населених пунктів, утвердилася вже з ХІХ ст. Офіційна історіографія дореволюційної доби робила акцент передусім на акції урочистого закладення Преображенського собору у 1787 році, згадуючи при цьому і про невдалий досвід розміщення Катеринослава на р. Кільчень. В книзі розглядають "іншу, справжню історію міста", яка є наслідком не упередженого погляду на факти.

Науково-бібліографічне видання «Українська революція і державність (1917-1920 рр.)» є першою спробою зібрати й узагальнити друковані праці, бібліографічними засобами представити доробок з теми. До видання ввійшли книги, брошури, автореферати дисертацій, статті з журналів, збірників, тези наукових конференцій, рецензії, депоновані рукописи за 1917-2000 рр. українською й російською мовами. Мета покажчика - донести до дослідників, усіх, хто займається вивченням історії України, необхідну історіографічну й джерелознавчу інформацію.

У монографії відомого українського історика-емігранта, вихованця і викладача Київського університету Олександра Оглоблина (1899-1992) простежено поступ національної історичної думки за 1917-1956 роки як в Україні, так і поза її межами. Автор був безпосереднім свідком тих подій. Його праця - це своєрідні спогади про ті роки. В ній показані основні історичні школи в галузі історії України 1920-х рр. (М. Грушевського, Д. Багалія, М. Слабченка, М. Василенка, М. Яворського), проаналізовано процес їх нищення. В роботі згадані сотні імен репресованих вчених, дається стисла характеристика багатьом історичним процесам. Монографія була видана всього один раз у 1957 р. англійською мовою і тепер є бібліографічною рідкістю. Вона розрахована насамперед на науковців, викладачів і студентів, а також буде цікава всім, кому не байдужа історія України.

Т. 1, кн.2. - 1892. - 149 с.

Т. 1. - 1904. - 607 с.

В монографии доктора исторических наук С. Л. Утченко — одного из крупнейших специалистов в области античной истории — рассказывается о выдающемся военном и политическом деятеле Древнего Рима Юлии Цезаре. Его жизнь и деятельность показаны в тесной связи с исторической обстановкой. В научном исследовании убедительно опровергаются характерные для буржуазной историографии попытки мифологизации личности Цезаря.

Вип. 36. - 2008. - 440 с.

Видання розраховане на науковий та викладацький загал, студентів, всіх, хто цікавиться історією України.

Книга одного из выдающихся историков XX века Марка Блока «Апология истории» (Apologie pour l'Histoire) занимает особое место среди работ, посвященных проблемам исторического знания. «"Папа, объясни мне, зачем нужна история". Так однажды спросил у отца-историка мальчик, весьма мне близкий. Я был бы рад сказать, что эта книга – мой ответ». Книга носит еще название Оправдание истории.

For almost half a century, Ukrainian history did not exist in Ukraine as an independent field of scholarly research or as a subject of instruction. After the Second World War, the “history of the Ukrainian SSR” was established as a regional subunit of the “History of the USSR.” Outside Ukraine, its history was a subject of scholarly research and ideological interpretation in diaspora historiography and in a few small universitylevel institutions that generally found themselves on the margins of the academic world. After 1991, public demand for accounts of Ukrainian history arose in Ukraine and abroad: in both cases, the motives were purely pragmatic and instrumental. In Ukraine, the overriding concern was to legitimize the state in ideological and “scholarly” terms and provide for the civic education of the nation, which took the form of “creating Ukrainians.” Beyond the borders of the new state, interest in its history was inspired by efforts to understand and explain the current situation: thus, most Western research on Ukraine concentrates on studies in politics, international affairs, economics, and sociology, while historical works are generally either popular outlines or highly specialized investigations.

  Текст у форматі PDF 1.43 Мб

Хрестоматийная подборка отрывков из источников по истории Татарии. Наряду с перепечаткой таких отрывков из других изданий, сборник содержит документы из Татцентрархива, опубликованные впервые.

Якоб Буркхардт - швейцарский историк и теоретик культуры, основоположник культурно-исторической школы в историографии. Буркхардт анализирует основные закономерности всемирно-исторического процесса, основополагающими факторами которого он считал развитие государства и духовной культуры. Он анализирует религиозные и социокультурные факторы становления и функционирования государства, которые в их взаимодействии определяют облик и судьбы каждой из великих цивилизаций. Существенное внимание уделено такому аспекту политической истории, как чередование эволюционных и кризисных периодов развития государства и общества.

Монографія сучасного польського історика, керівника закладу методології історії та історії історіографії Університету імені Адама Міцкевича в Познані професора Войцеха Вжосека є синтезом двох книг, виданих мовою оригіналу впродовж останніх років. Автор обґрунтовує конструктивістський підхід до аналізу історіописання та здійснює одну з найпереконливіших у світовій гуманітаристиці спроб концептуалізації історії як культурної практики. Автор показує обмеженість традиційного підходу з його трактуванням історії як науки, що дає об´єктивне знання про минуле, і пропонує натомість власну концепцію, яка розглядає історію як частину сучасної культури, спрямовану на пізнання культури минулого. Простежуючи під цим кутом зору зміни у французькій історіографії ХХ століття, Вжосек окреслює загальний образ історіографії як культурної практики та вказує на її метафоричну природу та культурну ангажованість.