БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА (1934–1939) - Польща - Білорусь
концентраційний табір поблизу м. Береза Брестської області в Білорусі; створений згідно з декретом президента Польщі – після вбивства членами Організації українських націоналістів міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького; був призначений для утримання політв'язнів; більшість ув'язнених складали члени ОУН та Комуністичної партії Західної України; у 1934 р. тут перебувало 200 осіб, у 1939 р. – близько 7 тисяч; табір припинив своє існування 18 вересня 1939

 БУХЕНВАЛЬД (1937–1945) - Німеччина
нацистський концентраційний табір, розташований за 6 миль від міста Ваймар в Тюринґії в центральній Німеччині; в'язнів використовували переважно як робочу силу на довколишніх мануфактурах, також людей використовували для проведення медичних експериментів; за час існування концентраційного табору через нього пройшли понад 250 тисяч осіб, 56 тисяч загинули

 ГУЛАГ (1934–1960)
єдина табірна система СРСР; на ГУЛАГ покладалися такі важливі для тоталітарного режиму завдання, як ізоляція "ненадійних елементів", "використання в'язнів як дешевої робочої сили, відкриття нових табірних комплексів, ліквідація певних категорій в'язнів

 ДОМБ'Є (КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР) (1914–1923) - Польща
концентраційний табір в околицях м.Краків (Польща); у ході польсько-української війни (1918–1919) до нього відправлено близько 10 тисяч полонених військовиків Української Галицької армії, інтернованих діячів Західноукраїнської Народної Республіки, представників галицької інтелігенції та духовенства

 КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР У ЯВОЖНІ (1945–1949) - Польща
концентраційний табір у місті Явожно, Польща; в 1943 році тут створено філіал Аушвіцу під назвою Arbeitslager "NeuDachs"; протягом 1945 року Міністерство громадської безпеки Польщі створило низку таборів праці, в тому числі і у Явожні; українці утримувалися тут практично від самого початку його заснування – після рішення ЦК ПРП сюди направляли запідозрених у співпраці або симпатіях до ОУН чи УПА; пізінше в концтабір зі збірних пунктів скеровували українську інтелігенцію, греко-католицьких священиків та арештованих під час операції "Вісла"

 МАУТГАУЗЕН (1938–1945) - Австрія
нацистський концентраційний табір поблизу м. Маутгаузен в Австрії; створений 8 серпня 1938 як філіал концтабору Дахау, з березня 1939 – самостійний табір; за нацистською класифікацією, належав до 3-ї категорії – туди направляли арештантів, які не "підлягали перевихованню" для їхнього "знищення через працю"; більшість в'язнів табору – громадяни Польщі (бл. 44 тис.) та СРСР (бл. 15,5 тис. військовополонених та бл. 22,8 тис. примусових цивільних робітників); серед них була значна кількість жителів України: учасників підпілля Організації українських націоналістів, радянського підпілля, військовополонених та остарбайтерів, які втікали з місць примусової праці

 ОСВЕНЦІМ (1940–1945)
табір знищення, один із найбільших комплексів нацистських концтаборів, який існував поблизу польсткого м. Освенцім (польс. Oświęcim, нім. Auschwitz); одне із місць здійснення "остаточного вирішення єврейського питання", де було вбито понад 1 мільйон євреїв з окупованих європейських країн; був місцем ув'язнення політичних противників нацистського режиму, масштабного використання рабської праці в'язнів, здійснення медичних експериментів

 РАВЕНСБРЮК (1939–1945) - Німеччина
концентраційний табір в місцевості Мекленбург, північніше від Берліна; складався з головного та допоміжного таборів, головний табір містив лише в’язнів-жіно;. з дня його заснування до часу його звільнення радянськими військами тут було ув'язнено понад 123 тисячі бранок; орієнтовна кількість загиблих – 90 тисяч; станом на 1945 р., згідно офіційних документів адміністрації, у концтаборі зареєстровано 2503 українок – учасниць формувань ОУН та УПА; згідно спогадів колишніх ув’язнених, число українок складало від 3 до 7 тисяч осіб

 СОЛОВЕЦЬКИЙ ТАБІР ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (1923–1933) - Росія
найбільший радянський концентраційний табір 1920–1930-х – кількість в'язнів у окремі роки досягала 70 тисяч осіб; значний відсоток з них становили українці – діячі УНР, вояки повстанських загонів, робітники, селяни, духовенство, інтелігенція, партійні і державні діячі; в'язні працювали на лісозаготівлях, прокладали залізничні колії, будували Біломорсько-Балтійський канал; в 1933 році табір розформовано, в'язні розстріляні у карельскому урочищі Сандармох; в кінці 80-х, на Соловецьких островах створено меморіальний музей присвячений історії табору та тематиці репресій