У збірнику подано біографічну довідку, цитати і статті Героя України Вячеслава Чорновола, який живе в пам'яті народу, в людських серцях. Для широкого загалу.

Розділи 1-3. - С. 1-389

В монографії на основі широкого кола джерел досліджується діяльність опозиційних сил в Україні в другій половині 50-х – 80-ті рр. ХХ століття. Висвітлюється становлення та подальший розвиток українського, кримськотатарського, єврейського національних і релігійних рухів, розкривається механізм політичних репресій. Для істориків, політологів, вчителів, всіх, хто цікавиться історією України.

Книга американского ученого Джона Глэда состоит из обстоятельных интервью с представителями разных поколений русского литературного зарубежья. Среди собеседников автора - такие известные писатели, как Иосиф Бродский, Владимир Максимов, Андрей Синявский, Виктор Некрасов, Сергей Довлатов и многие другие. Книга исследует эмиграцию как явление культуры и социальной жизни, обогащая наше представление о соотечественниках, творящих вне Родины.

Книга висвітлює історію дисидентського руху в Україні 1956-1987 років. У Розділі І автор намагається визначити місце дисидентського руху в історичному процесі, розглянути культурологічні аспекти цього явища. У Розділі ІІ розглядається увесь спектр дисидентських напрямків і течій, що існували в Україні в цей період: український національний рух, загально демократичний рух, релігійні рухи, єврейський та німецький рухи за свободу еміграції, рух кримських татар за повернення на історичну батьківщину, рух за соціальні та економічні права. Особлива увага приділяється українському національному рухові – йому присвячені Розділи III, IV і V. Книга значною мірою побудована на свіжому, незайманому матеріалі – аудіоінтерв’ю з учасниками дисидентського руху.

Книгa пpисвячeнa мaлoвiдoмим шиpoкoмy зaгалy стopiнкaм нoвiтньoi iстopii Укpаiни - пoдiям, пoв'язаним з виникненням і poзвиткoм pyхy пpoтестy в 1960-80-х poках. У ueнтpi yваги автopa - прoтистoяння yкpаiнськoї iнтeлiгенцii тoталiтаpнiй дepжaвi. Cпpoби нaцioнaльнo-кyльтyрнoгo вiдpoджeння 60-х poкiв i йoгo пpидyшeння, фopмyвaння oпoзицiї peжимy, пoлiтичнi течii в дисидентськoмy рyсі "yкpаiнський самвидaв", peпpесii пpoти iнакoдyмцiв.- всi цi пpoблеми poзглядaються aвтoрoм y кoнтeкстi загальнoi eвoлюцii тoталiтаpнoi систeми дo ii зaнепадy. Для iстopикiв, пoлiтoлoгiв, виклaдaчiв, стyдeнтiв, yсiх, хтo цiкaвиться вiтчизнянoю iстopiею.

Эта книга - первая попытка систематизированного описания современного инакомыслия в Советском Союзе. В книге столько глав, сколько ныне известно независимых общественных движений. Каждое описано отдельно, так как каждое имеет свое лицо и цели их не совпадают. Тем не менее правомочно их описание как целостного явления, благодаря общему для современного инакомыслия правозащитному характеру и принципиальному отказу от насильственных методов борьбы.

Енциклопедичний довідник "Рух опору в Україні: 1960-1990" присвячений подіям, які почали розгортатися в Україні на початку 1960-х рр. і завершилися здобуттям незалежності 1991 р. Видання охоплює проблематику національних і людських прав. У ньому окреслено феномен шістдесятництва, вітчизняного самвидаву, зародження дисидентського (правозахисного) руху. Довідник містить не лише біографічні дані окремих діячів та інформацію про їхні твори, неформальну пресу і правозахисні різномовні видання, а й детальну бібліографію творчості учасників руху опору, політв'язнів і репресованих, спогадів і статей, відгуків іноземної преси. Тут подано інформацію про діяльність підпільних груп в Україні, а також організацій і комітетів на захист українських політв'язнів у західних країнах. Окрему увагу приділено репресіям радянської влади. Низка статей стосується діяльності української діаспори, а також тих різнонаціональних діячів, які виступали на захист представників українського правозахисного руху, співпрацювали з ними й передавали український самвидав на Захід. Видання є спільною працею колективу авторів, які були причетні до правозахисного руху в Україні та займалися його вивченням, досліджуючи архівні матеріали, які зберігаються в Музеї-архіві і документаційному центрі українського самвидаву при видавництві "Смолоскип" у Києві.

История оппозиционных движений в послесталинском СССР сегодня чаще всего сводится к деятельности либерального диссидентского движения. Однако на самом деле первоначально массово возникали левые антисталинистские группы, участники которых осознали контреволюционный, псевдосоциалистический характер «советской» власти, которая, несмотря на «оттепель», сохранила сталинистскую структуру и методы эксплуатации. Этих людей было сравнительно немного, но они представляли самые разные слои советского общества: от рабочих до интеллигенции. Эти группы и их участники совершенно отчетливо понимали отличие марксизма и ленинской политической практики от практики сталинизма и его наследников. Интересно, что и сейчас это казалось бы очевидное различение старательно игнорируется. Причем игнорируется прежде всего именно теми, кто в годы существования «тоталитарного режима» ни о какой крамоле и не помышлял (разве что рассказывая анекдоты на кухнях), а после краха СССР занялся «борьбой за демократию». Ниже публикуются выдержки из сборника документов, в которых перечислено большое количество левых групп и попыток такие группы создать. Задачей большинства этих групп было создание, говоря словами организаторов одной из них, «нелегальной политической организации, ставящей своей целью борьбу с извращением марксизма-ленинизма в партийной жизни и советском строительстве».

Всесвітньо відомий соціальний мислитель Ханна Арендт, автор «Джерел тоталітаризму», знайомить нас із деякими її сучасниками. Увага автора зосереджена на людях, більшість із яких вона добре знала, котрі самовіддано захищали гідність людини, світлий простір культури, мислення та спілкування, чинячи тим самим опір «темним часам» тоталітаризмів усіх кольорів. «Персонологічні коментарі Ханни Арендт такі майстерні й такі проникливі, що будь-який сторонній коментар до них самих, ті чи ті сторонні надбудови над ними постануть літературним ризиком, намарною спробою літературної ж конкуренції із блискучим пером авторки, яка тут поєднує в собі і філософа, і соціолога, й історика, і письменника (і спеціально письменника-мемуариста)».

У книзі досліджуються місце і роль, історія розвитку та побутування українського самвидаву як альтернативної складової літературного процесу, як головної організуючої форми Руху Опору 1960-х - початку 1970-х років. Особлива увага звертається на характеристику позацензурної публіцистики та літературної критики у контексті культурно-громадського життя в Україні 60-х років XX століття. З'ясовується роль самвидаву як одвічної опозиційної категорії, розглядаються обставини його формування як конкретного історичного явища у другій половині XX століття, окреслюються характерні особливості розвитку самвидавної літератури та її проблематики в умовах тоталітарного суспільства. Ґрунтовний аналіз самвидавних документів дозволив О. Обертасу простежити еволюцію мислення їхніх авторів. Видання розраховане на науковців, журналістів, а також усіх, хто цікавиться історією, культурою та літературою України.

У збірнику подані документи, що висвітлюють історію протестних настроїв та проявів інокодумства комуністичному авторитарному режимові на території Сумщини, починаючи з часів хрущовської «відлиги» до періоду пізньої «перестройки». Документи стосуються найважливіших форм «антисовєтських проявів» – від випадкових розмов, розповсюдження листівок, дисидентства інтелігенції і до створення підпільних організацій. Для дослідників історії національно-визвольного руху, краєзнавців, учителів, студентів, усіх, хто цікавиться новітньою історією України.

К. 1. - 2004. - 704 с.

При жизни для большинства людей Владимир Высоцкий оставался легендой. Прошедшие без него три десятилетия расставили все по своим местам. Высоцкий не растворился даже в мифе о самом себе, который пытались творить все, кому не лень, не брезгуя никакими слухами, сплетнями, версиями о его жизни и смерти. Чем дальше отстоит от нас время Высоцкого, тем крупнее и рельефнее высвечивается его личность, творчество, место в русской поэзии.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.