У книзі наведені списки районів і передмість Києва так, як їх називали в середині ХІХ ст. Перераховано річки й озера в самому місті та за його межами, а також острови, мости, фонтани. Пойменовано площі, вулиці, церкви, цвинтарі, казенні та громадські будівлі в кожній з частин. Крім того, не забуто назви сіл і хуторів навколо Києва, заводів тощо. У кінці книги дано таблицю із зазначенням відстані між деякими об'єктами.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Збірка «З вершин і низин» — це складна мистецька будова з віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Франко у «Передньому слові» пише: «Укладаючи матеріал для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку–таку артистичну суцільність». Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» — твори епічні.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

Т. 1. - 309 с.

Ця праця належить перу українського літературознавця і письменника, перекладача Івана Стешенка і присвячена історії українського театру. Матеріал поділений на 5 розділів. Перший розглядає загальні теоретичні питання (зародження театру, трансформація давніх культів у вистави), другий — народні романо-германські, слов'янські обряди, їх зміст. У третьому розділі розповідається про використання драми у цілях пропаганди християнства. Останні дві частини книги містять відомості про розвиток драми у різних слов'янських народів, аналіз творів Феофана Прокоповича.

Видання є збіркою, перша частина якого – історичний нарис. Він присвячений історії фабрики, а також рясніє докладними описами її виробів. Далі наведені клейма фабрики за весь час її існування. Цей матеріал доповнюють статті самого різного змісту: про зв'язок православного іконопису з італійським живописом раннього Відродження, соціологічне дослідження на тему «мистецтво і робітник», а також хроніка подій мистецького життя та реклама. Книга багато ілюстрована.

Сер. 2 : Ковры. - 1912. - 24 с.

Видання містить матеріал щодо створення однієї з найбільших святинь Києва — Київського Софійського собору, а саме його крещальні — приміщення, для здійснення християнського обряду хрещення, яке на 1915 рік знаходилося у досить поганому стані, але чомусь пройшло повз увагу оновлювачів храму. Та сама руйнація крещальні, теж мала історичну цінність, адже, наприклад, відкритими частинами кладки демонструвала особливості побудови собору. Розглядаються елементи крещальні, що збереглися, її структура тощо.

«Українська граматика» Є. Тимченка (1866-1948) тричі перевидавалася за життя автора. Книга містила ряд вступних зауважень, де йшлося про предмет граматики і її поділ на частини, про звуки й літери, українську азбуку, категорії слів (частини мови), серед яких, між іншим, виділялися речівники (ймення річеве - іменник), прикметники, числівники, займенники, часівники (дієслова), прислівники, злучники (сполучники), прийменники, вигуки, про будову слів, наголос. Далі було викладено фонетику, морфологію з докладним цілісним оглядом словотворення і словозміни, а в кінці розглянуто правопис. На свій час граматика Є. Тимченка була найповнішим систематичним викладом української граматики, особливо словотвору та фонетики. Щоправда, своїх сучасників вона дивувала тим, що була видана західноукраїнським правописом - «желехівкою», хоч у другому виданні автор вніс у правопис деякі зміни, зокрема, перестав вживати літеру ї після м'яких приголосних.

Дана публікація, як наголошує автор, присвячена не народному, а інтелігентному мистецтву, яке на час виходу книги було досліджене набагато менше за сільську творчість. В цьому випуску розглядаються тільки три види “пластичних” або “зорових” мистецтв — будівництво (архітектура), різьба та малярство. Наводяться приклади кожного з цих трьох видів, аналізується різниця між ними у різних частинах країни, міститься багато тематичних ілюстрацій.

Мова арабської літератури й освіченого суспільства, що зберігся до цих пір - це значною мірою стародавню мову північних арабів. Певною мірою споріднені йому "сайхадскіе" мови мешканців Аравійського Півдня були майже повністю витіснені арабською мовою і його діалектами до XI століття н. е..; власне літератури на них практично не збереглося. Монументальні написи (починаючи з кінця II тисячоліття до н. Е..) - Це в основному лише короткі повідомлення культового та історичного характеру. Вони говорять про "торговому царстві" Маин, таких "військових" царствах, як Саба або Хімйар, складному соціальному ладі, пишному культі. Деякі поетичні перекази півдня збереглися в обробці на арабською мовою - в Корані, в книгах історика - географа ал-Хамданія (? -945), коментувати "хімйарской касиди" Нашуана ал-Хімйарі (? -1177); мабуть ці перекази розповідали і частиною співали особливі оповідачі. Більш ранні записи (до VII ст.) Практично не збереглися; легенди сильно перероблені ісламом і з історією мають мало спільного.

Вип. 2 : Козаччина. - 1919. - 58 с.

Григоріїв (1883–1953) – громадський та політичний діяч, публіцист і педагог – велику увагу приділяв сприйняттю матеріалу дитиною на емоційному рівні. Його книга для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями» (1919) є своєрідною працею з історії України, яку складав сам народ. Фольклорний матеріал з історія козацтва (вип. 2) поділено на невеличкі частини, до нього додано коротку характеристику проблеми чи історичного факту.

Хоткевич Гнат Мартинович народився 31 грудня 1877р. в Харкові, де минула більша частина його життя. 1900р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі, віртуозно опанувавши гру на бандурі. Разом з О. Матюшенком, майбутнім організатором повстання на панцернику «Потемкин», влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Зрештою, увійшов у контакти із членами Української соціал-демократичної партії (О. Коваленко, Ж. Коллар та ін.). Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899р. він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.

Ч. 1. - 356 с.

І от ся книжечка маленька з описом життя Сковороди і з витягами з його творів нехай послужить тій справі, до котрої кликав Сковорода. Давайте хоч на кришечку, хоч на той час, поки будемо читати сю книжку, згадаємо, що не тільки є клопіт і злоба повсякденного істнування, а є й щось вище, щось таке, що робить нас кращими, викликає тиху внутрішню радість у найозлобленійшому серці, благостною искрою освітлює пригаслі очі, а на уста замісць смердючої поганої лайки викликає слово добро й співчуття до брата мого. Нехай хоч на сі піп-години поки будемо перегортати сі листки — дух Григорія Савича пролетить над нами, щоб стрепенулося серце і роскрилося хоч трошки назустріч прекрасному. Забудьмо ж, забудьмо на хвилину злобу й неситість, забудьмо торг і продажу і все що низводить нас геть з безодні тьми душевної! Одну маленьку частину дня віддаймо тому, що Сковорода називав Богом, і чгіму кождий з нас знає ще інше імья. І може тоді лекше станє дихатися на світі й краще ушанується памьять нашого фільософа.

Як відомо, кооперація, так саме як і професійний робітничий рух, має головним своїм завданням полекшити в рямцях буржуазної громади тяжкий економічний стан робітників і селян, і взагалі тої частини дрібної буржуазії, яка занадто сильно підпадає визиску, щоби почувати себе так добре забезпеченою, як почувають себе добре оплачувані слуги буржуазії вроді всіляких лікарів, інженерів, журналістів то що.