У пропонованому дослідженні висвітлено діяльність у 1941–1944 рр. на галицьких теренах основних українських і польських політичних сил (ОУН, УЦК, Делегатура уряду) та військових організацій (УНС, УПА, АК, селянські батальйони), показано хід українсько-польських перемовин під впливом німецького і радянського факторів. На тлі історії дивізії “Галичина” розглядаються найбільш дискусійні питання, котрі й нині мають поважний резонанс.

В монографії досліджується одяг як типовий показник матеріальної культури в його історичному розвиткові в період феодалізму й капіталізму. Якщо в період феодальної роздробленості крім селянського розглядається ще й одяг інших соціальних груп населення, то в період капіталізму обмежуємося лише дослідженнями селянського одягу, що зберіг своєрідності традиційного крою, його утилітарні й естетичні функції і менше зазнав впливу фабричного виробництва і міського крою. За принципом основного призначення, залежно від того, яка частина тіла прикривається, автором виділяються такі складові частини жіночого й чоловічого одягу: сорочки, поясний, нагрудний, верхній одяг, пояси, головні убори, взуття, прикраси, доповнення.

Вип. 9-10. - 2010. - 380 с.

У монографії висвітлено особливості організації та діяльності інституту мирових посередників при проведенні селянської реформи 1861 року на Правобережній Україні. З’ясовано основні чинники розширення сфери діяльності мирового інституту та особливості його функціонування у Південно-західному краї аж до початку XX століття. Встановлено, що мирові установи зазнали трансформації від широкої самостійності до її обмеження, а згодом відбулося їх перетворення на невід’ємну частину адміністративного апарату. Визначено роль мирових посередників у розробці та впровадженні ініціативних проектів в аграрній сфері на Правобережжі. Розраховано на науковців, викладачів, студентів, всіх зацікавлених історією Правобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Збірник документів та матеріалів висвітлює одну з драматичних сторінок більшовицької модернізації сільського господарства УСРР у 1930–1931 рр. У книзі вперше публікується комплекс документів про механізм фальсифікації органами ДПУ УСРР за вказівкою вищого партійно-державного керівництва СРСР справи «Української філії Трудової селянської партії», розкриваються методи придушення інтелектуального опору української інтелігенції. Книга розрахована на науковців, викладачів, вчителів та студентів, а також всіх, хто цікавиться історією України.

У монографії з’ясовується роль і місце совісних судів в українському суспільстві кінця ХVІІІ—першої половини ХІХ ст. Засновуючи їх у кожному губернському центрі під час реформування місцевого управління, Катерина ІІ намагалася зіпертися на європейські взірці, поклавши в основу діяльності цих інституцій головні ідеї та принципи Просвітництва—гуманізм, священне право приватної власності, повагу до людини з її слабкостями й вадами. На відміну від інших судів совісний виконував не лише каральну функцію, а й намагався примиряти конфліктуючі сторони згідно з умовами, які ті самі пропонували. Караючи, совісні суди виховували в порушників почуття відповідальності за скоєні злочини, залучаючи до осуду громадськість, родину, церкву. Визначено станову виборність як основний критерій формування суддівського корпусу, коли дворянська корпорація та міщанська й селянська громади обирали суддями високоморальних, відповідальних та авторитетних місцевих діячів, яким довірялося здійснювати судові повноваження, описано умови служби цих посадовців. На основі архівних матеріалів висвітлено судові практики совісних судів, які розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевно-хворих, а також справи про чаклунство та забобони. Визначено, що саме з компетенції совісних судів було найбільш запитуваним і чому.

Зроблено спробу висвітлити одну із малодосліджених сторінок депортації селянства в межах України під час колективізації. Розраховано на науковців, викладачів, студентів, учнів та всіх, хто цікавиться і досліджує проблеми колективізованого села.

На великому документальному матеріалі показано аграрну еволюцію у Східній Галичині і на Північній Буковині у другій половині XIX ст. Вперше в радянській історичній науці дано- розгорнуту характеристику соціально-економічного і політичного становища найчисленнішої соціальної верстви західноукраїнського суспільства — селянства, його боротьби за ліси і пасовиська, показане формування робітничо-селянського союзу. Розглянуто політичний рух навколо селянського питання. Монографія розрахована на викладачів і студентів історичних факультетів, наукових працівників, може також являти інтерес для масового читача.

  Текст у форматі PDF 28.01 Мб

  Текст у форматі PDF 2.52 Мб

Після перемоги Лютневої революції і повалення самодержавства в Україні з нестримною силою розгорнулася національно-визвольна боротьба, яка, незважаючи на утиски царизму, не припинялася протягом довгих століть неволі й імперських спроб взагалі викреслити з історії українську націю, а Україну перетворити на Малоросію не лише за назвою, а й по суті. Перемога в країні демократичної революції на початку 1917 р. висунула на порядок денний питання про самовизначення України і відродження її державності. Цей процес розвивався в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних сил і партій. І якщо в Росії боротьба точилася між Тимчасовим урядом і табором Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, то в Україні вже з початку березня 1917 р. почав формуватися, по суті, національний парламент — Центральна Рада. Після перемоги в Петрограді більшовицького жовтневого повстання і повалення Тимчасового уряду і аж до утворення наприкінці квітня 1918 р. гетьманської Української держави питання про те, кому ж належатиме влада в Україні, вирішувалося в боротьбі Центральної Ради та її уряду проти радянського уряду України — Народного Секретаріату, підтримуваного Радянською Росією.

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

В сборнике помещены документы, посвященные одной из самых драматических страниц в истории Гражданской войны: махновщине - крестьянскому движению на юге Украины в 1918-1921гг. Публикуемые документы впервые комплексно и всесторонне характеризуют его причины, масштабы и особенности, а также роль Н.И. Махно, как руководителя крестьянского повстанчества. Сборник снабжен введением, примечаниями, именным и географическим указателями и иллюстративным материалом.

Автор книжки народився 17 травня 1925 p. y селянській родині Марти і Михайла Мамчурів. Освіту отримав спочатку в початковій школі в рідному селі, а згодом в польській школі у Брюховичах. У 1939 р. поступив у Державну Академічну з українською мовою навчання гімназію, але війна перекреслила усі плани юнака. За часів німецької окупації вчився в гімназії, звідки в 1944 р. в юнацький вишкіл у Мальті, а потім вступив у ряди дивізії “Галичина", де пройшов підстаршинський вишкіл. Там ця подія співпала із закінченням війни. 3 приятелем Юліяном Волянським подалися в Україну, до Львова. Затриманий чекістами, був засуджений на тривале ув’язнення в Медвеж’єгорських та Кенгірських таборах ГУЛАГу. Вийшов на волю 27 жовтня 1954 р. Навчався у вечірньому Будівельному технікумі, який закінчив з відзнакою в 1957 р. Далі навчався у Московському Інженерно-будівельному інституті. На Україну повернувся в 1960 p. i працював у Будівельному тресті Івано-Франківська під різними назвами аж до виходу на пенсію у 1991 р. 3 настанням Незалежності України став членом Товариства Політв’язнів, членом Галицького Братства колишніх вояків 1-ої дивізії Української наці-ональної Армії. До вимріяного Львова переїхав у 1998 р. Бере активну участь у громадянській роботі з відновлення пам’яток історії та культури рідного краю.

Дана праця є спробою систематизації матеріалів на тему народного житла України. Автор поставив перед собою мету подати в стислій формі загальну характеристику житла і викласти прийоми організації плану, конструктивні прийоми і прийоми художньої обробки елементів споруди. В даній праці розглядається тільки селянське житло ХІХ і ХХ ст., увага зосереджена лише на основних та типових прийомах архітектури українського народного житла.