Т. 1. - 472 с.

Сер. 2 : Ковры. - 1912. - 24 с.

"Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины 18 в.". Складений I. Ф. Павловським і виданий Полтавською губернською вченою архівною комісією у 1912 р., де наведено біографії уродженців Полтавської губернії: письменників, учених, художників, композиторів (433 записи і 62 портрети). У 1913 р. було видано "Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины 18 века", в якому наведено 85 біографій, а також поправки до "Словаря".

Дане видання є збіркою головних архітектурних пам'яток міста Полтава кінця XVIII — початку XIX століття. Автор досліджує їх форму, деталі, історію виникнення, архітекторів. Аналіз архітектури спирається на історію міста (яка викладена у праці досить докладно і пояснює зв'язок між історичними подіями та зовнішнім виглядом Полтави). Розглядаються в основному храмові споруди (церква Спаса, Хрестоздвиженський монастир тощо).

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Книга являє собою спогади українського громадсько-політичного діяча Віктора Андрієвського про події Української революції 1917-1921 рр. на Полтавщині. Цей том охоплює період Української держави гетьмана Павла Скоропадського.

Автор розповідає про життя та творчість української художниці і письменниці Марії Башкирцевої, яка народилася на Полтавщині, жила і працювала у Парижі, а за свій короткий життєвий шлях (померла від тяжкої хвороби на 24-му році життя) здобула великого успіху, залишив чимало художніх полотен, зокрема, на українські теми. Книга, що вийшла у Празі в серії "Майстри українського мистецтва", проілюстрована автопортретом та декількома репродукціями її художніх творів.

Вип. 1 : Вирізування і настилування. - 1928. - 6 с.

Описано різні шитва: золотошвейні роботи, вишивка й мережка на рушниках і хустках, а також шитво на одязі в різні історичні періоди. Відзначено згубний вплив промислового капіталізму на самобутність цього виду ужиткового мистецтва і водночас поява стимулів до створення вишивальної промисловості. Наведено статистичний матеріал щодо народних промислів цього напряму в 20-ті роки ХХ ст. в Полтавській області. Книгу ілюстровано фотографіями.

Книга розглядає поширення різьбярства на Полтавщині — історію виникнення і розвитку ремесла. Більш детально висвітлюється діяльність двох майстрів різьбярства — Якова Халабудного та Василя Гарбуза. Містяться біографії кожного різьбярів, описується їх творче становлення, аналізується техніка, манера виконання, додаються фото із зображеннями їх робіт.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

Книга посвящена русско-английским отношениям во время Северной войны. Рассмотрены: подготовка и начало Северной войны, Полтавская победа, Аландский конгресс 1718-1719 гг., англо-шведский союз и разрыв дипломатических отношений Англии и России и др.

Цю малу розвідку уважаю за фрагмент ширшої праці, яку повинен скомпонувати якийсь наш Клявзевіц, військовик і політичний мислитель, на тему — чи Росія є непоборна? Своїм змістом праця ця мала б довести, що спроби мілітарного розбиття і політичного поділу московської імперії в минулім: і в 1709 (що пробував я), і в 1812. і в 1914, і в 1941, — не вдалися зовсім не тому, що вони не могли вдатися, а через стратегічні, а ще більше політичні помилки, яких можна б оминути, а також через припадкові перешкоди, яких й могло не бути.

Юрієм Шевельовим доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, – а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.