Ця книга видана до п’ятдесятиріччя з дня смерті Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненко. Вона написана видатним українським фольклористом, етнографом і літературознавцем Миколою Федоровичем Сумцовим. Метою публікації було показати постать Григорія Федоровича не лише як письменника, а передусім як дослідника-етнографа. Аналізуються його статті, найважливіші думки, висловлені классиком тощо.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Автор книги, професор університету св. Володимира, начальник Київської Фундуклеєвської жіночої гімназії, у цьому виданні переймається проблемами створення муніципальних музеїв у містах, а саме серії пам'ятників під назвою “Історичний шлях”. Линниченко розглядає, які українські історичні діячі заслуговують на встановлення їм пам'ятника, а які ні (і чому), суперечки, що виникли з приводу найбільш неоднозначних історичних постатей. Аналізується розміщення цих пам'ятників у місті, через конкретні історичні факти пояснюється необхідність встановлення певного монумента у певному місці.

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

Райнер Марія Рільке найвидатніший німецький поет першої половини 20 ст., це рівночасно одна з найцікавіших постатей тогочасної Європи, замітна не лише своїм надзвичайним поетичним хистом, великою глибиною думки, особливою силою почувань, але і своєю загальною всеєвропейскістю. Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому числі й на українську. Враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга про чернече життя», збірці «Часослов», як також на книжці коротких розповідей «Про Господа Бога та інше» (1900) (передусім два оповідання з української тематики — «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду»). Враженнями цієї подорожі навіяні вірші Рільке з «Книги про паломництво» (зокрема, поема «Карл XII, шведський король, їде степами України»). Зацікавившись тоді «Словом о полку Ігоревім», Рільке переклав його у 1902–1904 роках (опубліковано 1930 року). Саме впливам України на творчість видатного поета присвячена дана книга.

Василь Стефаник (1871 — 1936), неперевершений майстер психологічної новели, визнаний однією з найяскравіших постатей української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. В коротких, влучних оповіданнях Стефаник змальовує життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях, побачене і глибоко пережите ним самим, що лунає в уривчастих, нервових фразах, сповнених болю. Його новели – це протест проти пригноблення селян, проти їхньої національної нерівності, це короткі реалістичні драми і трагедії звичайного люду, підмічені пильним оком психолога.

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової.

Свою скромну працю автор присвячує у пошану gам'яті Гетьмана Павла Скоропадського в 100-літїя Його народження, як найсвітлішій постатті та най видатнішому державному Мужеві в українській історії ХХ-го століття.

Юрій Шерех (Шевельов), професор Колумбійського університету (США), - видатна постать у світовому мовознавстві та літературній критиці. Проте його блискучі есе та фундаментальні дослідження до останнього часу з відомих причин були недоступні читачам України. Ця книга розкриває перед нами глибокий і оригінальний світ Юрія Шереха-літературознавця, перу якого належать надзвичайно цікаві портрети класиків української літератури та сучасних письменників, роздуми про театр, архітектуру, інші мистецькі проблеми, а також спогади.

Настоящий комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации включает в себя текст Уголовного кодекса РФ, а также постатейные материалы и комментарии, подготовленные группой руководителей и судей Верховного Суда Российской Федерации, ученых г. Москвы и г. Саратова. Авторы использовали нормативные правовые акты и судебную практику. Для удобства пользования приведен алфавитно-предметный указатель. Для работников суда, следствия, дознания и юстиции, адвокатов, студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов и факультетов.

Публікацію одинадцяти коротких документів, пов’язаних з постаттю Богдана Хмельницького, що зберігаються у рукописних збірках Варшави, Кракова і Курніка, можна вважати своєрідним доповненням до збірника “Документи Богдана Хмельницького” (1961). Ці джерела охоплюють період від 1648 до 1657 рр. та стосуються відносин козацької України з урядами Польщі, Великого князівства Литовського, Кримського ханства та Оттоманської Порти, а також відображають внутрішню політику Війська Запорозького, зокрема щодо втихомирення козацьких виступів межі 1648-1649 рр.

Борис Віан — вельми непересічна й колоритна постать у французькій літературі XX сторіччя. Невизнаний і зневажений за життя, він своїми творами здобув гучну посмертну славу. Віан витворює свій власний образ дійсності, шо спирається не так на реальний досвід, як на певний «культурний код». Його химерна, пародійно-гротескова проза відкриває читачеві особливий фантастичний світ. До книги ввійшли романи «Шумовиння днів», «Червона трава» та збірка оповідань «Мурахи».