Если бы я предпринялъ описать все то, что можно найти любопытнаго об малой Россіи для человЂка ищущаго въ малЂйшихъ вещахъ безконечно великихъ слЂдовъ премудрости Божїя; то предпрїятїе мое требовало бы не одного года. Подробное описанїе древняго и нынЂшняго, физическаго и нравставеннаго состоянія страны сея составило бы превеликую книгу. Всякъ знаетъ, что она имЂла прежде своихъ собственныхъ ВладЂтелей, была раздЂляема такъ, какъ и другїя области нынЂшней Россїйской Имперїи, на Княженїя и УдЂлы, послЂ того на Воеводства и ПовЂты, потомъ на Полки и ПовЂты, потомъ на НамЂстничества и УЂзды, а наконецъ, во исполненїе благословеннаго опредЂденїя управляющихъ всЂми Россїями судебъ, раздЂлена на Губерніи и ПовЂты же, или УЂзды. Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны, и сохранили по нынЂ нЂкоторые свои обряды и суевЂрїя, свойственныя каждому народу до толЂ, пока онъ образуется просвЂщенїемъ. Всякъ знаетъ и то, сколь много они даже по сїе время отличаются отъ всЂхъ другихъ народовъ, и даже отъ своихъ единоземцовъ, одЂянїемъ, языкомъ и многими другими свойствами, которыя отчасти описаны въ разныхъ Исторіяхъ, Землеописаніяхъ, Путешествіяхъ и Запискахъ. СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

В монографии 1853 года на обширном материале показывается, что славянский язык гораздо ближе к древнейшему языку отдаленной Индии, чем другие языки Индо-Европейской группы. В отличие от других языков, славянский язык имеет только случайные, а не органические отличия звуков по сравнению с санскритом и содержит огромное количество слов общих двум рассматриваемым языкам или родственным по первоначальной своей основе - корню.

Ч. 1 : в літах 1835-49. - 1905. - 614 с.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Описание: Целью настоящего труда было дать пособие для студента-медика и молодого врача по латинскому языку, причем составитель исходил из желания представить вкратце полный обзор латинской грамматики с упражнениями и хрестоматией из Цельса. Весь учебник распадается на четыре отдела. В первом помещена морфология с упражнениями и задачами; во втором — избранные параграфы синтаксиса применительно к хрестоматии; в третьем — хрестоматия из Цельса с руководящими комментариями по грамматике, а также собрание изречений, цитат, поговорок и, наконец, в четвертом отделе — ответы задач и русские переводы упражнений и статей из хрестоматии, статья „О правильном написании и произношении медицинских терминов" и латино-русский словарь. В морфологии даны только основные примеры; все исключения как излишний баласт выпущены. В упражнения введены с первых же шагов рецепты, анатомическая номенклатура, фразы из сочинения Цельса, и вообще весь материал для чтения носит почти строго медицинский характер. Разумеется, поместить все, что относится к области медицинских терминов, было нельзя да и не входит в задачи такого рода пособий. Для оживления материала в упражнении введены повсюду сентенции медицинского и философского характера и отдельные выражения, встречающиеся в медицинских книгах.

Ч. 1. - 1946. - 252 с.

Т.1, ч. 1. Этимологический словарь русского языка. - Вып. последний : (тело - ящур). - 1949. - 142 с.

Ниже печатается окончание этимологического словаря Α. Γ. Преображенского, начало которого (от a до сулея) было издано в 1910—1914 гг. Для своего времени словарь Â. Г. Преображенского имел очень большое значение. Словарь печатается в том виде, в каком он сохранился в рукописи автора. Изменения внесены только в орфографию—русскую, украинскую, белорусскую и болгарскую в соответствии с ныне действующиии нормами. Этимологический словарь А. Г. Преображенского, законченный составлением около 35 лет назад, отражает методологию того времени. Β советский период вопросы сравнительно-исторического метода, на основе которого строится этимологический словарь, подверглись коренному пересмотру. Это побудило Институт русского языка взяться за составление нового этимологического словаря русского языка, который должен отвечать методологическим требованиям советского языкознания. ІІечатание окончания этимологического словаря А. Г. Преображенского даст в руки составителей материал р я дальнейшей работы.

Ч. 1. - 465 с.

Пропонований «Конспект лекцій з курсу української діалектології» видається на допомогу студентам-філологам, зокрема заочникам. В основу «Конспекту. » покладено курс лекцій, який протягом ряду років читав автор в Ужгородському державному університеті. Цей випуск «Конспекту. » присвячено вступним розділам. Укладений він в основному у відповідності з діючою університетською програмою з цього курсу. Проте у посібнику не всі розділи розроблені з однаковою докладністю. Ті з питань, які більш-менш достатньо висвітлені в інших посібниках, опускаються. Наприклад, при опрацюванні розділу «Історія вивчення українських говорів» потрібні відомості про вивчення українських говорів та діалектів в УРСР студент може знайти у посібнику А. А. Москаленка «Нарис історії української діалектології» (Одеса, 1961, 1962) та в статті Ф. Т. Жилка «Дослідження діалектів української мови за радянської доби (1917—1957 рр. )» (зб. «Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років». К. , 1957). Питання ж вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в країнах народної демократії, у нашій навчальній і науковій літературі поки спеціально не висвітлювалося. При вивченні загальної історії науки це питання досить важливе. У зв'язку з цим у пропонованому «Конспекті. » дещо докладніше, ніж інші розділи, викладено відомості про вивчення українських говорів за рубежем, зокрема в Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

Словник містить найбільш поширені на території України власні імена людей. Він повинен сприяти встановленню й закріпленню певних норм у написанні власних імен людей в офіційному та розмовно-побутовому вжитку.

Пражский лингвистический кружок - один из основных центров структурной лингвистики. Основан в 1926 году чешским лингвистом Вилемом Матезиусом и русским славистом Роман Якобсон, распался в 1953 году. Наибольший творческий подъём объединения пришелся на 30-е годы XX века. Настоящий сборник содержит наиболее важные и принципиальные работы преимущественно чехословацких языковедов, связанные с деятельностью Пражского лингвистического кружка и отражающие в основном классический период этого лингвистического направления до начала последней мировой войны. Авторы работ, представленных в сборнике - В. Матезиус, В. Скаличка, Й. Вахек, Л. Новак, Н. С. Трубецкой, Б. Трнка, Й. М. Коржинек, Фр. Данеш, В. Гавранек, Я. Мукаржовский, А. Едличка.

Настоящий учебник является логическим продолжением учебника для 1-го курса Поповой И. Н., Казаковой Ж. А., Кашинской Н. А. Учебник может быть использован на втором году обучения на факультетах иностранных языков, на филологических факультетах, а также на курсах иностранных языков. Учебник состоит из 12 уроков.

Східнослов'янське мовознавство не має ще вступного курсу до історії східньослов'янських мов. Такі вступні курси, як: "Введение в курс истории русского языка" А. Шахматова та "Введение в историю русского языка"Дурново можна вважати вже методологічно застарілими, та й не охоплюють вони всіх східньослов'янських мов, а тільки російську. А тим часом перед дослідниками виникає цілий ряд проблем, які треба дослідити перед тим, як почати саму історію цих мов – української, російської і білоруської.