Дана праця належить українському фольклористу, етнографу і літературознавцю Миколі Сумцову. Він аналізує, як пора року, коли молодята беруть шлюб, впливає на їх подальше шлюбне життя, які жертви звикли приносити богам до прийняття християнства молодята, аби забезпечити собі подружнє щастя і т. ін. Особлива увага приділяється караваю, його виготовленню і споживанню, а також іншим символам (як, наприклад, гільце).

Вопрос о бумаге мало разработан в нашей литературе, а между тем он далеко не безразличен в области вспомогательных исторических наук. В западной библиографии давно уже практикуется способ определения места напечатания инкунамбул, при отсутствии точного указания города, путем сравнения бумажных знаков. Еще важнее знание происхождения бумаги, на которой писан тот или другой памятник, для археографа и палеографа. В вопросах о подложности документа или о времени написания недатированных актов, данные, представляемые изучением бумаги, должны прийти на помощь данным палеографическим...

Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття. Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.

«Українська граматика» Є. Тимченка (1866-1948) тричі перевидавалася за життя автора. Книга містила ряд вступних зауважень, де йшлося про предмет граматики і її поділ на частини, про звуки й літери, українську азбуку, категорії слів (частини мови), серед яких, між іншим, виділялися речівники (ймення річеве - іменник), прикметники, числівники, займенники, часівники (дієслова), прислівники, злучники (сполучники), прийменники, вигуки, про будову слів, наголос. Далі було викладено фонетику, морфологію з докладним цілісним оглядом словотворення і словозміни, а в кінці розглянуто правопис. На свій час граматика Є. Тимченка була найповнішим систематичним викладом української граматики, особливо словотвору та фонетики. Щоправда, своїх сучасників вона дивувала тим, що була видана західноукраїнським правописом - «желехівкою», хоч у другому виданні автор вніс у правопис деякі зміни, зокрема, перестав вживати літеру ї після м'яких приголосних.

Книжка розповідає про походження й побутування українського національного інструменту — кобзи, про життя відомих кобзарів старих часів, про кобзаряькі братства та їх діяльність, а також про відродження й удосконалення кобзи. В кінці додається список літератури про кобзарські думи й кобзарів. Книжка рассказывает про происхождение и современность украинского национального инструмента - кобзы, про жизнь известных кобзарей старых времен, про кобзарскте братства и их деятельность, а так же про возрождение и усовершенствование кобзы. В конце приложен список литературы про кобзарские думы и кобзарей. Здавалося, що зі збільшенням рядів української національно свідомої інтелігенції становище сліпих кобзарів покращав, здавалося, що вона так люблячи кобзарів прийде Тм на поміч, бодай в найтящі хвилі їхнього життя, але, на великий жаль, за винятком окремих осіб загал інтелігенції був до того байдужний, принаймні так було в недалекім минулім. Найкраще се підтверджує отсей невеликий уривок про одного талановитого, не так давно померлого, молодого кобзаря.

Естественно-научное, психологическое, гигиеническое и социологическое исследование для образованных. Как ученый, Форель составил себе имя не только работами по психиатрии и нервным болезням, но и поразительно тонкими наблюдениями над общественной жизнью муравьев и пчел. Как врач, Форель известен своим удивительно гуманным отношением к самым "извращенным" больным и своей редкой способностью лечить их путем гипноза и психического внушения. Как общественный деятель, Форель выделяется как фанатический борец с алкоголизмом и в "Половом вопросе" устанавливает связь между алкоголизмом и ненормальностями половой жизни. Форель защищает гражданский или государственный брак, между тем его книга полна фактами, доказывающими, что нет ничего более непримиримого, чем любовь и принуждение. Постоянство любви, неразрывность заключенного союза представляется идеалом человеческого счастья, но прийти к нему можно лишь путем полной свободы без всякого обязательства перед государством или церковью. Исследование касается многих вопросов семьи и брака: ревности, "полового лицемерия", пользования противозачаточными средствами в смысле улучшения человеческого рода. Некоторые страницы книги, несомненно, будут "шокировать" читателей: у Фореля нет ни капли лицемерия, он говорит все до конца.

Дана публікація є збіркою статей про фільм видатного українського режисера Олександра Довженка “Звенигора”. Авторами статей у збірці виступили Микола Бажан, Яків Савченко, Фелікс Якубовський, Василь Хмурий, власне сам Олександр Довженко та інші. В якості вступу видання містить лібрето фільму, доповнене кадрами з нього. Кожен з вищезазначених авторів рецензує фільм, аналізує роботу Довженка, використані ним прийоми, гру акторів і загалом фільм як витвір мистецтва.

З пропозиції Державного Видавництва України Технічний відділ ІУНМ прийняв на редагування технічні та застосовані терміни словника військової термінології, якого упорядкували С. та О. Якубські. Для переведення цієї роботи відділ обрав комісію в складі: члена відділу Д. В. Панкевича, філолога відділу Ю. Г. Кондрачука та автора словника С. В. Якубського. Ця комісія розпочала свою роботу 1 лютого 1927 року її закінчила 15 травня 1927 року, відбувши 44 засідання. Технічні та застосовані терміни військового словника комісія перевірила та погодила з термінами, що їх ухвалили різні секції відділу, і ці терміни в словникові позначено зіркого, а решту термінів загальномовного характеру комісія не редагувала, і їх подано в словникові на підставі наукових матеріялів за відповідальністю авторів словника С. та О. Якубських. Зважаючи на те, що українська технічна термінологія, а військова особливо, малодосліджена, терміни, що їх зредагував Технічний відділ, треба вважати за проекти військової української термінології, яка згодом буде досліджена та вдосконалена. Тому президія Технічного відділу прохае читачів подавати на адресу відділу (Київ, бульвар Шевченка, 14, Технічний відділ ІУНМ) свої поради та зауваження до зредагованого матеріялу. Всі поради та зауваження Технічний відділ прийме з подякою та й використає їх у дальшому виданні фаховою військово-морського словника.

Представлена публікація створена задля допомоги бібліотечним працівникам правильно організувати і впровадити роботу з книгою і пресою в читальні, так як цій темі приділяється досить мало уваги у фаховій літературі. У книзі вміщений спеціальний розділ “Устаткування читальні” з описами конструкцій і малюнками, які бібліотеки зможуть використати для обладнання своїх установ.

Дана праця є спробою систематизації матеріалів на тему народного житла України. Автор поставив перед собою мету подати в стислій формі загальну характеристику житла і викласти прийоми організації плану, конструктивні прийоми і прийоми художньої обробки елементів споруди. В даній праці розглядається тільки селянське житло ХІХ і ХХ ст., увага зосереджена лише на основних та типових прийомах архітектури українського народного житла.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Моя бабушка была философом. Конечно, все бабушки в той или иной степени - философы. Но моя бабушка сумела создать целую философскую систему под девизом "Каждый дурак может...". Это была кухонная философия, рожденная в европейских гетто, перевезенная четвертым классом в Новый Свет, отточенная воспитанием четырех дочерей и окончательно усовершенствованная на внуках. Чаще всего она излагалась во время обеда. Стоило накануне превысить скорость на автомобиле, и тарелка супа передавалась тебе со словами: "Это каждый дурак может - гонять как сумасшедший". Стоило получить двойку по истории, как бабушка фыркала: "Это каждый дурак может - бездельничать в школе". Стоило прийти домой поздно, и она качала головой: "Это каждый дурак может - шляться по ночам". И если бы ей довелось дожить до выхода этой книги в свет, она бы непременно прокомментировала: "Это каждый дурак может - промотать свое состояние". Но, к сожалению, в данном случае народная мудрость ошибается. Прости меня, бабушка. Не каждый дурак может промотать состояние, хотя бы потому, что не каждый дурак может его нажить.

Книга содержит описание самодельной ультракоротковолновой аппаратуры для ведения любительской радиосвязи. Радиолюбитель найдет в ней материалы по конструкциям УКВ приставок, приемников, передатчиков и приемопередатчиков на диапазоны: 38-40, 144-146 и 420-425 Мгц. В книгу включены также описания многих конструкций антенн для работы на УКВ и некоторой наиболее необходимой для радиолюбителя измерительной аппаратуры.

Про Івана Котляревського і його «Енеїду» принаймні щось чули всі, чи, хоча б, переважна більшість українців. А от про те, що його творчість дала початок цілій традиції бурлеску в українській літературі першої половин 19-го століття, знають хіба що фахівці. Дана книжка допоможе охочим позбутися цієї прогалини. Це видання є, мабуть, найбільш повною збіркою бурлескної української поезії цього періоду, представляючи твори таких авторів як Костянтин Пузина, Павло Білецький-Носенко, Костянтин Думитрашко, Порфирій Кореницький, Степан Александров, Михайло Макаровський, Яків Кухаренко, а також кількох вже зовсім припадкових та анонімних.

Книга является учебником по курсу "Радиоприемные устройства" для техникумов радиотехнической специальности. В книге изложены принципы работы и основы расчета элементов высокочастотного и низкочастотного трактов современных радиоприемников, при этом особое внимание уделено радиолокационным приемникам. Приведены описания физических процессов, происходящих в элементах схемы радиоприемника, математический анализ изучаемых явлений и, где это необходимо, расчет элементов схемы. Для закрепления знаний учащихся в некоторых главах приведены задачи и примеры. Книга может быть использована также и в системе заочного обучения.

Дмитро Донцов – видатний державник, публіцист, літературний критик, політик, „духовний батько українського націоналізму”. Шевченко у Донцова прийшов як пророк, роздмухати „іскру вогню великого”, яка ще „тліла, не гасла” в душах нащадків, воскресити старий дух „немерцающої слави козацької”, «стрясти сумління нації, вказати їй шлях духовного переродження».

Т.1 : Общая теория. - 1962. - 896 с.

В книге излагаются основные сведения о радиосвязи, законы распространения радиоволн, объясняется роль антенны в образовании и приеме радиоволн. Рассматриваются физические процессы в элементах передающих и приемных радиоустройств. Книга одобрена Начальником войск связи Советской Армии в качестве учебного пособия для сержантов войск связи. Кроме того, она может быть полезной для сержантов-радиоспециалистов всех родов войск Советской Армии и при подготовке радистов ДОСААФ.

В брошюре рассматриваются способы и порядок ремонта и налаживания радиоприемников при условии пользования контрольно-измерительными приборами, которые могут быть у большинства радиолюбителей. Приведенные в брошюре сведения по ремонту и электрической регулировке радиовещательных приемников (на примерах промышленных образцов) помогут широкому кругу радиолюбителей-конструкторов радиовещательных приемников получить от своих конструкций наилучшие результаты. Брошюра рассчитана на широкий круг радиолюбителей и может быть полезной также для мастеров ремонтных мастерских.