Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Вип. 1. - 1968. - 276 с.

Т. 1. - 2006. - 800 с.

Т. 1. - 2006. - 939 с.

Книга є збіркою матеріалів (стенограма та розширені тексти окремих виступів) міжнародного круглого столу «Школа толерантності. Історична освіта в полікультурному суспільстві: виклики та перспективи для України», який відбувся 14 липня 2010 р. у Києві з ініціативи та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту історії України НАН України. В роботі круглого столу взяли участь українські та закордонні науковці (історики, соціологи, політологи, культурологи), викладачі вищих навчальних закладів, вчителі історії, учителі-методисти, студенти, аспіранти. У виступах учасників обговорювались проблеми сучасної історичної освіти: шкільна історія та конфлікти довкола неї, образ Іншого на сторінках шкільних підручників, стан справ з викладанням історії в Україні з погляду проблем і перспектив у вихованні культурної, етнічної та ґендерної толерантності, образ українців в шкільному курсі історії, шкільні програми з історії та їх відповідність сучасним вимогам, світовий досвід викладання історії в школі. Для науковців, викладачів, студентів

Книга, написана американським істориком П. Абботом укупі з українським істориком Є.Пінаком, в рамках американської серії «Men-at-Arms» (серія, присвячена уніформі, оснащенню та організації армій і військових формувань різних народів світу) розповідає про збройні формування українців першої половини ХХ століття. Книга містить певні неточності щодо періоду Перших Визвольних змагань (1917-1922 рр.), але разом з тим буде дуже цікавою і корисною для широкого кола читачів.

Перед Вами – чотиримовний (англійсько-німецько-французько-український) “Словник термінології Європейського Союзу”, що став результатом термінологічної роботи проекту “Лабораторія наукового перекладу”. Словник було створено під час 14-х багатогодинних термінологічних семінарів, протягом яких експерти “Лабораторії” обговорювали вміщені до словника терміни та терміносполуки. Проект, що тривав у липні-грудні 2005 року, було здійснено громадською організацією “Молодіжний гуманітарний центр” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та сприяння Національного університету Києво-Могилянська академія. Експертами “Лабораторії наукового перекладу” та учасниками семінарів стали фахівці з європейського права, спільних політик ЄС, міжнародної політики, світової економіки та міжнародних освітніх програм, а також професійні філологи, перекладознавці та термінознавці . Об’єднавши представників найширшого кола дисциплін, координатори “Лабораторії” прагнули відповісти на найбільший виклик перекладацького та термінотворчого процесу: його засадничу міждисциплінарність. Особливості цього словника Істотною рисою цього словника є його багатомовність. Нинішній Європейський Союз, що об’єднує 27 європейських країн, має 23 офіційні мови, кожна з яких відбиває частинку багатої та розмаїтої культури ЄС. Термінологія Європейського Союзу також не формувалася з огляду на одну-єдину мову: часто вона була результатом не тільки політичних, економічних і соціальних, але й лінґвістичних компромісів. З цієї причини у перекладі термінології ЄС неможливо уникнути компаративного підходу. Але якщо аналіз ключових понять терміносистеми ЄС в кожній з 23-х офіційних мов є завданням надмірним, то порівняння термінологічних версій, уживаних в трьох робочих мовах ЄС - англійській, французькій та німецькій – виявилося дуже корисним. Дуже часто саме порівняння різних мовних версій могло наштовхнути на те чи інше перекладацьке рішення. Англійські, німецькі та французькі версії було взято з офіційних текстів Європейського Союзу: джерел первинного та вторинного права ЄС, офіційних багатомовних словників Союзу та офіційних прес-релізів інституцій ЄС. Оскільки більшість цих документів мають різномовні паралельні версії, робота над Словником змогла використати справжній багатомовний потенціал термінології ЄС. Українські версії були витворені в результаті тривалих та гострих дискусій термінологічних семінарів “Лабораторії наукового перекладу”. Нинішнє видання складається з трьох частин. У першій вміщено, власне, чотиримовний Словник термінології ЄС, упорядкований за англійською абеткою. У другій ви знайдете німецький, французький та український покажчики, що дозволить здійснювати пошук за кожною з цих мов. З огляду на те, що проблеми транскрипції та транслітерації чужомовних імен залишається однією з ключових у справі перекладу, у третій ми вмістили список імен основних діячів нинішнього ЄС та його історії.

Т. 1 : А - М. - 752 с.

  Текст у форматі PDF 36.04 Мб

Книга адресована тим, хто дбає про культуру мови і хоче уникнути помилкового слововживання, подолати лексичну відмінність у визначенні однакових понять, уникнути невластивих українській мовній традиції зворотів і висловів.

Ця книга для тих, хто дбає про культуру мови та прагне запобігти помилковому вживанню слів, уникнути невластивих українській мовній традиції зворотів та висловів. Особливо актуальна в наш час, коли українська мова спотворена русизмами, діалектизмами та іншим непотребом.

У монографії розкривається специфіка історіософських та епістемологічно-історичних поглядів українських інтелектуалів кінця ХІХ – середини ХХ століття. У широкому світоглядно-ідеологічному і філософсько- науковому контексті аналізуються два найзагальніші типи філософсько- історичного знання: емпірично-раціональне, яке пов’язується з позитивізмом і неокантіанством, та ірраціональне, в якому на перше місце виходять волюнтаристські концепції й почасти екзистенціальні мотиви. Для наукових працівників, викладачів, студентів гуманітарних спеціальностей, всіх, хто цікавиться теоріями історичного процесу та історичного пізнання в українській філософії.

Т. 1 : Народня поезія. - 1947. - 330 с.

Вип. 3. - 2010. - 344 с.

Третій випуск біобібліографічного довідника серії «Українські історики» присвячено дослідникам минулого України та українським ученим, які досліджують історію інших країн. Випуск містить біобіб-ліографічні матеріали про 261 вченого, які працювали або працюють у наукових установах, вищих навчальних закладах, державних установах, громадських організаціях тощо в Україні або за її межами. Довідник розрахований на суспільствознавців, викладачів вузів, учителів, студентів, усіх, хто цікавиться історією історичної науки. Дані зібрані станом на 2006-2009 pp.