Ч. 3. - 314

Записки Императорского общества сельского хозяйства Южной России — издаются в Одессе с 1832 г. (с 1833 по 1840 г. под именем Листков О. С. Х. Ю. Р.), сначала по 6 в год, с 1847 года — ежемесячно. В Записках помещаются, кроме статей, целые руководства, как оригинальные, так и переводные, по разным отраслям сельского хозяйства в применении их к югу России. Редакторы: А. Тройницкий, Гр. Соколов, И. Палимпсестов, П. Сокальский, А. Армфельд, А. Скальковский, М. Боровский, В. Гомилевский, М. Неручев и с 1885 г., П. Забаринский.

Настоящую книгу составили знаменитые путевые заметки публициста, общественного деятеля Владимира Кельсиева (1835-1872), где бытовые зарисовки сочетаются с пропагандой идеи панславизма: «Вся цель и идеал славянства состоит в том, чтобы слиться во что бы то ни стало воедино; слиться в один народ, возыметь один язык, одну азбуку». Объединение славян (вследствие их «освобождения... из-под чужеземного ига») автор считает не только идеалом, но и ближайшей политической задачей. В своих очерках Кельсиев представляет свой личный взгляд на положение "Галичины и Молдавии", делая акцент на разрушительном, по его мнению, характере еврейства и его отрицательном влиянии на славянскую культуру.

1872 и 1873. - 1874. - 375 с.

Книга содержит исторические исследования о русской литературе в Галиции. Дедицкий Богдан Андреевич (1827 - 1909) - галицко-русский писатель и поэт.

В цілому ряді оповідань: «Борислав», «Воа constrictor», «Яць Зелепуга», «Полуйка», «Вівчар» і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; ллють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п’янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кишені тим, хто сам не робить, всяким хижакам-експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстинктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Вовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шварц і т. д.— ціла стан хижих птахів, що, як образно каже Франко, «полощуть кров’ю рот». Ніщо не спиняє їх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута:

Т. 1 : (А-О). - 1886. - 608 с.

Ч. 1. - 329 с.

Ч. 2, вып.1 : Обзор политико-социального и экономического развития Швеции в XIX столетии. - 365 с.

Відомості про офіційні особи (губернатори, чиновники тощо), про всі державні й громадські установи, організації та товариства, що діяли на Поділлі, про стан населення, промисловості, ремесла, сільського господарства, транспорту і зв’язку, торгівлі, культури, освіти, медицини та інших галузей в розрізі губернії та повітів.

Ч. 1. - 1895. - 350 с.

Григорий Купчанко внёс огромный вклад в развитие этнографии на территории современной Западной Украины. Его основными достижениями в этом направлении явились три монументальные работы «Буковина и ее русские жители» (Вена, 1895), «Галичина и ее русские жители» (Вена, 1896) и «Угорская Русь и ее русские жители» (1897), в которых восточнославянское население этих регионов рассматривается и анализируется с разных точек зрения — языка, духовной и материальной культуры, антропологического типа, менталитета. Большое внимание Купчанко уделял сравнению друг с другом разных этнографических групп этих регионов и объяснению их родства с другими восточнославянскими («русскими») народностями.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Небольшая работа Ю. А. Яворского, издавшего галицко-русские параллели и библиографию сюжетов славянских, европейских и восточных сказок к сказкам «О царе Салтане», «О попе и работнике его Балде», «О мертвой царевне».

Книга літературознавця, фольклориста, історика і громадського діяча русофільської орієнтації Ю. А. Яворського (1873–1937) вийшла друком в ті роки, коли він досліджував давньоруські літературні пам'ятники та фольклорні твори в Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини. Основний зміст збірки складають колядки та щедрівки, зібрані, як зазначено у передмові, літератором Й. Левицьким. Його записи відтворені повністю, зі збереженням орфографії оригіналу.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Оренштайнові книжкові серії “Народний декляматор”, “Коляди і щедрівки”, “Образкові книжки”, “Січові співанки” були також загальновизнаним вкладом около нашу літературу, адже приміром “Народний декляматор” – перша з такої низки книжок, около котрій було зібрано найкращі поезії тогочасних українських ліриків на “всі оказії”. Відомими положение межами Галичини стали прекрасно видрукувані праці “Атляс географічний” та вагомий науковий доробок Мирона Кордуби “Перший книга в українській мові”.