Ч. 2 : в літах 1850-62. - 1905. - 766 с.

ГОЛОВАЦЬКИЙ Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — укр. мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громад. діяч, чл. Рос. геогр. т-ва, почес. чл. Т-ва історії і старовини російської з 1866. У 1834 — 35 навч. в духовній академії в Кошице та ун-ті в Пешті; закін. 1841 Львів. ун-т. У 1842 — 48 був священиком. Протягом 1848 — 67 працював професором, а 1863 — 64 — ректор Львів. ун-ту. В 1868-88 — голова Віденської археогр. комісії, одночасно (з 1871) — голова Тимчас. комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею. Належав до «Руської трійці», організував випуск альм. «Русалка Дністровая» (1837). Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні Галицької та Угорської Русі», кн. 1 — 4, 1878; «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині», 1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867). Велике значення у справі відродження укр. шкільництва і культури мала «Грамматика руского Азыка» Г. (1849), яка спиралася на мовну практику Галичини, була осн. посібником у школах до 1862. На підставі нових діал. даних Г. здійснив одну з перших у вітчизн. мовознавстві спроб опису діал. диференціації укр. мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях» (1848); виділив волин.-поділ. (або українське), галицьке (або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність укр. мови, підкреслював її глибокі істор. корені. У питаннях реформування правопису, витворення норм укр. літ. мови виявляв непослідовність. Створив «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини, Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія, собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии...» (1857 — 59, літери А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).

Історія українського народу має в собі так багато драматичности, що під тим оглядом ледви чи може йти в порівнання історія инших європейських народів! Бо подумати тільки! Один і той- самий народ знаходився раз на вершку гарного розвою і стояв у першому ряді між усіма європейськими народами, а другий раз був знов у найбільшому занепаді, так що тоді зістався у послід- ньому ряді майже поза усіма тими народами. І це видко на всіх ділянках його розвою, а особливо на політичнім полі. Давня київська держава з політичним центром на східній Україні і галицько- волинська з осередком на західній Україні були такими вартісними історичними проявами, що займають дуже почесне місце в політичній історії Европи. Не таке визначне становище має козацько-українська держава, але вона є дуже важною історичною появою, а для дальшої долі українського народу просто нео ціненою. Це є позитивний бік нашої історії. Але е й неґативний, як контраст до тамтого, а він виказує кілька і то великих політичних катастроф.

У книзі розглядається основні етапи Українсько-Польської війни у листопаді 1918 - липні 1919 рр., хід бойових дій на Галицькому і Волинсько-Холмському фронтах; аналізується військове будівництво ЗУНР, організація УГА і Війська Польського, діяльність військово-дипломатичних місій у Східній Галичини. Показано вплив геополітичної ситуації у Центрально-Східній Європі на хід і результати Українсько-Польської війни. Вперше залучено до наукового обліку неопубліковані документи з архівів України, Польщі, Чехії. Книга розрахована на істориків, політологів, дипломатів, військових, краєзнавців, та усіх хто цікавиться історією України XX ст.

Видання пояснює й переосмислює одну з найбільш контроверсійних подій церковної історії України і Білорусії – Берестейську унію (1596), в наслідок якої більшість єпископату визнало верховенство папи римського, залишаючись вірними візантійсько-слов’янській літургійній традиції та східнохристиянському етносу. Автор аналізує процес релігійно-культурних реформ у Київській митрополії в світлі її традиційних взаємин із Великою Церквою в Царгороді саме в той час, коли Польсько-Литовська Річ Посполита і загалом Європа вирували від реформаційних рухів – протестантського й католицько-реформаторського. Він показує, яким чином внутрішні проблеми руського суспільства, укладені наслідками докорінних перетворень, які започаткував царгородський патріарх Єремія ІІ у 1688-1589 рр (до і після відвідин Москви, де він змушений був надати тамтешній Церкві ранг патріархату), спричинилися до рішення єрархії Київської митрополії вийти з-під зверхності Царгорода. У книзі описується юрисдикційний статус Руської Церкви від часів Хрещення до кінця XVI ст., дається оригінальний огляд її взаємин із грецьким православним світом під османським пануванням, аналізуються церковно-політичні та міжконфесійні відносини. Показано також, як впливали стосунки між єрархією та мирянством на процеси духовного відродження й оновлення церковного життя. Усе це – а ще проникливий погляд на звичаї ранньомодерної доби, психологічні портрети відомих діячів, характеристики проводирів Церкви, полемістів, опис місць, що мали відношення до унії, картографічний та ілюстративний матеріал, джерельні й довідникові додатки – робить Кризу і реформу цікавою книжкою як для фахівців, так і для всіх, хто хоче пізнати минуле та зрозуміти сьогоднішню релігійну ситуацію в Східній Європі.

Коллективная монография суммирует итоги более чем столетнего периода изучения восточных славян. В ней освещаются проблемы этнической истории восточных славян, их взаимоотношения с балто- и финноязычными и другими соседящими народами, проблемы ранней и поздней колонизации восточноевропейских земель, генетических истоков восточных славян и славянской `прародины. Анализируются различные системы антропологических признаков, позволяющих использовать антропологический материал в качестве исторического источника. Это диагностика физического типа древнего и современного населения, дерматоглифика, одонтология, генетические маркеры, палеодемография, ономастика, фотопортрет. Работа коллектива авторов не просто подводит итоги сделанного за столь продолжительный период изучения восточнославянской антропологии, но, с учетом новых направлений исследований в мировой антропологической науке, с применением методов многомерной статистики и использованием новейших антропологических методик, продолжает разработку как полученных ранее, так и собранных вновь антропологических материалов. Монография предназначена для широкого круга научной общественности и всех, кто интересуется вопросами древней и современной истории России.

У книзі висвітлюється політична історія Західної України міжвоєнного періоду. На широкому тлі динамічно змінюваної політичної ситуації розкривається весь спектр складного й неоднозначного українського суспільно-політичного руху в Східній Галичині і Західній Волині. Для вчителів-істориків, викладачів та студентів, політологів.