Підручник по гістології, цитології, ембріології для студентів ВНЗ зі спеціальності Ветеринарна медицина. У навчальному посібнику викладено закономірності організації живої матерії на світлоонтичному та електронно-мікроскопічному рівнях, основи загальних цитології, гістології, ембріології та спеціальної гістології, порядок виконання лабораторно-практичних робіт з цих розділів, даються мікрофого та опис гістологічних препаратів. Навчальний посібник допоможе самостійно діагностувати препарати, що важливо при підготовці як наукових, так і практичних працівників. Рекомендований як навчальний посібник для студентів вищих навчальних аграрних закладів III—IV рівнів акредитації з напрямів 1305 — ветеринарна медицина та 1302 — зооінженерія.

В пособии обобщен материал школьного общеобразовательного курса биологии. Основное внимание уделено темам, которые вызывают наибольшие трудности у школьников на выпускных и вступительных экзаменах. Для лучшего усвоения и запоминания материала часть информации представлена в виде рисунков, которых обычно не хватает в школьных учебниках. Для повторения изученного материала в конце книги приведены тестовые задания, на которые даны ответы. Пособие поможет при подготовке к Единому государственному экзамену и вступительному экзамену в вуз. Оно будет полезно школьникам, абитуриентам, студентам и преподавателям.

Посібник-атлас створений на основі систематизованого матеріалу досліджень лабораторії електронної мікроскопії кафедри гістології, цитології та ембріології Тернопільської медичної академії, проведених протягом 25 років.

Книга авторов из ФРГ и Швейцарии является кратким учебно-справочным пособием по зоологии, выдержавшим 21 издание. Книгу отличает высокая информативность, которая достигается за счет строгого отбора материала и отличных рисунков, дополняющих текст. Для студентов-биологов и медиков, преподавателей биологии в школе, любителей биологии.

У практичному посібнику «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розглядаються останні досягнення у вивченні клітинних та молекулярних механізмів апоптозу. Крім того, описані наявні методи виявлення та дослідження апоптотичних клітин in vitro та in vivo, значення апоптозу в розвитку злоякісних новоутворень та використання модуляторів апоптозу для лікування онкологічних хворих. Смерть живих організмів є предметом зацікавлення не лише природодослідників, але й філософів. Постійно виникає питання, чому смерть є неминучою і в багатьох випадках наперед запрограмованою. В останні три десятиліття наші уявлення про смерть клітин тканин та органів піддалися серйозному переосмисленню. Цьому сприяли відкриття, зроблені незалежно двома групами вчених, які використовували різні об'єкти та підходи у своїх дослідженнях. Очевидно, тут доречно згадати слова відомого фізика Макса Планка про те, що головною рисою кожної нової наукової ідеї є певне поєднання двох різних за суттю явищ. На початку 70-х років минулого століття австралійський вчений Джон Керр вперше описав особливості ультраструктурних змін, що відбуваються в клітинах ссавців під час їх фізіологічної загибелі, що не викликана дією якогось патогенетичного чинника. Пізніше він та його колеги (А. Віллі та А. Кюрі) з Едінбургу в Шотландії систематизували дані, що стосуються цього явища, та запропонували термін «апоптоз» для його позначення. Приблизно у той самий час інші вчені з Великої Британії - Сідней Пренер та його співробітник Джон Салстон, а також американець Роберт Горвіц, займаючись вивченням мікроскопічного грунтового хробачка Caenorhabditis elegans, ідентифікували гени, що контролюють загибель клітин під час розвитку цього примітивного організму. Значний інтерес до апоптозу на початку 90-х років минулого століття привів до виявлення у ссавців генів, подібних до «генів смерті» у нематоди (С. elegans). Після цих праць тема апоптозу стала не лише популярною, але й надзвичайно плідною. У комп'ютерній інформаційній системі PubMed станом на грудень 2004 року знаходилося біля 92000 наукових статей, в яких вживається термін «апоптоз» - слово, яке ще не так давно було малознайомим широкому колу природодослідників. Виявлення явища апоптозу стало справді революційним у біології і його можна порівняти з такими важливими відкриттями, як, наприклад, існування клітинного циклу. Тому першовідкривачі апоптозу стали розглядатися як імовірні претенденти на отримання Нобелівської премії з фізіології та медицини. Перед комітетом, який присуджує такі премії, стояло складне завдання. У результаті ретельного розгляду цього питання 10 грудня 2002 року в річницю смерті Альфреда Нобеля на церемонії вручення премії його імені перед королем Швеції стояли С. Бренер, Сер Дж. Салтсон і Р. Горвіц. Зараз це вже історія, хоч дискусії з приводу правомірності саме такого вибору Нобелівського комітету не припиняються. У книзі «Апоптоз і рак: від теорії до практики» узагальнені найновіші відомості про закономірності та механізми загибелі клітин евкаріютичних організмів. Порівнюються різні форми такої загибелі - апоптоз, який ще називають запрограмованою або фізіологічною смертю клітини, автофагія і некроз - патологічна смерть клітин. Практичний посібник «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розрахована на фахівців у різних галузях біології та медицини. Вона буде корисною не лише для лікарів-онкологів, але й для широкого кола читачів, які цікавляться новинками в галузі природничих наук.

Нині найприйнятнішою є рідинно-мозаїчна модель структури мембрани, висунута С. Сенгером і Дж. Нікольсоном у 1972 р. й удосконалена С. Сенгером у 1981 р. За цією моделлю певна частина ліпідів, що входить до складу плазматичної мембрани (близько 30 %) пов'язана з внутрішніми білками, а інші перебувають у рідкому стані, формуючи "ліпідне озеро", в якому "вільно плавають" внутрішні білки. На поверхні ж ліпідного шару розташовуються водорозчинні (поверхневі) білки. Ця модель передбачає можливість взаємодії поверхневих і внутрішніх або інтегральних мембранних білків з утворенням специфічних агрегатів (усередині або на поверхні мембрани) з гідрофільними порами чи каналами. Дана модель не суперечить і набутим численним доказам як хімічної, так і структурної гетерогенності клітинних мембран. І хоча всі мембрани мають певну хімічну та структурну подібність (організація ліпідів у вигляді бішару, наявність поверхневих і внутрішніх, у тому числі інтегральних, білків і вуглеводів на зовнішніх боках плазматичних мембран), різні види мембран мають різний якісний і кількісний склад ліпідних, білкових і вуглеводних компонентів. Так, мембрани з домінуючою бар'єрною та ізоляційною функцією (наприклад, мієлінові волокна) мають вищий вміст ліпідів (до 80 % складу мембрани), функціонально активні мембрани (мембрани ЕПР, мітохондрій) містять більше білків (до 70 %).

Біологія людини - це наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей. Науки, що вивчають біологію людини, можна поділити на дві групи: теоретичні та 3 прикладні. Теоретичні біологічні науки: цитологія, гістологія, анатомія, фізіологія, генетика, біохімія, біофізика. Прикладні: медицина, гігієна, валеологія, екологія.

Історія розвитку вчення про будову мікробної клітини. Місце цитологіїсеред інших біологічних дисциплін та її значення для медичної, сільськогосподарської наук. Зв'язок цитології мікроорганізмів з хімією , фізикою, математикою та іншими природничими науками. Сучасні методи вивчення молекулярної організацій мікроорганізмів. Методи мікроскопічного, цитохімічного та цитофізіологічного дослідження мікроорганізмів. Перспективи розвитку цитології мікроорганізмів.

Атлас составлен в соответствии с программой курса гистологии, цитологии и эмбриологии для медицинских вузов. Основу атласа составляют оригинальные снимки с гистологических препаратов, сделанные при помощи компьютерной техники. Многие препараты представлены разными снимками — с разных полей зрения, при различном увеличении. Наряду со снимками приведены рисунки с препаратов, электронные микрофотографии и схемы. Важная особенность данного издания — последовательные и подробные подписи под изображениями, придающие атласу характер самостоятельного учебного пособия. Книга предназначена для студентов медицинских вузов, медицинских факультетов университетов и слушателей системы послевузовского профессионального медицинского образования.