Цей критико-біографічний нарис автор присвятив пам'яті двадцятиріччя від дня смерті Марії Башкирцевої (1860–1884 рр.) – української художниці і письменниці, автору понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів та акварелей, 109 зошитів "Щоденника" та листів. ЇЇ живописні твори зберігаються в Луврі та в Люксембурзькому музеї, а щоденник та листи видавалися у Франції та Росії. У свої неповні 24 роки вона своєю творчістю проявила себе, як пише автор, "виключно феноменальною особистістю", а її "Щоденник", перекладений кількома мовами, має історико-культурну цінність.

Життєпис Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля Генріха I і королевою Франції. Цей текст представляє дослідження французького історика де Сент-Емура (Saint-Aymour Caix de. Anne de Russie reine de France et comtesse de Valois), перекладений на українську мову Іваном Франком і видане в 1909 році у Львові українсько-російським видавничим співтовариством, Репринт 1991 року.

. - 42 с.

У своїй книзі Михайло Возняк розглядає причини, діяльність та значення Кирило-Мефодіївського братства.

У книзі грунтовно досліджується стан та розвиток освіти в Україні від 15 до початку 19 ст. Зокрема вивчаються такі питання, як виникнення братських шкіл, братська школа в Києві, Києво-Могилянський колегіум та академія, відкриття Київської духовної семінарії 1819 р.

Книга містить дві праці Осипа Назарука, присвячені ідеям та ідеологам українського монархізму

Ч. 2. - 179 с.

Юбилейный сборник выпущен в 1936 г. в честь 350-летия основания Львовского Ставропигиона

Українку, Анну Ярославну, королеву Франції, на глум історичній правді уважають французи московською княжною. Цю, болючу для українців і образливу для тіней нашої визначної землячки, неправду повторяють без скрупулів всі визначні французькі історики. Нею годують французьку шкільну дітвору всі підручники історії й таким чином закріплюють у французькому народі фальшиве переконання, що київська княжна Анна Ярославна була московкою. У свідомості французького народу, як і в підручниках історії, українська княжна називається не інакше, як «Ан де Рюссі»

Книга присвячена дослідженню української полемічної літератури кінця XVI — початку XVII ст., її ідейного змісту, художніх засобів, ролі в суспільному розвитку українського народу тих часів. Автор робить чимало цікавих спостережень над змістом, мовою, образною системою полемічних творів. Книга стане в пригоді студентам, викладачам, лекторам і широкому колу читачів, що цікавляться питаннями української полемічної літератури.

Книга П. М. Керженцева, изданная в 1940 году, является одной из наиболее крупных марксистских научно-исследовательских работ по истории Парижской коммуны 1871 года. Несмотря на большой срок, отделяющий нас от времени выхода в свет первого издания, труд П. М. Керженцева до настоящего времени не потерял своего большого научно-познавательного значения. Монография представляет собой ценное пособие для историков и всех желающих глубоко изучить историю Парижской коммуны — славной предвестницы Великой Октябрьской социалистической революции. Идя навстречу пожеланиям научной общественности, Издательство социально-экономической литературы приняло решение переиздать «Историю Парижской коммуны». В текст внесены некоторые уточнения и редакционные изменения. В конце книги помещен список литературы о Парижской коммуне, вышедшей после 1940 года. В подготовке к переизданию данной книги принимал участие доктор исторических наук, профессор А. И. Молок.

Книга рассказывает об ученом, поэте и борце за освобождение Италии Томмазо Кампанелле. Выступая против схоластики, он еще в юности привлек к себе внимание инквизиторов. У него выкрадывают рукописи, несколько раз его арестовывают, подолгу держат в темницах. Побег из тюрьмы заканчивается неудачей. В римской инквизиции он находится в одно время с Джордано Бруно.

Рассмотрена жизнь и деятельность Гракха Бабёфа, который оказал значительное влияние на Великую французскую революцию.

Так как текст его записей не представляет собою законченного единого цельного трактата, а записи и заметки к рисункам, которые он собирался (но так никогда и не собрался) со временем систематизировать и объединить, то это не могло не отразиться на их форме. Записи сделаны небрежно, без какого-либо стремления хоть мало-мальски литературно изложить мысль. Леонардо, когда пишет, ничуть не заботится о согласовании, и поэтому фразы лепятся друг к другу, как попало. Начав главное предложение и перейдя к придаточному, Леонардо зачастую забывает о главном и оставляет его незаконченным. Повторяются не только отдельные слова, но иногда слово в слово целые абзацы. Автор не дает себе труда уточнить текст, и в лабиринте его бесконечных местоимений иногда чрезвычайно трудно разобраться. Некоторые записи становятся понятными только при тщательном изучении рисунка. Известно, что Леонардо носил свои записные книжки на поясе и в любое время мог занести в них пришедшую ему мысль. По-видимому, у него был в голове план распорядка будущего трактата по анатомии и даже название отдельных глав (о которых он иногда упоминает), но, к сожалению, до осуществления этого плана дело так и не дошло.

У «Тяжких часах», одному з найгостріших соціальних романів 50-х років минулого сторіччя, Діккенс виступає вже не глядачем і навіть не актором, а грізним суддею, що карає безжальним гротеском англійську буржуазію й породжені нею потворні форми життя. Це й визначає загальну тональність роману. Моделюючи моральні контрасти, породжені суперечністю між бідністю й багатством, Діккенс у «Тяжких часах» насичує це звичайне для всіх його романів протиріччя глибоким соціальним змістом, овіяним диханням епохи. Через те в центрі роману й стоїть насамперед конфлікт між працею й капіталом. Саме на цю якісно нову рису звернув увагу ще М. Г. Чернишевський: «Тяжкий переворот відбувається на Заході; у Франції він пройшов уже кілька повільних болісних криз; хто хоче переконатися, що те саме діється і в Англії, може прочитати хоч би Діккенсові «Тяжкі часи». коли не хоче читати монографій про чартизм

Т. 1. - 440 с.