У виданні висвітлені здобутки Волинської археологічної експедиції за 1986-2000 рр. Серед найважливіших відкриттів - найдавніші оборонні украплення дитинця літописного Лучеська (10 ст.), посаду (12 ст.), передмістя Помостичі (14-17 ст.), комплекс житлової, господарської та культової дерев'яної забудов 13-16 ст., палац вельможі 14 ст. у Володимирі тощо.

У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

До збірника ввійшли декілька статей українського комуністичного діяча Володимира Затонського, що стосуються політики українізації та критики поглядів М. Хвильового, О. Шумського і КПЗУ на розвиток України.

Праця має на меті висвітлити погляди видатного закарпатця Юрія Венеліна на загальні питання слов'янознавства, показати його роль у розвитку болгарського відродження й вивченні історичного минулого українського, російського та інших слов'янських народів і разом з тим показати його діяльність крізь призму конкретної історичної епохи.

  Текст у форматі PDF 7.26 Мб

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

Нова книга відомого українського історика Володимира Сергійчука піднімає проблему Переяславської ради та її ролі в подальшому розвитку України. Ця історична подія, що протягом століть використовувалась як політична спекуляція Російської імперії, потребує нового осмислення та очищення від міфологічних нашарувань. Автор розглядає передумови, причини й наслідки появи статей Богдана Хмельницького, що були пізніше знехтувані й перекручені московським самодержавством. У додатках містить статті Богдана Хмельницького і Березневі статті. Книга розрахована на широке коло читачів.

Т. 1. - 1997. - 384 с.

У монографії вперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху Миколи Івановича Міхновського (1873-1924). На основі широкої джерельної бази, зібраної буквально по крихтах в різних архівосховищах України, відтворено біографію М. І. Міхновського, розвінчано багато історіографічних міфів навколо цієї непересічної особистості.

Ч. 1. - 356 с.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Висвітлено польсько-український збройний конфлікт у Володимир-Волинському районі Волинської області в роки нацистської окупації. Перелік українських і польських жертв грунтується на спогадах місцевих селян. У вступі йдеться про передумови протистояння, викликаного прагненням польської меншини відновити владу Польщі у регіоні, де переважало українське населення. Видання підготоване завдяки підтримці Центру Українських Історичних досліджень ім. Петра Яцика, КІУС, Університет Альберти.

Український історик Дмитро Дорошенко аналізує життя та діяльність свого старшого колеги - Володимира Антоновича.

До видання увійшли грамоти володимирських актових книг XVI ст. — так звані кріпосні документи (духовні, дарчі, продажні, закладні та інші). Це важливі для вивчення історії мови пам'ятки ділової писемності того часу. До тексту додаються передмова, коментарі, словник застарілих слів, укладений на основі лексичного матеріалу грамот. Для науковців — мовознавців, етимологів, істориків, юристів, етнографів, учителів, студентів.

в. 1. - 1924. - 209 с.

Автобіографія українського географа та етнографа, культурного та громадського діяча Володимира Кубійовича.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — український економіст, земський статистик, громадський діяч. Член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. У дореволюційний період стояв на позиціях розгортання процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, називає цей процес, небажаним. Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників. У 1917 — член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. Після приходу до влади більшовиків працює директором Тиницької сільськогосподарської профшколи. Після звільнення вчителює в Гирявській початковій школі. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. жив в селі Гирявці. У 1945 — помер.