«Украї́нський педагогі́чний словни́к» — словник, виданий 1997 року в Києві у видавництві «Либідь». Автор — Семен Устимович Гончаренко. Словник містить узагальнену та систематизовану інформацію з теорії й практики навчання та виховання. Розглянуто широке коло понять і термінів, які стосуються навчально-виховного процесу, нові педагогічні теорії та концепції, категорії. Усього словник містить близько 3000 статей. Словник визнано одним із найкращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти і науки України та Міжнародним фондом «Відродження» в рамках програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні».

Ця раритетна праця видатного українського історика, філософа й публіциста вперше побачила світ у Києві напередодні тотальної заборони українства Емським указом 1876 р., коли сам автор був політемігрантом. Професор Київського, а потім Софійського університетів Михайло Драгоманов вважав за почесний громадянський обов'язок написати популярне дослідження з історії народу, що й реалізував у цьому творі.

Збірник містить документи і матеріали установчих зборів Організації Українських Націоналістів, відомих в історії під назвою Конґресу Українських Націоналістів. Хронологічно збірник охоплює період 1928–1929 рр. Документи походять зі збірок Державного центрального архіву в Празі та Архіву ОУН в Києві. Матеріали згруповані в таких розділах: 1) документи організаційного характеру; 2) протоколи пленарних засідань; 3) протоколи засідань комісій; 4) реферати або тези рефератів; 5) документи, прийняті на Конґресі; 6) привітальні листи. Окремо представлено спогади С. Ленкавського й А. Федини та свідчення учасників Конґресу, взяті з кримінальних справ П. Кожевникова, Ю. Вассияна, З. Пеленського та ін. Науково-довідковий апарат складається з передмови, списку скорочень, іменного, географічного покажчиків, приміток, словника рідковживаних та іншомовних слів. У передмові подано історичний аналіз подій, розкрито історіографію питання, відзначено актуальність публікації документів. Визначено принципи археографічного їх опрацювання. Вміщено біограми тридцяти учасників Конґресу. Подано ілюстрований додаток.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Т. 1

Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895) - публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один з організаторів "Старої громади" у Києві. З 1870 р.– доцент Київського університету. Після звільнення за політичну неблагонадійність у 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції. У 1889–1895 рр.– професор Софійського університету.

У книзі висвітлюється історія формування, розвитку та падіння першої у XX ст. Української держави, пов’язаних з цим соціальних процесів, культурних перетворень та політичних подій. Головна увага приділяється розгляду періоду гетьманування П. Скоропадського, під час якого Україна перетворилася на справжній державний організм з усіма властивими йому ознаками та атрибутами. У цьому зв’язку критично переглядаються поширені в історіографії оцінки діяльності лідерів Центральної ради. Гетьманату та Директорії, характер діяльності більшовицьких, анархістських та білих сил. При написанні книги, крім звичайних історичних джерел, широко використовувалися мемуарні свідчення різних людей, що пережили ці буремні роки в містах України, особливо у Києві, події в якому реконструюються з особливою увагою. Книга розрахована на широкий загал читачів, всіх, хто цікавиться історією своєї Батьківщини.

У книзі проаналізовано становлення й розвиток філософії в Києві поминаючи від зародження її у складі культури стародавнього Києва княжої доби. Спеціальні розділи присвячено характеристиці сутності філософських поглядів чільних представників "академічної" філософії, які працювали в Києво-Могиляиській академії, Київській духовній академії та київському Університеті Св. Володимира. Тим самим відтворюється картина регіональної київської філософської культури як одного з визначних компонентів загального змісту української філософської думки. Книгу адресовано студентам, аспірантам, науковцям. Ії з цікавістю прочитає кожен, хто небайдужий до історії філософії України.

Книга містить матеріали, що стосуються діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві, розвитку української журналістики 1870-х рр., прийняття Емського указу 1876 р. та його наслідки для українського національного руху.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

У виданні зібрані спогади самовидців про Київ періоду 1932-1933 рр., які були опубліковано у 1991-2004 рр. Автор подає також значний масив архівних матеріалів, що раніше не публікувались.

У книзі грунтовно досліджується стан та розвиток освіти в Україні від 15 до початку 19 ст. Зокрема вивчаються такі питання, як виникнення братських шкіл, братська школа в Києві, Києво-Могилянський колегіум та академія, відкриття Київської духовної семінарії 1819 р.

В монографії висвітлені суспільно-політична діяльність революційного демократа Т. Г. Шевченка і його участь в Кирило-Мефодіївському товаристві – таємній організації, що виникла у Києві й діяла на Україні в 1846–1847 pp. Виявлено зв'язки товариства, показано розмежування його учасників на революційно-демократичну і ліберально-буржуазну групи, розкрито зміст статуту та програми, що передбачали ліквідацію самодержавства й скасування кріпосного права, поширення освіти серед народу, визволення і об'єднання слов'янських країн у республіканську федерацію. Для наукових працівників, істориків, викладачів і студентів історичних факультетів

Книга є збіркою матеріалів (стенограма та розширені тексти окремих виступів) міжнародного круглого столу «Школа толерантності. Історична освіта в полікультурному суспільстві: виклики та перспективи для України», який відбувся 14 липня 2010 р. у Києві з ініціативи та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту історії України НАН України. В роботі круглого столу взяли участь українські та закордонні науковці (історики, соціологи, політологи, культурологи), викладачі вищих навчальних закладів, вчителі історії, учителі-методисти, студенти, аспіранти. У виступах учасників обговорювались проблеми сучасної історичної освіти: шкільна історія та конфлікти довкола неї, образ Іншого на сторінках шкільних підручників, стан справ з викладанням історії в Україні з погляду проблем і перспектив у вихованні культурної, етнічної та ґендерної толерантності, образ українців в шкільному курсі історії, шкільні програми з історії та їх відповідність сучасним вимогам, світовий досвід викладання історії в школі. Для науковців, викладачів, студентів

Кн. 1 : 1936–1947. - 2011. - 630 с.

До видання, підготовленого до 75-річчя Інституту історії України НАН України, вміщено документи, що дають уявлення про багатовимірне життя Інституту та доробок науковців за період від часу заснування установи у 1936 р. до 1991 р., коли із здобуттям Україною незалежності відбувся історіографічний злам. У першій книзі опубліковані документи, що розкривають життя Інституту та його співробітників у найтрагічніше десятиліття його існування — від відомої постанови ЦК КП(б)У від 23 липня 1936 р. про заснування науководослідної установи історичного профілю в системі Академії наук УСРР — до іншої, сумнозвісної постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР” від 29 серпня 1947 р. Упорядники чимало уваги приділи реконструкції втраченого архіву Інституту періоду до 1943 р.; висвітленню діяльності структурних підрозділів Інституту, в тому числі його Львівського відділу; мовою документів намагались показати життя істориків в роки окупації України вермахтом як в евакуації в Уфі, так і в окупованих Києві та Львові; а також відобразити особливості історіографічного процесу перших повоєнних років. Багато документів виявлені недавно і публікуються вперше.

Пропонована книга є збіркою драматичних історій та нарисів про учасників збройної боротьби за Українську державу, які воювали у складі Армії УНР, Української галицької армії, Українських січових стрільців і повстансько-партизанських загонів Правобережної і Лівобережної України. Події розгортаються в Києві та на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Кіровоградської, Київської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської, Харківської, Херсонської, Хмельницької областей, на теренах Волині, Галичини, Криму, Кубані, Дону, а також в Австро-Угорщині, Чехословаччині й на острові Лемнос в Егейському морі. Книга відтворює прогалини в нашій історичній пам'яті та оживляє її синів, які полягли в боротьбі за свободу і щастя нашої Батьківщини.

778 днів і ночей Київ жив "при німцях". Як жив? Яким чином вижив? Ця документальна повість дає відповіді на ці питання. Пожежа Хрещатика. Робота у німців. Спротив і покора. Про все це і багато іншого розповідається від першої особи.