Величні ансамблі Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого монастиря, храмові споруди Києво-Печерської Лаври, будівлі Кирилівської та Андріївської церков і багатьох інших пам'яток старовини - все це читач зможе побачити в цьому чудово ілюстрованому фотоальбомі.

Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

З давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита лісами. Навіть на широких степових просторах Південної України, у долинах річок росли великі діброви. Тож дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби. У них було особливе, шанобливе ставлення до дерева як до матеріалу живого й одухотвореного, прихильного до людини. Аж до кінця 18 ст. всі в Україні – від простого селянина до ясновельможного гетьмана – були щиро переконані, що жити слід тільки у дерев’яному будинку чи палаці, бо кам’яні та цегляні будівлі є вкрай шкідливими для здоров’я. В історико-культурологічному плані це переконання зіграло злий жарт з українським народом. Мурованих палат, замків, храмів будували мало, а дерев’яні, яких було безліч, усі загинули – тож історична та культурна спадщина України виявилася штучно збідненою. Проте, якою вражаючою була наша дерев’яна архітектура, ми можемо лише здогадуватися на підставі результатів археологічних досліджень, захоплених описів мандрівників-іноземців та тих окремих дерев’яних пам’яток, які ще вціліли.

В книге дана количественная оценка воздействия основных факторов климата — температуры, ветра, осадков и солнечной радиации — на вертикальные поверхности ограждающих конструкций зданий различной ориентации для всей территории Советского Союза. Приводится анализ температурно-ветровых воздействий на различно ориентированные вертикальные поверхности ограждающих конструкций, которые позволяют оценить теплопотери зданий и уточнить существующие в настоящее время процентные надбавки к основным теплопотерям на ориентацию зданий; дан метод расчета количества осадков, выпадающих на вертикальные поверхности наветренной ориентации в зависимости от скорости ветра и осадков, выпадающих на горизонтальные поверхности, а также даны карты распределения косых дождей по территории СССР. Книга рассчитана на инженеров-проектировщиков и научных работников. Она будет полезна студентам и аспирантам вузов строительных специальностей.

Доктор архитектуры А. Гутнов рассказывает о роли и назначении в жизни общества одной из древнейшей профессий - зодчества, его истории, творчестве его выдающихся мастеров, о достижениях отечественной архитектуры и путях ее развития.

Львівський музей історії релігії - музей у Львові, в якому висвітлюється історія світових і національних релігій, а також діяльність церковних організацій. Експозиція музею розміщена в будівлі колишнього римо - католицького Домініканського монастиря XIV -XVIII століть. Музей був створений в 1973 році як Музей історії релігії та атеїзму і раніше обіймав також приміщення Домініканського собору. Львівський музей історії релігії має спеціалізовану бібліотеку релігієзнавчої профілю, аналогів якої в Україні не існує.

№ 74 : Свято-Успенский Свенский монастырь. - 31 с.

Випуск книги було приурочено до 50-річчя заснування товариства. Назва видання цілком відповідає його змісту – це історія задуму, створення та діяльності товариства. Окремий розділ присвячено самій будівлі «Українського Народного Дому». Багато місця посідають характеристики окремих осіб, що були причетні до його розбудови, а список членів товариства станом на 1934 р. наведено в кінці видання. Хроніку проілюстровано портретами найбільш видатних діячів культурного життя Буковини тих часів.

У книзі наведені списки районів і передмість Києва так, як їх називали в середині ХІХ ст. Перераховано річки й озера в самому місті та за його межами, а також острови, мости, фонтани. Пойменовано площі, вулиці, церкви, цвинтарі, казенні та громадські будівлі в кожній з частин. Крім того, не забуто назви сіл і хуторів навколо Києва, заводів тощо. У кінці книги дано таблицю із зазначенням відстані між деякими об'єктами.