Таку назву носить збірка творів відомого на Прикарпатті та далеко за його межами письменника Тараса Прохаська, яка нещодавно вийшла в світ у видавництві «Лілея НВ». Книга увібрала в себе прозові твори письменника, написані за останні більш як десять останніх років: з 1999-го по осінь 2010 року. «Ніхто з нас не пише для себе, кожен автор уявляє собі кінцевим продуктом не твір, не текст, а саме книгу. Тільки книгою можна передати іншим те, що ти хотів сказати твором», — вважає автор. Зі слів Тараса Прохаська, крім прози, яка вже друкувалась, до книги «БотакЄ» увійшли також нові твори, які ще не бачили світ. Вони становлять близько 20 – 30 відсотків збірки, хоча певна новизна є також і у старих творах.

У монографії комплексно досліджується сукупність пов'язаних з бджільництвом народних уявлень, повір'їв, календарних та оказіональних обрядів, прикмет, приписів, табу, пересторог, ворожінь, віщувань, магічних практик, замовлянь, фольклорних зразків (обрядових пісень, паремій), розкривається їх семантичне наповнення, глибинний сенс, функціональна спрямованість та внутрішня організація, локалізація в загальній системі народного світобачення. Виявляється контамінація народних світоглядних інтерпретацій та християнської аксіології, окреслюються ареал і темпоральні рамки побутування певних духовних феноменів, з'ясовуються генетичні джерела окремих компонентів пасічницької обрядовості. Розглядається місце бджоли у народній традиції (сакральний статус комахи та його витоки), а також ритуальна знаковість меду та воску.

Т. 2, Кн. 1 : (1939-1945). - 2009. - 600 с.

В монографії на великому архівному матеріалі висвітлюється антифеодальна боротьба селян Прикарпаття в другій половині XVII — першій половині XVIII ст., зокрема така своєрідна форма, як опришківство, яке в XVII—XVIII ст. досягло найбільшого розвитку. Показано великий вплив визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на піднесення селянських рухів на західноукраїнських землях. В книзі спростовуються антинаукові твердження дворянських і буржуазних істориків про відсутність антагонізмів і класової боротьби в галицькому селі. Книга розрахована на спеціалістів-істориків, студентів історичних факультетів, викладачів історії, а також широкі кола читачів.

Т. 1, кн. 2 : (1929–1939). - 2014. - 600 с.

Важким і складним було життя мешканців мого рідного села на протязі майже всього XX сторіччя. Село на Підгір'ї постійно боролось за своє виживання. Злиденне життя примушувало людей важко працювати на лісозаготівлях, на виварюванні кухонної солі з природних соляних джерел, яких є чимало на Прикарпатті. Більш активні виїжджали на заробітки за кордон в Румунію, Угорщину, Словаччину, де важко працювали на заготівлі лісоматеріалів, інші несли і везли кухонну сіль на продаж за Дністер, а ще інші їхали на заробітки за океан до США, Канади, Аргентини, Бразилії, де теж для них не було "раю", але можна було заробити на хліб насущний. Молодятин, як і сусідні села, виживало за рахунок сезонних лісових робіт, від продажу солі і обміну її на харчі, вирощували урожай на клаптиках землі, яку мали у власному господарстві. Ця бідна, "пісна" земля не могла прогодувати селянина навіть півзими, тому він (селянин) беріг кожну зернину, картоплину, бурячок і квасолю. Тримав худобу (корівчину, вівці, кози, кури), але кормів для неї бракувало постійно, тому тягар життя був нестерпний, але мирився з ним, бо був у рідному краї, де чисте повітря й вода були великим благом. В XX сторіччі через край пройшли страшні дві війни: перша (1914-1921 рр.) та друга (1938-1945 рр.) світові бойні, що спустошили вщент це бідне підгірське село та власну господарку селянина і, як наслідок, люди стали бідувати ще гірше.