Текст у форматі PDF 7.43 Мб

З давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита лісами. Навіть на широких степових просторах Південної України, у долинах річок росли великі діброви. Тож дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби. У них було особливе, шанобливе ставлення до дерева як до матеріалу живого й одухотвореного, прихильного до людини. Аж до кінця 18 ст. всі в Україні – від простого селянина до ясновельможного гетьмана – були щиро переконані, що жити слід тільки у дерев’яному будинку чи палаці, бо кам’яні та цегляні будівлі є вкрай шкідливими для здоров’я. В історико-культурологічному плані це переконання зіграло злий жарт з українським народом. Мурованих палат, замків, храмів будували мало, а дерев’яні, яких було безліч, усі загинули – тож історична та культурна спадщина України виявилася штучно збідненою. Проте, якою вражаючою була наша дерев’яна архітектура, ми можемо лише здогадуватися на підставі результатів археологічних досліджень, захоплених описів мандрівників-іноземців та тих окремих дерев’яних пам’яток, які ще вціліли.

Монографія присвячена історико-архітектурному комплексу м. Києва сакральної та релігійно-паломницької спеціалізації. Досліджується теориторіальна організація ан- самблів культвих споруд м. Києва від найдавніших часів до сьогодення. Застосовуються найсучасніші методики та технології: супуникові навігаційні системи, геоінформаційні системи та технології, електронно-картографічні бази даних. Матеріал дослідження за- безпечений історичними та сучасними світлинами, які були зроблені під час науково- краєзнавчих експедицій містом, як одного з найважливіших прийомів збору сучасної гео- проторової інформації. Результатом реалізації просторового дослідження дестинацій са- кральної аріхтектури – є навігаційні карти з розміщенням сучасної культової архітек- тури та інших релігійно-обрядових ланшафтів всіх релігійних вірувань, конфесій та па- рафій. Зміст роботи поєднує інженерно-картографічні, геоедезичні, фотограмметричні, архітектурно-будівельні питання, напрямки геоінформаційного моделювання та проекту- вання міського середовища. Монографія є апгрейдингом (ремейковим варіантом) кандидатської дисертації ав- тора - "Географо-картографічний моніторинг культових споруд м. Києва" із сучасними змінами та доповненнями та продовженням колективної монографії "Картографічна інтерп- ретація деяких особливостей м. Києва"

Розрахована на вчених-дослідників м. Києва (києвознавців), спеціалістів з пи- тань геоінформатики, геодезії, картографії та суміжних інженерно-технічних наук, сту- дентів спеціальностей "Туризм", "Геоінформаційні системи та технології", "Архітекту- ра", "Спеціальні історичні дисципліни" та всіх тих, кого цікавить історія, географія та картографування м. Києва.

  Текст у форматі PDF 54.96 Мб

  Текст у форматі PDF 4.43 Мб

  Текст у форматі PDF 4.17 Мб

  Текст у форматі PDF 2.73 Мб

Т. 1. - 378 с.

Колективна монографія присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню нових просторово-часових підходів до дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України. У полі зору авторів – історичні витоки диспропорцій і асиметрій у регіональному розвитку регіонів, глибинні причини незбігу політичних орієнтацій, ментальності та історичної пам’яті населення. В основу монографії покладено матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Дослідження Сходу і Півдня України в історичній ретроспективі: підсумки і проблеми» (червень 2014 р.), які стануть у нагоді не лише фахівцям-науковцям, політикам, але й широкому загалу читачів.

В брошурі простежено еволюцію інтелектуальної традиції «горизонтального» дослідження історії України в рамках функціонування Історично-філологічного відділу ВУАН. Сягаючи своїм корінням доробку «Київської школи» В. Антоновича, вона привела як до концептуалізації основ історичної географії, так і до системного ретроспективного дослідження вітчизняної регіональної специфіки. Через багато років саме на цьому ґрунті сформувався каркас історичної регіоналістики.

  Текст у форматі PDF 0.22 Мб

Історична пам’ять – умовний і крихкий конструкт, який вибудовується у зіткненні політичних і корпоративних інтересів, ідеологічних настанов. Проблема відсутності в Україні єдиного ціннісного, понятійного, символічного простору нині є однією з найгостріших з-поміж тих, які підтримують стан постійної ідентифікаційної кризи. Автори вбачали завдання у дослідженні вузлових питань, як практичного, так і теоретичного характеру, що їх ігнорування може привести до ескалації пам’яттєвих війн та поглиблення розколотості символічного простору. Як запобігти цьому? На це запитання прагнуть віднайти відповідь автори книги.

Предметом аналізу у цій доповіді є образ України в російському історичному дискурсі. Термін «історичний дискурс» означає комплекс сталих, культурно, ідеологічно і політично обумовлених стандартних мовних практик стосовно минулого, які є основою культурних стереотипів, що впливають на формування політичних рішень і дій, на стан суспільної свідомості, на ставлення політиків, аналітиків і ширшого загалу до України та українців. Автори зосереджуютьсяпереважно і передусім на росій- ському матеріалі. Дискурсивні практики, що побутують в українському історіографічному, дидактичному та медійному просторах згадуються винятково для окреслення інтелектуального, культурного і політичного контекстів. Зокрема, думка українських істориків щодо репрезентацій української історії в російському історіографічному та публічному дискурсах згадується в тих випадках, коли йдеться про дискусії та проекти спільних видань. Українська історіографія та образ Росії у ній не є предметом докладного аналізу.

Эта книга посвящена эпохе 60-х, которая, по мнению авторов, Петра Вайля и Александра Гениса, началась в 1961 году XXII съездом Коммунистической партии, принявшим программу построения коммунизма, а закончилась в 68-м оккупацией Чехословакии, воспринятой в СССР как окончательный крах всех надежд. Такие хронологические рамки позволяют выделить особый период в советской истории, период эклектичный, противоречивый, парадоксальный, но объединенный многими общими тенденциями. В эти годы советская цивилизация развилась в наиболее характерную для себя модель, а специфика советского человека выразилась самым полным, самым ярким образом. В эти же переломные годы произошли и коренные изменения в идеологии советского общества. Книга “60-е. Мир советского человека” вошла в список “лучших книг нон-фикшн всех времен”, составленный экспертами журнала “Афиша”.

  Текст у форматі PDF 2.53 Мб

Книга у науково-популярній формі розповідає про естонські, латвійські, литовські, білоруські та українські добровольчі формування, які приймали участь у Другій світовій війні в складі збройних сил Німеччини. Книга містить багато фотографій та ілюстрацій, чималу увагу приділено опису уніформ, які носили дані формування. Книга буде корисною перед усім тим, що розглядає історія українських формувань у збройних силах Німеччини у комплексі з подібними формуваннями інших народів Східної Європи.

Nazisploitation! examines past intersections of National Socialism and popular cinema and the recent reemergence of this imagery in contemporary visual culture. In the late 1960s and early 1970s, films such as Love Camp 7 and Ilsa, She-Wolf of the SS introduced and reinforced the image of Nazis as master paradigms of evil in what film theorists deem the 'sleaze' film. More recently, Tarantino's Inglourious Basterds, as well as video games such as Call of Duty: World at War, have reinvented this iconography for new audiences. In these works, the violent Nazi becomes the hyperbolic caricature of the "monstrous feminine" or the masculine sadist. Power-hungry scientists seek to clone the Führer, and Nazi zombies rise from the grave. The history, aesthetic strategies, and political implications of such translations of National Socialism into the realm of commercial, low brow, and 'sleaze' visual culture are the focus of this book. The contributors examine when and why the Nazisploitation genre emerged as it did, how it establishes and violates taboos, and why this iconography resonates with contemporary audiences.

У монографії розглянуто феномен історичної пам'яті, його місце і роль в системі суспільних цінностей, а також механізми актуалізації минулого у пізнавальному процесі і в ідентифікаційних практиках. Увага фокусується на генезисі теорій колективної пам'яті на різних історичних етапах і в різних галузях наукового знання, особливостях сучасних стратегій пам'яті, співвідношенні історії й мнемоісторії, зіткненні традиційних та інноваційних дискурсів в осмисленні зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім. Книга адресована фахівцям-соціогуманітаріям, студентам, усім, хто цікавиться проблемами засвоєння й інтерпретації історичного досвіду людства.

У монографії розглянуто феномен історичної пам'яті, його місце і роль в системі суспільних цінностей, а також механізми актуалізації минулого у пізнавальному процесі і в ідентифікаційних практиках. Увага фокусується на генезисі теорій колективної пам'яті на різних історичних етапах і в різних галузях наукового знання, особливостях сучасних стратегій пам'яті, співвідношенні історії й мнемоісторії, зіткненні традиційних та інноваційних дискурсів в осмисленні зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім. Книга адресована фахівцям-соціогуманітаріям, студентам, усім, хто цікавиться проблемами засвоєння й інтерпретації історичного досвіду людства.

Книжку історика філософії, есеїста і перекладача Володимира Єрмоленка присвячено творчості Вальтера Беньяміна (1892–1940) – одного з найупливовіших філософів ХХ століття. У центрі авторової уваги – засадничі топоси Беньямінового мислення, зокрема образи оповідача, фланера та колекціонера, теми міського простору та його трансформацій, феномени пам’яті й апокаліптичного очікування, поняття аури та аналогії. Водночас життя та ідеї Беньяміна постають як певна призма, що крізь неї дослідник намагається робити «фотознімки» епохи, насамперед німецької та французької гуманістики, літератури та мистецтва, загалом інтелектуального побуту 1920-х – 1930-х років. Поруч із Беньяміном на цих «фотознімках» з’являються інші чільні постаті тієї доби, як-от Фройд і Пруст, Бретон і Араґон, Гайдеґер і Арендт, Лукач і Адорно, Гофмансталь і Краус, Бльох і Кракауер, Шолєм і Деблін, що їх усіх пов’язує між собою головна тема книжки: драматичне та парадоксальне переплетення сучасности й архаїки в інтелектуальній атмосфері першої половини XX століття та зумовлений цим феномен «антимодерного модерну». Книжку щедро ілюстровано портретами згадуваних осіб і світлинами паризького фотографа Ежена Атже, що правлять за свого роду візуальний код Беньямінової філософії.