Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

І от ся книжечка маленька з описом життя Сковороди і з витягами з його творів нехай послужить тій справі, до котрої кликав Сковорода. Давайте хоч на кришечку, хоч на той час, поки будемо читати сю книжку, згадаємо, що не тільки є клопіт і злоба повсякденного істнування, а є й щось вище, щось таке, що робить нас кращими, викликає тиху внутрішню радість у найозлобленійшому серці, благостною искрою освітлює пригаслі очі, а на уста замісць смердючої поганої лайки викликає слово добро й співчуття до брата мого. Нехай хоч на сі піп-години поки будемо перегортати сі листки — дух Григорія Савича пролетить над нами, щоб стрепенулося серце і роскрилося хоч трошки назустріч прекрасному. Забудьмо ж, забудьмо на хвилину злобу й неситість, забудьмо торг і продажу і все що низводить нас геть з безодні тьми душевної! Одну маленьку частину дня віддаймо тому, що Сковорода називав Богом, і чгіму кождий з нас знає ще інше імья. І може тоді лекше станє дихатися на світі й краще ушанується памьять нашого фільософа.

Книжка розповідає про походження й побутування українського національного інструменту — кобзи, про життя відомих кобзарів старих часів, про кобзаряькі братства та їх діяльність, а також про відродження й удосконалення кобзи. В кінці додається список літератури про кобзарські думи й кобзарів. Книжка рассказывает про происхождение и современность украинского национального инструмента - кобзы, про жизнь известных кобзарей старых времен, про кобзарскте братства и их деятельность, а так же про возрождение и усовершенствование кобзы. В конце приложен список литературы про кобзарские думы и кобзарей. Здавалося, що зі збільшенням рядів української національно свідомої інтелігенції становище сліпих кобзарів покращав, здавалося, що вона так люблячи кобзарів прийде Тм на поміч, бодай в найтящі хвилі їхнього життя, але, на великий жаль, за винятком окремих осіб загал інтелігенції був до того байдужний, принаймні так було в недалекім минулім. Найкраще се підтверджує отсей невеликий уривок про одного талановитого, не так давно померлого, молодого кобзаря.

До збірника ввійшли декілька статей українського комуністичного діяча Володимира Затонського, що стосуються політики українізації та критики поглядів М. Хвильового, О. Шумського і КПЗУ на розвиток України.

Перед нами перший систематичний огляд незавидної долі нашого театру в Галичині. Автор здавна стежив за розвитком театрального мистецтва в нас і дав декілька окремих картин із поодиноких часів театральної праці. Та статті ті, порозкидані по різних журналах та часописах, писаних різними часами – стрінула звичайна доля таких робіт: їх забули, і сучасний читач (не – дослідник), що цікавиться історією нашої культури, стає зовсім безрадний. "Нарис" Чарнецького буде йому в пригоді: перед ним стануть, як на театральній сцені, всі ясні й сумні хвилини в житті нашого багатостраждального театру, воскреснуть його діячі – в їх повній посвяти праці для любого їм діла...

Дана публікація є збіркою народних пісень, присвячених класовій боротьбі (проти панської влади тощо). В даному контексті, ці пісні використані для підтримання революційного духу і прославлення комуністичного ладу. Окрім відомих народних пісень (таких як “Тече річка невеличка”, “Розпрягайте, хлопці, коні”) у збірці присутній україномовний “Інтернаціонал”, а окремий розділ присвячений поезії Тараса Григоровича Шевченка. Деякі з наведених “пролетарських” народних пісень здаються написаними на замовлення під виглядом фольклору (як часто робилося задля популяризації комуністичних ідей).

Книга предназначается в качестве учебного пособия для военных училищ летчиков, летчиков-наблюдателей и штурманов ВВС Красной Армии. В книге главное внимание уделено изложению методов применения радиосредств в самолетовождении, а также даны общие понятия о радиосредствах и их эксплуатации.

Це одне з перших (і найдетальніших) досліджень творчості відомого українського письменника, уродженця міста Тростянця Миколи Хвильового (1893-1933) було написане в еміграції, у таборі для переміщених осіб (1947 рік) літературознавцем Павлом Йосиповичем Петренком (1903-1982), який підписався псевдонімом О. Ган.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Радио - величайшее изобретение русского ученого А.С.Попова - вошло в быт советских людей. За истекшие 25 лет существования советского радиовещания многие радиолюбители стали специалистами своего дела. Конструктор и лаборант, исследователь и новатор - вот кем стал советский радиолюбитель. Он неустанно работает над усовершенствованием радиоаппаратуры. В предлагаемом справочнике радиолюбитель и даже, специалист могут ознакомиться с технологией процесса обработки деталей (из металла, дерева, стекла и др.). Рекомендуемая автором рецептура в основном позаимствована из журналов: «Радиолюбитель», «Радио всем», «Радиофронт», «Радио». Часть рецептов приводится из собственной практики и опыта товарищей.

В этой брошюре рассказывается о науке, изучающей морские берега. Автор брошюры. Лауреат Сталинской премии, доктор географических наук В. П. Зенкович, являясь крупнейшим специалистом в этой отрасли, использует в брошюре результаты ряда своих исследований.

Т. 1. - 504 с.

В книге рассмотрены основные вопросы, связанные с распространением дециметровых и сантиметровых волн в различных условиях, а также приведены некоторые расчетные формулы и сведения практического характера. В книге по возможности освещены последний данные, полученные в этой области. Изложение ведется без применения слонжного математического аппарата. Книга предназначена главным образом для читателей, практические работающих в области техники дециметровых и сантиметровых волн. Однако можно предполагать, что она окажется полезной для студентов и преподавателей соответствующих учебных заведений.

Спадщина Розстрiляного Вiдродження - то важлива i цiкава сторiнка нашоï культури. 1937-I938 роки стали чорними роками в iсторiï украïнськоï лiтератури. Розпрощались з життям талановитi, вiдданi своєму народовi люди. Замовкла поетична пiсня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, iнших. Пiсня обiрвана, та звучатиме вона ще багато рокiв, даруючи насолоду, чаруючи серця читачiв. Микола Зеров - представник украïнського неокласицизму. Визначний перекладач, лiтературознавець, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню украïнського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейськоï культури.

Т. 2. - 942 с.