Проанализировано становление западноевропейской модернистской драмы в XIX - XX вв. Значительное внимание уделено некоторым закономерностям литературной эволюции, становления художественной коммуникации, жанровым процессам в русской литературе рубежа XVIII - XIX вв. Освещены проблемы классической филологии и современного языкознания. Детально рассмотрено творчество Т.Манна, Э.М.Форстера, К.Маккензи, Т.Шевченка, А.Пушкина, У.Хогарта, И.Тургенева, И.Бродского, О.Мандельштама, И.Котляревского.

Висвітлено основні етапи розвитку літератури від античності до епохи Відродження, простежено головні тенденції та напрямки її розвитку. Досліджено загальні особливості культурних епох, з'ясовано соціально-історичне та філософське підгрунтя окремих літературних явищ. Теоретично осмислено проблеми перекладу художнього тексту і його роль для розвитку національних літератур.

Досліджується сутність ігрового феномену, розкривається його місце і роль в окремих культурних епохах: стародавній Схід, античність, середньовіччя. Аналізується концептуальна еволюція поняття гри в філософії. Розглядається ігрова проблематика в творах Канта, Шіллера, К'єркегора, Ортегі-і-Гассета, а також Гьоте, Буркхарда, Гадамера, Ле Гоффа, в яких досліджується проблематика діяльності, свободи, суб'єктивності, природи творчості, буття прекрасного, проблеми світогляду і, особливо, епістемології.

Досліджено один зі шляхів сприйняття та засвоєння античності в українській літературі 20 - 30-х років ХХ ст. за допомогою матеріалів творчості поета-неокласика Миколи Зерова. Проаналізовано систему поглядів митця на античність як тип культури, її роль і місце у вітчизняному літературному процесі. Визначено особливості рецепції та трансформації античних традицій у поетичній спадщині неокласика, зокрема, інтерпретації античного міфу та провідних мотивів римської лірики, використання окремих жанрів античної поетики.

Розглянуто історичні типи світогляду та філософії, зокрема, Давньої Індії та Китаю, елліністичної філософії в Римській імперії, християнської філософії (апологетики, патристики, схоластики), а також арабської, епохи Відродження, Нового часу. Розкрито витоки та проаналізовано розвиток української філософії.

Рассмотрены исторические типы мировоззрения и философии, в частности, Древней Индии и Китая, эллинистической философии в Римской империи, христианской философии (апологетики, патристики, схоластики), арабской, эпохи Возрождения, Нового времени. Раскрыты истоки и проанализировано развитие украинской философии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)-31

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж21929 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто характер трактування міфологічних образів у творчості Г. Палатнікова у порівнянні зі стародавніми джерелами ("Муза осені" та античність; "Варіації на тему одеських оповідань Ісаака Бабеля" та Старий Заповіт).

Рассмотрен характер трактования мифологических образов в творчестве Г. Палатникова в сравнении со старинными источниками ("Муза осени" и античность; "Вариации на тему одесских рассказов Исаака Бабеля" и Ветхий Завет).

The way of treatment of mythological figures in the creative work of Palatnikov in comparison with ancient sources is described ("Muse of the autumn", "Variations on the theme of Odessa tales of Isaac Babel" and Old Testament.

Висвітлено історію становлення психології як науки у стародавній Греції, охарактеризовано основні періоди її розвитку. Наведено відомості про життя та діяльність відомих античних філософів, істориків і лікарів - Геракліта, Демокрита, Сократа, Гіппократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Галена, проаналізовано їх наукові праці, присвячені вивченню законів руху та будови матеріального світу, фізичної природи речей, поведінки живих істот, анатомії та фізіології людини, зокрема, її психіки та процесів мислення. Розглянуто ідеї давньогрецьких учених щодо пояснення природи людської психіки, на базі яких виділено основні напрями розвитку античної психології.

Освещена история становления психологии как науки в давней Греции, охарактеризованы основные периоды ее развития. Изложены сведения о жизни и деятельнсоти известных анитчных философов, историков и врачей - Гераклита, Демокрита, Сократа, Гиппократа, Платона, Аристотеля, Эпикура, Галена, проанализированы их научные труды, посвященные изучению законов движения и строения материального мира, физической природы вещей, поведения живых существ, анатомии и физиологии человека, в частности, его психики и процессов мышления. Рассмотрены идеи древнегреческих ученых относительно природы человеческой психики, на базе которых выделены основные направления развития антической психологии.

Розглянуто проблеми психоаналітичної герменевтики культури, зокрема умови верифікування фройдівського та лаканівського психоаналізу давногрецькими текстами, з якими ці підходи генетично пов'язані.

Аналізується система поглядів Зерова на античність як тип культури, її роль і місце у вітчизняному літературному процесі. Досліджуються особливості рецепції та трансформації античних традицій у поетичній спадщині Зерова. Акцентується увага на використанні ним окремих жанрів античної лірики та інтерпретації провідних мотивів римської поезії. Встановлено, що в результаті осмислення письменником античності значною мірою сформувалися його світоглядні й естетичні позиції та способи творення художнього світу.

У дисертації досліджується зв'язок драматургічної творчості Т.С. Еліота з давньогрецькою міфологією і трагедіями Есхіла, Софокла, Еврипіда, в основі яких лежать сюжети та образи античних міфів. Розглядаються паралелі між віршованими драмами Еліота і творами античних драматургів (тематичні, структурні, образні). Водночас відзначається, що проблематика та ідейний зміст еліотівських драм пов'язані з християнськими переконаннями автора. Аналізується створена письменником концепція сучасної віршованої драми, що найповніше відбилася в пізніх його творах, де Еліот поступово відходить від канонів античної драматургії.

Досліджено романтичний історичний роман як естетичну цілісність і особливий етап у розвитку романного мислення. Вивчено проблеми художнього освоєння історії, усвідомлені як філософське та творче завдання в естетиці раннього романтизму Франції. Висвітлено полеміку французьких романістів доби Реставрації з вальтерскоттівською моделлю жанру. Зазначено, що національний рух до жанру та своєрідність його поетики обумовлені діалектичним тяжінням - відштовхуванням від традиції класицизму. Визначено специфіку французького романтичного варіанта жанру драматизмом безпосереднього соціального досвіду. Зазначено, що роман В.Гюго "Собор Паризької Богоматері" втілює трагедійний та особистісний пафос суб'єктивного переживання історії, властивого для романтичного типу історичного роману. Поетику роману розглянуто в єдності загальноромантичного, національно-характерного та індивідуально-творчого начал. Однією з принципових художніх домінант твору постає образ автора (авторський герой), визначальний для універсалізуючої концепції жанру. Ця концепція передбачає діалогізм культурних начал та жанрових мов різних епох: античність, міська та клерикальна культура середньовіччя, що утворюють нову цілісність у художньому світі романтичного роману В.Гюго. Новий характер історизму в романі Гюго полягає в "кодуванні" художніх мов у культурному просторі та своєрідності сприйняття його як цілісності.

Висвітлено нерозривний зв'язок пасіонарності культурологічної та філософської тематики з епістемологічними дослідженнями, пасіонарний феномен постає необхідним атрибутом пізнавального процесу. Доведено, що динаміку розвитку культури можна інтерпретувати як перехід від однієї системи ціннісних орієнтацій до іншої, що здійснюється під впливом пасіонарного поштовху, який створює нові унікальні сеанси та адаптує вже існуючі до контексту змінюваної культури. Досліджено та пояснено варіації пасіонарного феномену в різних сферах мислимого буття. Проведено широке дослідження греко-римської та кочових культур. Відзначено, що пасіонарний феномен по-різному маніфестований в різних культурних епохах. Як найбільш типові розглянуто Київську Русь, античність, середньовіччя та традиційний Схід (Китай, Персію). Досліджено, що основні аспекти пасіонарного феномену - епістемологічний та екзистенційний. Пасіонарність постає маніфестацією сутності людини. Доведено, що культуротворча функція пасіонарності найбільш яскраво реалізується в епоху політичного занепаду.

Розкрито поняття науки в широкому та вузькому сенсах (власне науки) та передісторії науки, коли відбувалося виникнення та нагромадження знань про окремі явища природи, виникали окремі вчення (III тис. до н.е. - XVI ст.). Виділено етапи передісторії - епоха ранніх цивілізацій, Античність, Середні віки, Відродження. Наведено одержані основні результати в галузі природознавства на цих етапах. Розгляд проведено в історико-культурному контексті. Наведено погляди В. І. Вернадського на передісторію природознавства.

Наведено результати дослідження авторитету керівника в державному управлінні, здійсненого у контексті методології архетипіки. Застосований підхід базується на ідеях К. Юнга про колективне несвідоме, що забезпечує цілісність психосоціальної реальності специфічними (внутрішніми за своєю природою патернами) та звичайними властивостями (універсальністю й типовою регулярністю, що повторюється протягом багатьох сторіч). Проаналізовано із застосуванням вітчизняного теоретико-методологічного концепту "універсальний соціальний цикл" генезис авторитету керівника. Виявлено архетипні особливості розвитку феномену авторитету в реалізованих людством 3-х циклах суспільної історії, які попарно складають: Грецька - Римська античність, Відродження - Просвітництво, Модерн - Постмодерн. Визначено шляхи розвитку авторитету керівника в сучасному українському суспільстві.

Проведено історичну розвідку щодо становлення риторики як компонентного ряду українського та російського континууму. Зазначено, що уже перші пам'ятки писемності, створені після хрещення Русі, доносять до наших днів взірці високої риторичної культури слов'ян того часу, красномовство яких базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Наведено історичні відомості про життя та діяльність видатних ораторів-слов'ян Іларіона та Кирила Туровських, Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Михайла Ломоносова, Петра Пороховщикова та ін., висвітлено їх внесок до розвитку слов'янського красномовства. Зазначено, що деякі з популярних підручників риторики багато разів перевидавалися і не втратили цінності й досі.

Проведено историческое исследование становления риторики как компонентного ряда украинского и российского континиума. Указано, что уже первые памятники письменности, созданные после крещения Руси, доносят до наших дней образцы высокой риторической культуры славян тех времен, красноречие которых базировалось как на классической античной риторике, так и на достижениях западноевропейской мысли. Приведены исторические сведения о жизни и деятельности выдающихся ораторов-славян Иллариона и Кирилла Туровских, Григория Сковороды, Феофана Прокоповича, Михаила Ломоносова, Петра Пороховщикова и др., показан их вклад в развитие славянского красноречия. Отмечено, что некоторые из популярных учебников риторики переиздавались многократно и не утратили ценности и сегодня.

In this article an attempt has been made to make a research into the rhetoric meanings of the linguistic continuum of the Ukrainian and Russians.

Висвітлено процес розвитку філологічних наук, що вивчають античність і грецький культурний простір. Розглянуто становлення наукових напрямів дослідження давньогрецької, латинської, новогрецької мов і літератур, особливості становлення наукових шкіл і гуртків. З'ясовано пріоритетні напрями вивчень явищ граматики, словотворення, лексикології, фразеології новогрецької мови. Описано наслідки зіставного аналізу словотворення, способів і засобів ословлення тих самих концептів у новогрецькій та українській мовах. Проаналізовано відтворення ідіостилю новогрецьких письменників в українських перекладах.

Розглянуто особливості та специфіку філософського осмислення дійсності, основні етапи розвитку світової філософії (античність, Середньовіччя, Відродження, Новий час, Новітній час). Висвітлено ключові ідеї представників української філософії: Г. Сковороди, П. Лодія, П. Юркевича, І. Франка, В. Липинського, В. Вернадського. Визначено філософські категорії світогляду, буття, істини, свідомості, пізнання, цінностей, істини, добра і краси. Розкрито специфіку основних розділів філософії та основних напрямів сучасних філософських досліджень, зокрема й філософії спорту.

Проаналізовано розвиток ідеї соціальної нерівності в античній та середньовічній соціально-філософській думці. В історії античної філософської думки проблема соціальної нерівності обговорюється у контексті проблеми природи і закону як начал, що протистоять одне одному. Поняття "природа" одержує виразне егалітарне звучання: пріоритет у всіх найважливіших суспільних справах віддається найкращим як наймудрішим та найдоброчеснішим від народження. Якщо у Платона полісне життя підкорено суворому ієрархічному принципу управління за допомогою заходів державного регулювання та регламентації, то Аристотель висуває положення про те, що нерівність між людьми є не абсолютною, а відносною за принципом "рівне для рівних та нерівне для нерівних". У філософії стоїків проголошується рівна гідність індивідів, однак підіймається питання про моральну вищість мудреців, які наслідують закони природи (розуму). Філософія Середньовіччя, звертаючись до багатоманітності людської природи як основи нерівності, обгрунтовує передвизначеність місця людини у системі суспільного цілого та гріховність намагань його зміни поряд із проголошенням рівності як релігійної норми, що визначає дотичність людей до Бога.

Розглянуто хід історії Західної філософської думки в контексті вчень про етику обов'язку, державу та право, починаючи з періоду Античності до другої половини XIX ст. Розкрито деонтологічній характер філософського дискурсу як умову формування світогляду майбутнього правознавця.