Сказания, легшие в основу бретонских романов и новейшие относительно них гипотезы.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Т. 1 : Энциклопедия философских наук. Ч. 1: Логика. - 1929. - 369 с.

«Мазе́па» (в оригіналі з двома p — «Mazeppa») — романтична поема Джорджа Байрона, написана ним в Венеції (Італія) з 2 квітня 1817 по 26 вересня 1818 роки, опублікована в 1819 р.

Эта книга преследует двоякую цель. Во-первых, ее задачей является дать читателю-неспециалисту общее руководство по современной философии; во-вторых, я надеюсь, что читатели, ознакомившиеся с таким общим обзором, получат возможность перейти к более систематическому самостоятельному изучению. Оба эти соображения побудили меня приняться за данную работу. Чтобы облегчить это изучение текстов, я сопроводил книгу обширной библиографией. Если мне удастся пробудить в читателе интерес к подробному изучению современной философии и указать ему путь к этому, то моя задача выполнена. Эта книга является результатом лекций, прочитанных мною американским военным слушателям в течение зимнего семестра 1945/46 года. Этим можно объяснить некоторые ее недостатки, и в особенности несовершенство формы и способа выражения. Выбор из обширного материала современной философии основывался на следующих принципах. Рассматривались только английские, французские и немецкие философы; исключение было сделано лишь для ограниченного числа особенно выдающихся случаев (диалектический материализм, Кроче, Джемс, Дьюи). Но даже в этих пределах невозможна была попытка дать исчерпывающую картину философии каждой страны. Я должен был довольствоваться упоминанием лишь тех школ и философов, которых я считал особенно характерными. Кроме того, я не мог и пытаться дать полный обзор каждого современного философского течения (тем более каждого философа); я мог лишь в общем наметить основные линии современной мысли. В изложении я старался, насколько возможно, выявить единство различных частей работы каждого автора и особенно много усилий приложил к тому, чтобы наряду с самим учением воспроизвести метод автора, его манеру выражения и ход развития его мыслей. Сохранить особенность каждой работы было первоочередной заботой, что требовало различной терминологии для каждой главы. Так, я не считал возможным или уместным отбрасывать яркую образность языка Бергсона и Марселя и в то же время воспроизводить сухой стиль Хейдеггера во всей его педантичной точности. Вследствие этого каждая из глав обладает совершенно различной степенью трудности. Я советую начинающему пропустить при первом чтении трудные главы о неокантианстве, Гуссерле, Хейдеггере и Уайтхеде и довольствоваться сначала чтением вводных и заключительных разделов. Чтобы сделать книгу более полезной, мною приложена к ней библиография, содержащая довольно полный список произведений каждого автора — которому уделяется особая глава,— вместе с подбором соответствующей литературы. В связи с этим я избегаю ссылок на данную литературу в самом тексте и советую обращаться к самим произведениям. Именно из них и нужно исходить, чтобы избежать опасности ложных и необоснованных истолкований.

Вип. 1. - 1960. - 316 с.

Перший випуск історичного нарису «Нове українське письменство» вийшов з друку 1924 року в Києві, як публікація видавництва «Слово». М. Зеров присвятив його добі Котляревського-Квітки. Другий випуск, як заповів автор у своїй передмові, мав охопити добу романтизму та початки реалізму. В третьому випуску М. Зеров планував зайнятися дальшим розвитком реалізму та модерними течіями, і виклад мав закінчитися «на самім порозі сучасности». Але випуски другий і третій не появились. Проте свій намір дати повний огляд нової української літератури М. Зеров здійснив пізніше. Цей огляд являє собою курс його лекцій, читаних у Київськім Інституті Народньої Освіти в другій половині 20-тих років.

Пропоноване видання 1968-го року містить добірку творів українських поетів-романтиків так званого "дошевченківського періоду", тих людей - від Боровиковського, Шпигоцького та Срезневського до Метлинського, Чужбинського і Забіли, кого Михайло Максимович влучно означив як poetae minores, маючи на увазі перш за все відносно незначну артистичну вартість їхніх творів у порівнянні з потужною та художньо довершеною поезією Шевченка. У порівнянні з більш поширеною антологією раннього українського романтизму, що вийшла у 1987 році у серії "Бібліотеки української літератури", яку й зараз не важко знайти, скажімо, на Петрівці, видання 1968 року більш рідкісне. Від його наступника його відрізняє перш за все трохи інша добірка авторів (скажімо, тут є Бодянський та Макаровський, але немає Маркевича, Щоголіва і галицьких романтиків), наявність, окрім поезії, критичних виступів (головно передмов до видань) і листування, а також грунтовна передмова Ієремії Айзенштока, яка вигідно відрізняється від передмови М. Т. Яценка меншою кількістю совєтських штампів та ритуальних фраз

Джеймс-Фенімор Купер (1789–1851) — видатний американський письменник романтичного напрямку. Його обдарування найповніше розкрилося в книжках про індіянів, що складають знаменитий цикл «Шкіряна панчоха», куди входить і «Звіробій». Головна тема цих творів — боротьба індіянських племен проти американських колонізаторів, драматична історія загибелі родового укладу індіянів під хижацьким наступом капіталістичної «цивілізації».«Читаючи Купера, — писав славнозвісний французький фантаст Жюль Верн, — я ніколи не відчував утоми. Деякі з його романів гідні безсмертя, і я сподіваюсь, про них пам'ятатимуть і тоді, коли так звані літературні гіганти пізнішого часу кануть у Лету».Безперечно, до таких творів Ф. Купера Жюль Верн відносив і «Звіробоя»

«Золотий горнець. Казка з нових часів» (нім. Der goldne Topf) — повість німецького письменника-романтика Ернста Теодора Амадея Гофмана. Вперше була опублікована 1814 року. Твір складається з дванадцяти вігілій, події відбуваються в Дрездені. Головний герой - студент теологічного факультету Анзельм. На вшестя (свято Вознесіння Ісуса Христа на небо), поспішаючи в таверну, він розчавив яблука старої торговки на базарі. Незважаючи на те, що Анзельм віддав їй всі свої гроші, бабця прокляла його. З цього часу і починаються його дивно-химерні пригоди.

A pioneer in legal and political theory, Schmitt traces the prehistory of political romanticism by examining its relationship to revolutionary and reactionary tendencies in modern European history. Both the partisans of the French Revolution and its most embittered enemies were numbered among the romantics. During the movement for German national unity at the beginning of the nineteenth century, both revolutionaries and reactionaries counted themselves as romantics. According to Schmitt, the use of the concept to designate opposed political positions results from the character of political romanticism: its unpredictable quality and lack of commitment to any substantive political position. The romantic person acts in such a way that his imagination can be affected. He acts insofar as he is moved. Thus an action is not a performance or something one does, but rather an affect or a mood, something one feels. The product of an action is not a result that can be evaluated according to moral standards, but rather an emotional experience that can be judged only in aesthetic and emotive terms. These observations lead Schmitt to a profound reflection on the shortcomings of liberal politics. Apart from the liberal rule of law and its institution of an autonomous private sphere, the romantic inner sanctum of purely personal experience could not exist. Without the security of the private realm, the romantic imagination would be subject to unpredictable incursions. Only in a bourgeois world can the individual become both absolutely sovereign and thoroughly privatized: a master builder in the cathedral of his personality. An adequate political order cannot be maintained on such a tolerant individualism, concludes Schmitt.

У книжці висвітлюються питання розвитку української літератури в контексті європейського процесу від середньовіччя до сучасності. Нариси, що її складають, відтворюють значні етапи ідейно-естетичного руху як української, так і інших літератур — Відродження, бароко, романтизм, критичний реалізм XIX ст. та соціальний реалізм.

Т. 1. - 508 с.

Выходящая в русском издании книга Дж. Спадолини посвящена развитию европейской идеи в эпоху романтизма, осмыслению общности всех европейских наций передовыми итальянскими интеллектуалами ро мантиками первой трети XIX века. Благодаря обширным малоизвестным историческим материалам книга раскрывает читателям духовный мир эпохи романтизма.

Эта книга — сжатая история западного мировоззрения от древних греков до постмодернистов. Эволюция западной мысли обладает динамикой, объемностью и красотой, присущими разве только эпической драме: античная Греция, Эллинистический период и императорский Рим, иудаизм и взлет хрис-тианства, католическая церковь и Средневековье, Возрождение, Реформация, Научная революция, Просве-щение, романтизм и так далее — вплоть до нашего времени. Каждый век должен заново запоминать свою историю. Каждое поколение должно вновь изучать и продумывать те идеи, которые сформировало его миропонимание. Для учащихся старших классов лицеев, гимназий, студентов гуманитарных факультетов, а также для читателей, интересующихся интеллектуальной и духовной историей цивилизации.

Ноймайру удатось достичь в области биографии и патографии таких высот, которые вряд ли под силу другим авторам. В этой книге автор "исследует", истории болезней И Н. Гуммеля, перебросившего мостик между классикой и романтизмом, К. М. фон Вебера, Ф. Мендельсона Бартольди, Р. Шамана, И. Брамса и Л. Брукнера. Врач и ученый А. Ноймайр анализирует биографии мастеров, обращая особое внимание на их болезни или позднейшие следствия этих недугов. Влияние болезней на творчество тоже оказывается в поле зрения автора. Он скрупулезно рассматривает источники, высказывания современников, собирает воспоминания, разрозненные факты и часто вступает в противоречия с коллегами-медиками. Свои диагнозы он ставит, основываясь на достижениях современной науки, принимая, однако, во внимание свидетельства современников и документы той поры.

Автор книги - Дені де Ружмон - видатний мислитель, філософ і есеїст, один із найяскравіших інтелектуалів Європи останніх років цього століття. У книзі "Любов і західна культура" вихідним пунктом автора є аналіз міту про Трістана та Ізольду. Автор прослідковує присутність подиху любові у європейській культурі протягом періоду від XII до XX століття, розглядає ті зв'язки, що поєднують любов із містикою та війною. Книга Дені де Ружмона - це глибокозмістовне есе, що межує із дослідженнями з історії культури, релігієзнавства, соціології і психології тощо. Проникливий дослідник світу може й сам дописати продовження цієї книги.