Vol. 2. - 458 p.

NATIONAL SOCIALISM as an intellectual movement emanated in the years 1926–28 from the brains of a few—chiefly north—German thinkers. As a political force it sprang from the mass-membership of the great Fatherland Party and the Pan-German Association. In a word—it was born of the annexationist militarism of 1917. In 1919 it became an independent political movement. Out of its raw material the Reichswehr in Munich forged a political weapon. This weapon was given shape in 1921 by Captain Ernst Röhm, and by a man of outstanding intellect but unstable character—Adolf Hitler. The movement derived its title from Hitler’s native Austria. It was adopted against the wishes of the present leaders and does not represent their political ideas. Those members of the National Socialist Workers Party who subsequently sought to give a literal interpretation to its title found themselves compelled by force of logic to leave its ranks.

In February 1933, Adolf Hitler had only a tenuous grasp on power. Chancellor of Germany for merely four weeks, he led a fragile coalition government. The Nazis had lost seats in the Reichstag in the recent election, and claimed only three of thirteen cabinet posts. Then on February 27th, arson sent the Reichstag, the home and symbol of German democracy, up in flames. Immediately blaming the Communists, Hitler's new government approved a decree that tore the heart out of the democratic constitution of the Weimar Republic and cancelled the rule of law. Five thousand people were immediately arrested. The Reichstag fire marked the true beginning of the Third Reich, which ruled for 12 more years. The controversy surrounding the fire's origins has endured for 80. In Burning the Reichstag, Benjamin Hett offers a gripping account of Hitler's rise to dictatorship-one that challenges orthodoxy and recovers the true significance of the part the fire played. At the scene the police arrested 23-year-old Marinus van der Lubbe, a Dutch Communist stonemason. Though he was initially dismissed abroad as a Nazi tool, post-war historians since the 1950s have largely judged him solely guilty-a lone arsonist exploited by Hitler. Hett's book reopens the case, providing vivid portraits of key figures, including Rudolf Diels, Hermann Goering, Joseph Goebbels, and the historian Fritz Tobias, whose account of the fire has, until now, been the standard. Making use of a number of new sources and archives, Hett sets the Reichstag fire in a wider context, revealing how and why it has remained one of the last mysteries of the Nazi period, and one of the most controversial and contested events in the 20th century.

Nazism is usually depicted as the outcome of political blunders and unique economic factors: we are told that it could not be prevented, and that it will never be repeated. In this explosive book, Guido Giacomo Preparata shows that the truth is very different: using meticulous economic analysis, he demonstrates that Hitler's extraordinary rise to power was in fact facilitated -- and eventually financed -- by the British and American political classes during the decade following World War I. Through a close analysis of events in the Third Reich, Preparata unveils a startling history of Anglo-American geopolitical interests in the early twentieth century. He explains that Britain, still clinging to its empire, was terrified of an alliance forming between Germany and Russia. He shows how the UK, through the Bank of England, came to exercise control over Weimar Germany and how Anglo-American financial support for Hitler enabled the Nazis to seize power. This controversial study shows that Nazism was not regarded as an aberration: for the British and American establishment of the time, it was regarded as a convenient way of destabilising Europe and driving Germany into conflict with Stalinist Russia, thus preventing the formation of any rival continental power block. Guido Giacomo Preparata lays bare the economic forces at play in the Third Reich, and identifies the key players in the British and American establishment who aided Hitler's meteoric rise.

The events of 1989 that brought an end to the so-called East Bloc may have increased women's opportunities to write and publish, or at least changed the circumstances under which they do so. Still writing from a certain historical and cultural margin, these women from East Central Europe have begun to explore a new freedom whose fruits are displayed to exhilarating effect in this book-a freedom to experiment, to innovate, to create a literature uniquely expressive of their world. This volume for the first time allows English-speaking readers to discover the pleasures of these women's writing. A rich compendium of fiction by twenty-five women from eighteen different nations ranging from Lithuania to Ukraine to Poland, the Czech Republic, Romania, Albania, and Slovenia, The Third Shore brings to light a whole spectrum of women's literary accomplishment and experience virtually unknown in the West. Gracefully translated, and with an introduction that establishes their political, historical, and literary context, these stories written in the decade after the fall of the Iron Curtain are tales of the familiar-of illness and death, love and desire, motherhood and war, feminism, and patriarchy-reconceived and turned into something altogether new by the distinctive experience they reflect.

Over the years I have incurred debts to many individuals in the preparation of this work. I have benefited from discussions with several colleagues, who were generous with their time and encouragement. Among these are Jeremy Noakes, Volker Berghahn, Richard Evans and John Hiden. I would like in particular to thank Ian Kershaw who read and made valuable comments on the manuscript. I would also like to thank Andrew Wheatcroft of Routledge for his support. I am indebted to the secretarial staff at Rutherford College, University of Kent for their unstinting assistance in helping me produce the Document Section. Finally, I would like to thank my wife Anne who was excessively patient and understanding during the researching and writing of this book. Without her loving support this book could not have been written. It is to our children, Chris and Lizzie, that I would like to dedicate this work, not least for the manner in which, in their own ways, they have tolerated their father’s preoccupation with history and even developed a resigned sense of humour.

Перед Вами – чотиримовний (англійсько-німецько-французько-український) “Словник термінології Європейського Союзу”, що став результатом термінологічної роботи проекту “Лабораторія наукового перекладу”. Словник було створено під час 14-х багатогодинних термінологічних семінарів, протягом яких експерти “Лабораторії” обговорювали вміщені до словника терміни та терміносполуки. Проект, що тривав у липні-грудні 2005 року, було здійснено громадською організацією “Молодіжний гуманітарний центр” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та сприяння Національного університету Києво-Могилянська академія. Експертами “Лабораторії наукового перекладу” та учасниками семінарів стали фахівці з європейського права, спільних політик ЄС, міжнародної політики, світової економіки та міжнародних освітніх програм, а також професійні філологи, перекладознавці та термінознавці . Об’єднавши представників найширшого кола дисциплін, координатори “Лабораторії” прагнули відповісти на найбільший виклик перекладацького та термінотворчого процесу: його засадничу міждисциплінарність. Особливості цього словника Істотною рисою цього словника є його багатомовність. Нинішній Європейський Союз, що об’єднує 27 європейських країн, має 23 офіційні мови, кожна з яких відбиває частинку багатої та розмаїтої культури ЄС. Термінологія Європейського Союзу також не формувалася з огляду на одну-єдину мову: часто вона була результатом не тільки політичних, економічних і соціальних, але й лінґвістичних компромісів. З цієї причини у перекладі термінології ЄС неможливо уникнути компаративного підходу. Але якщо аналіз ключових понять терміносистеми ЄС в кожній з 23-х офіційних мов є завданням надмірним, то порівняння термінологічних версій, уживаних в трьох робочих мовах ЄС - англійській, французькій та німецькій – виявилося дуже корисним. Дуже часто саме порівняння різних мовних версій могло наштовхнути на те чи інше перекладацьке рішення. Англійські, німецькі та французькі версії було взято з офіційних текстів Європейського Союзу: джерел первинного та вторинного права ЄС, офіційних багатомовних словників Союзу та офіційних прес-релізів інституцій ЄС. Оскільки більшість цих документів мають різномовні паралельні версії, робота над Словником змогла використати справжній багатомовний потенціал термінології ЄС. Українські версії були витворені в результаті тривалих та гострих дискусій термінологічних семінарів “Лабораторії наукового перекладу”. Нинішнє видання складається з трьох частин. У першій вміщено, власне, чотиримовний Словник термінології ЄС, упорядкований за англійською абеткою. У другій ви знайдете німецький, французький та український покажчики, що дозволить здійснювати пошук за кожною з цих мов. З огляду на те, що проблеми транскрипції та транслітерації чужомовних імен залишається однією з ключових у справі перекладу, у третій ми вмістили список імен основних діячів нинішнього ЄС та його історії.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

Вип. 3. - 2010. - 344 с.

Третій випуск біобібліографічного довідника серії «Українські історики» присвячено дослідникам минулого України та українським ученим, які досліджують історію інших країн. Випуск містить біобіб-ліографічні матеріали про 261 вченого, які працювали або працюють у наукових установах, вищих навчальних закладах, державних установах, громадських організаціях тощо в Україні або за її межами. Довідник розрахований на суспільствознавців, викладачів вузів, учителів, студентів, усіх, хто цікавиться історією історичної науки. Дані зібрані станом на 2006-2009 pp.

Минералогическое сочинение Бируни известно ученым сравнительно давно по рукописи, хранящейся в библиотеке Эскуриала в Испании. Однако, вследствие общей неудовлетворительности рукописи, она оказалась мало пригодной для научного использования, и в целом этот труд Бируни в широкий обиход науки не вошел. Лишь в 20-е годы текущего столетия в библиотеке частного лица в Кайсери (Турция) была обнаружена вторая рукопись этого сочинения, а вскоре в библиотеке Серая (дворце султанов) в Стамбуле обнаружили третью рукопись. Последняя оказалась наилучшей. Пользуясь указанными тремя рукописями, известный немецкий арабист Ф. Кренков подготовил критический текст «Минералогии», который был издан в Хайдарабаде (Индия) в 1936—1937 гг. (1355). С этого издания и сделан предлагаемый вниманию читателей русский перевод. Это первый полный перевод книги Бируни на другой язык. К моменту, когда была начата работа над переводом, имелись только немецкий перевод предисловия г и английский перевод значительной части главы о жемчуге, сделанный Ф. Кренковым. Кроме того, отдельные отрывки в переводах на европейские языки появились в ряде специальных исследований. Книга Абу Райхана Мухаммеда ибн Ахмеда ал-Бируни под названием «Китаб ал-джамахир фи ма'рифат ал-джавахир», что буквально означает «Книга собраний сведений для познания драгоценностей», ценна для нас не только как самая обширная сводка минералогических знаний средневековья, но еще более ценна тем, что в строках этой книги мы то тут, то там встречаемся с высказываниями самого автора, в которых он раскрывает нам и свой творческий метод, и свои мысли о природе, свое мировоззрение. Бируни не просто компилирует свою книгу из творений древних и современных ему авторов — он к обширному литературному материалу добавляет свои собственные наблюдения, описания опытов и рассказы, собранные им среди знатоков камней и ремесленников-ювелиров. Этот личный элемент в книге, рассказ, ведущийся от первого лица, всегда открывает путь для более близкого понимания не только того, что нам сообщает автор, но и того, как сам он относится к сообщаемым сведениям. Именно в тех местах книги, где с читателем говорит сам Бируни, меньше всего ощущается, что между автором и читателем лежат девять столетий. Перевод книги Бируни оказался делом достаточно трудным. К данному сочинению вполне подходит замечание, сделанное академиком И. Ю. Крачковским о стиле сочинений Бируни в целом: «арабский язык не был для него родным, и, вероятно, отчасти поэтому стиль его очень своеобразен и никак не может быть назван легким. В специальных работах он крайне сжат, и сам ал-Бируни говорит, что он пишет не для начинающих, однако, и в обычном повествовательном изложении нередко чувствуется большая смелость, а иногда и неловкость конструкций, требующих немалых усилий для понимания».

Как ковался германский меч, другими словами — как Гитлер го­товил свое государство и свою армию к покорению мира? Этот во­прос интересует каждого, кто хочет постичь историю Второй миро­вой войны во всей ее полноте. Сотрудник Имперского министерства экономики Ганс Керль за­метил однажды, что «обязательной предпосылкой для успешного ве­дения войны является мощная военная экономика». Заблаговремен­ная милитаризация германской экономики и перестройка всей промышленности на военные рельсы являлись одной из основ кон­цепции блицкрига, что вроде бы оправдывалось в первые годы Второй мировой войны, вплоть до конца 1941 года. А дальше? . Кого винить в том, что немецкие солдаты были не в состоянии продолжать победные наступления на фронте, а гражданское населе­ние в Германии все более разочаровывалось в режиме, простаивая километровые очереди, чтобы получить по карточкам свою ограни­ченную норму продовольствия? Так была ли гитлеровская Германия действительно великой или это очередной миф XX века? История показала, что германский меч изначально был ржа­вым. Книга «Как ковался германский меч» (в оригинале «Die deutsche Industrie im Kriege 1939—1945»), написан­ная коллективом сотрудников Германского института экономических исследований, базируется на материа­лах, собранных институтом во время войны по заданию сначала Имперского министерства хозяйства, а за­тем Управления военно-хозяйственного планирования. С того времени сохранилась рукопись, подготовленная главным образом тогдашним руководителем отдела промышленности института, доктором Рольфом Ва-генфюром, который на протяжении ряда лет являлся сотрудником института. Долгое время работа считалась пропавшей. Когда в апреле 1953 года доктор Фердинанд Фриденсбург, пре­зидент Германского института экономических исследо­ваний, просматривал каталог библиотеки Конгресса в Вашингтоне, он, к своему удивлению, натолкнулся на датированную 1945 годом совершенно неизвестную ему публикацию института о германской военной эко­номике периода Второй мировой войны. Только спус­тя некоторое время выяснилось, что речь идет об ори­гинале рукописи, взятой при вступлении союзных войск в Берлин каким-то американским офицером ин­тендантской службы и позднее переданной одному небольшому университету в Соединенных Штатах. На основе этих сведений удалось вернуть первоначаль­ную рукопись и подготовить настоящее издание. книге содержится множество в значительной сте­пени не публиковавшихся ранее данных по военной эко­номике гитлеровской Германии накануне и в период войны.

Говоря об архитектуре Третьего рейха обычно употребляют слова: гигантомания, мегаломания, "мания величия". Пожалуй, ни один из политических режимов в истории человечества не удостаивался столь частых обвинений в гигантомании, как национал-социалистическая диктатура. Однако можно ли всю архитектуру Третьего рейха относить к монументальной? Существовала ли вообще национал-социалистическая архитектура? И если так, то каковыми были черты этого архитектурного стиля?

З урахуванням досягнень сучасної медицини викладено методи клінічного обстеження хворих, сучасні відомості про етіологію, патогенез, клініку, лікування та профілактику більшості захворювань внутрішніх органів відповідно до навчальної програми підготовки стоматологів. Навчальний посібник складається з 3 розділів: перший присвячено клінічним методам обстеження хворих, другий — патології різних органів і систем (дихання, кровообігу, травлення та ін.), третій — стоматологічним проявам при захворюваннях внутрішніх органів. Може бути корисним для студентів-стоматологів вищих медичних навчальних закладів.

Основна частина пропонованої книжки, крім Вступу і Життєпису, містить шість розділів, у яких висвітлені різні аспекти діяльности Івана Пулюя. У Вступі подано сконденсований творчий портрет Івана Пулюя як високо-талановитої людини у своїй багатогранності. Найбільше уваги приділено фізичним дослідженням (розд. 2), які стосуються трьох напрямів: молекулярної фізики, катодного проміння та Х-променів. Останню галузь Пулюєвої наукової праці проаналізовано найґрунтовніше і викладено в контексті відповідного етапу розвитку фізики кінця XIX – початку XX ст. Третій розділ присвячено електротехнічній діяльності науковця, а четвертий – його науково-популярним працям. У подальших трьох розділах описано громадсько-політичну, перекладацьку та публіцистичну активність Івана Пулюя. Останній (восьмий) розділ подає відомості про те, як поширювалося знання про нього, як пам'ять про нашого великого земляка поступово ставала надбанням свідомости щораз ширших кіл української (а частково і міжнародної наукової) громадськости. У додатках вміщено основні дати життя і діяльности, бібліографію праць I. Пулюя, список доступних нам публікацій про нього, а також передрук першої публікації молодого Пулюя Споминка о Тернополі.