Vol. 3 : I - Po. - 292 p.

  Текст у форматі PDF 10.12 Мб

Vol. 1 : Head and Neck. - 264 p.

Імунна система (ІС) людини і вищих тварин являється самостійною структурно- функціональною одиницею організму, що знаходиться в тісній взаємодії з іншими його системами. Головна функція імунної системи – це збереження сталості внутрішнього середовища організму шляхом постійного контролю за антигенним складом організму. Ця функція здійснюється шляхом розпізнавання і елімінації клітинами імунної системи чужорідних агентів антигенної природи, як тих, що проникли в організм екзогенно (мікроби), так і тих, що виникли в організмі ендогенно (клітини, що змінилися в організмі під дією вірусів, ксенбіотиків, ракові клітини). ІС складається з двох компонентів: вродженого і адаптивного (набутого, придбаного) імунітету, які знаходяться в тісній функціональній взаємодії. Вроджений імунітет філогенентично найбільш древній, і, мабуть, присутній в усіх багатоклітинних організмах, тоді як адаптивний імунітет є відносно молодим і наявний тільки у хребетних тварин. Вважається, що головна різниця між цими компонентами ІС заключається в специфічності: вроджений імунітет функціонує неспецифічно, набутий – специфічно. Ця різниця є умовною: як вроджений, так і адаптивний імунітет виконують єдине функціональне завдання, доповнюючи один одного, підключаючись на різних етапах чужерідної інвазії.

Підручник містить курс інформатики для старших класів загальноосвітніх навчальних закладів; відповідає чинній програмі. Розрахований на підготовку кваліфікованих користувачів, які знають будову й основні принципи роботи комп’ютера, володіють навичками його використання.

Углубленное исследование амариллисовых, произрастающих на территории Советского Союза, было предпринято в связи с тем, что они приобретают все большее и большее значение в жзни человека. Работа была выполнена в Ботаническом институте им. В.Л. Комарова АН СССР, в отделе "Ботанический сад" с 1953 по 1964 г., а также в отделе эволюционной морфологии и анатомии растений с 1964 по 1966 г.

Т. 1. - 2006. - 367 с.

Анатомія людини – це наука, яка вивчає форму та будову організму людини, а також досліджує закономірності розвитку цієї будови у зв’язку із функцією та оточуючим середовищем. Динамічне розуміння анатомії забезпечується вивченням: а) філогенезу (φυλον – рід, γενεσις – походження) шляхом порівняння будови різних тварин та людини. б) антропогенезу (ανθροπος – людина) шляхом порівняння розвитку людини в залежності від розвитку суспільства. в) онтогенезу (οντος – істота) шляхом порівняння будови індивіда на різних етапах його життя: ембріонального, в т. ч. плідного; постнатального, в т. ч. старіння (геронтологія).

Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову. Нормальна, або систематична анатомія людини вивчає будову «нормальної» тобто здорової людини, причому систематично, тобто, з розбиттям по системам органів, а потім на органи, відділи органів, та тканини. Анатомія людини має клінічні підрозділи: Нормальна анатомія — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла в нормі. Патологічна анатомія — вивчає вражені хворобою органи та тканини. Топографічна (хірургічна) анатомія вивчає будову тіла по ділянкам, з врахуванням положення органів та їх взаємовідношень відносно одне одного та відносно скелету людини. Нормальна (систематична анатомія) анатомія людини включає в себе вивчення організму за системами. Анатомія створює необхідну базу також для вивчення ряду клінічних дисциплін — терапії, хірургії, акушерства та гінекології, офтальмології, оториноларингології, дерматології та інших.

Викладено основні закономірності будови тіла свійських тварин за системами органів: скелет, з’єднання кісток, м’язи, система органів шкірного покриву, апарати травлення, дихання, органи сечовиділення і розмноження, серцево-судинна система, нервова система та органи чуття. Будову органів чи систем розглянуто з погляду онто- і філогенезу в порівняльному плані. Наведено особливості будови тіла свійської птиці. Для студентів вищих аграрних навчальних закладів ІІІ – IV рівнів акредитації із спеціальностей «Ветеринарна медицина» та «Зооінженерія».

Общеизвестно, что без знания анатомии невозможно вернопередать особенности фигуры человека, характер его движений. Профессор Барчаи пользуется для показа человеческого тела методом художественного изображения. Его анатомические рисунки не только точное воспроизведение человеческих костей и мускульной системы, но и работы художественной ценности. Книга — хороший справочник для начинающего художника при изучении строения человеческого тела. Она представляет большой интерес для каждого мастера изобразительного искусства, а также для всех тех, кто имеет какое-нибудь отношение к искусству, ибо она общедоступным и художественным методом знакомит с вечной темой изобразительного искусства — человеческим телом.

В основу учебника положен учебник `Анатомия человека` М.М.Курепиной и Г.Г.Воккена (1979 год). Наиболее значительные изменения и дополнения внесены в главы `Нервная система` и `Внутренние органы`. Большинство разделов учебника содержит материал по микроскопическому строению органов, их внутриутробному развитию и изменениям в течение жизни человека. Учебник предназначен для студентов и аспирантов биологических специальностей педагогических университетов и институтов. Может использоваться в качестве учебного пособия студентами факультетов дошкольного воспитания и других немедицинских специальностей, изучающих строение тела и возрастную морфологию человека, а также студентам, обучающимся по специальности `Психология` (глава 3. Нервная система).

У практичному посібнику «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розглядаються останні досягнення у вивченні клітинних та молекулярних механізмів апоптозу. Крім того, описані наявні методи виявлення та дослідження апоптотичних клітин in vitro та in vivo, значення апоптозу в розвитку злоякісних новоутворень та використання модуляторів апоптозу для лікування онкологічних хворих. Смерть живих організмів є предметом зацікавлення не лише природодослідників, але й філософів. Постійно виникає питання, чому смерть є неминучою і в багатьох випадках наперед запрограмованою. В останні три десятиліття наші уявлення про смерть клітин тканин та органів піддалися серйозному переосмисленню. Цьому сприяли відкриття, зроблені незалежно двома групами вчених, які використовували різні об'єкти та підходи у своїх дослідженнях. Очевидно, тут доречно згадати слова відомого фізика Макса Планка про те, що головною рисою кожної нової наукової ідеї є певне поєднання двох різних за суттю явищ. На початку 70-х років минулого століття австралійський вчений Джон Керр вперше описав особливості ультраструктурних змін, що відбуваються в клітинах ссавців під час їх фізіологічної загибелі, що не викликана дією якогось патогенетичного чинника. Пізніше він та його колеги (А. Віллі та А. Кюрі) з Едінбургу в Шотландії систематизували дані, що стосуються цього явища, та запропонували термін «апоптоз» для його позначення. Приблизно у той самий час інші вчені з Великої Британії - Сідней Пренер та його співробітник Джон Салстон, а також американець Роберт Горвіц, займаючись вивченням мікроскопічного грунтового хробачка Caenorhabditis elegans, ідентифікували гени, що контролюють загибель клітин під час розвитку цього примітивного організму. Значний інтерес до апоптозу на початку 90-х років минулого століття привів до виявлення у ссавців генів, подібних до «генів смерті» у нематоди (С. elegans). Після цих праць тема апоптозу стала не лише популярною, але й надзвичайно плідною. У комп'ютерній інформаційній системі PubMed станом на грудень 2004 року знаходилося біля 92000 наукових статей, в яких вживається термін «апоптоз» - слово, яке ще не так давно було малознайомим широкому колу природодослідників. Виявлення явища апоптозу стало справді революційним у біології і його можна порівняти з такими важливими відкриттями, як, наприклад, існування клітинного циклу. Тому першовідкривачі апоптозу стали розглядатися як імовірні претенденти на отримання Нобелівської премії з фізіології та медицини. Перед комітетом, який присуджує такі премії, стояло складне завдання. У результаті ретельного розгляду цього питання 10 грудня 2002 року в річницю смерті Альфреда Нобеля на церемонії вручення премії його імені перед королем Швеції стояли С. Бренер, Сер Дж. Салтсон і Р. Горвіц. Зараз це вже історія, хоч дискусії з приводу правомірності саме такого вибору Нобелівського комітету не припиняються. У книзі «Апоптоз і рак: від теорії до практики» узагальнені найновіші відомості про закономірності та механізми загибелі клітин евкаріютичних організмів. Порівнюються різні форми такої загибелі - апоптоз, який ще називають запрограмованою або фізіологічною смертю клітини, автофагія і некроз - патологічна смерть клітин. Практичний посібник «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розрахована на фахівців у різних галузях біології та медицини. Вона буде корисною не лише для лікарів-онкологів, але й для широкого кола читачів, які цікавляться новинками в галузі природничих наук.

Учебник предназначен для студентов, изучающих дисциплину «Архитектура ЭВМ и систем» специальности «Информационные системы», а также для слушателей институтов повышения квалификации, аспирантов и преподавателей, обеспечивающих учебный процесс по данной дисциплине. Книга будет весьма полезна и для специалистов, связанных с современными информационными технологиями, и для широкого круга пользователей компьютеров. Во второе издание учебника внесен ряд существенных изменений, связанных с бурным развитием отрасли информационных техно- логий. Допущено Министерством образования и науки Российской Федерации в качестве учебника для студентов высших учебных заведений, обучающихся по направлению подготовкидипломиро- ванных специалистов «Информационные системы».

Вихід у світ першого видання «Атласу анатомії людини» Френка Неттера в 1989 р. став значною подією для всіх, хто вивчає і викладає анатомію. Майже одразу ця книга стала однією із найпопулярніших у медичному світі. Така ситуація зберігається й донині. Цей успіх став можливий завдяки величезному художньому талантові доктора Неттера, чіткій роботі медичного видавництва і порадам доктора Шерон Коласино (Оберґ). Я радий, що взяв участь у роботі над другим виданням «Атласу анатомії людини», «Інтерактивним атласом анатомії» та «Інтерактивним атласом клінічної анатомії». Навіть через 10 років після виходу першого видання атласу на нього зберігається, як і раніше, дуже великий попит. Ми почали працювати над другим виданням, незважаючи на шалений успіх першого, для того, щоб покращити його якість. Працюючи над другим виданням, ми намагалися не збільшувати обсяг книги, не змінювати стиль написання, адже студенти вважають, що саме завдяки цим характеристикам книга користується такою популярністю. Найпомітнішою зміною стала поява нових ілюстрацій самого Неттера (рис. 288, 430, 432 і 511) та доктора медицини Карлоса Мачадо (див. новий розділ «Поперечні перерізи», рис. 512-525). Ці ілюстрації мають велике значення з огляду на сучасний стан анатомії; вони містять деталі, які допоможуть студентам вивчати анатомію на пошарових зрізах. Це особливо важливо у зв'язку з повсюдним впровадженням у клінічну практику сучасних засобів отримання зображень. Доктор Мачадо вніс зміни у низку рисунків, опираючиь на дані, що були виявлені завдяки комп'ютерній і магнітно-резонансній томографії. Значно змінені розділи з анатомії таза і промежини, зокрема замінено застарілу концепцію про будову сечо-статевої діафрагми, уточнено деякі особливості будови зовнішнього сфінктера сечівника. Значні зміни внесені в термінологію. Я вдячний докторові Дуан Гейне (розділ «Центральна нервова система») та докторові Роберту Леонарду (всі інші органи й системи), котрі неоціненно допомогли в цій роботі. Незважаючи на те, що майже всі анатоми користуються чинною анатомічною номенклатурою, клініцисти схильні вживати епоніми, тому найвідоміші та найпоширеніші з них зазначені у дужках. Хочу висловити величезну подяку видавцям Джині Дінґл і Томасові Муру за їхню участь у роботі, а також нашому керівнику Сенді Пурренгейдж за те, що вона змушувала нас оперативно виконувати свою роботу. Особлива подяка моїй дружині Мюріел Деллі (все ще Деллі) за те, що вона зберегла сімейне вогнище, за терпимість до мене, до моїх проектів і тих незліченних годин, що я віддаю роботі.

В атласе приводятся результаты исследования тридцати шести профилей крыльев.

Вып. 1 : Лист